Леся Українка - з Днем Народження.

[nolofinve]

Улюблене...

«За горою блискавиці…»

читати далі

За горою блискавиці,

а в долині нашій темно.

У затоці чорні води

плещуться таємно.

Блискавиця в небі лине,

а в затоці потопає,

в чорний гріб вода понура

ясную ховає.

Аж тоді скориться світлу

темноводная затока,

як звоює небо ціле

буря ясноока,

як прониже блискавиця

води срібними мечами

і на саме дно загляне

бистрими очами.

Аж тоді на світло світлом

відповість оця затока,

як висока блискавиця стане

ще й глибока.

Забута тінь

читати далі

Суворий Дант, вигнанець флорентійський,

Встає із темряви часів середньовічних.

Як ті часи, такі й його пісні,

Він їх знайшов в містичнім темнім лісі,

Серед хаосу дивовижних марищ.

Чий дух одважився б іти за ним блукати

По тій діброві, якби там між терням

Квітки барвисті вічні не цвіли?

Зібрав співець мистецькою рукою

Оті квітки і сплів їx у вінок,

Скупав його в таємних водах Стіксу,

Скропив його небесною росою

І положив на раннюю могилу

Вродливій Беатріче Портінарі,

Що раз колись до нього усміхнулась,

А в другий раз пройшла, не глянувши на нього,

А в третій раз на неї він дивився,

Коли вона в труні лежала нерухома.

Вона була для нього наче сонце,

Що світло, радощі й життя дає,

Не знаючи, кому дає ті дари.

І хоч зайшло те сонце променисте,

Він не забув його ні в темряві понурій,

Ані при хатньому багатті привітному,

Ні на землі, ні в пеклі, ні в раю

Він не забув своєї Беатріче.

Вона одна в піснях його панує,

Бо в тій країні, де він жив душею,

Він іншої дружини не знайшов.

Він заквітчав її вінцем такої слави,

Якою ні одна з жінок ще не пишалась.

Безсмертна пара Данте й Беатріче,

Потужна смерть не розлучила їх.

Навіщо ж ти, фантазіє химерна,

Мені показуєш якусь убогу постать,

Що стала поміж їх, немов тремтяча тінь,

Мов сон зомлілої людини, – невиразна?

Нема на ній вінця, ні ореолу,

Її обличчя вкрите покривалом,

Немов густим туманом. Хто вона?

Тож ні один співець її не вславив

І ні один митець не змалював;

Десь там, на дні історії, глибоко

Лежить про неї спогад. Хто вона?

Се жінка Дантова. Другого імення

Від неї не зосталось, так, мов зроду

Вона не мала власного імення.

Ся жінка не була провідною зорею,

Вона, як вірна тінь, пішла за тим,

Хто був проводарем «Італії нещасній».

Вона ділила з ним твердий вигнання хліб,

Вона йому багаття розпалила

Серед чужої хати. І не раз

Його рука, шукаючи опори,

Спиралась на її плече, запевне;

Їй дорога була його співецька слава,

Але вона руки не простягла,

Аби хоч промінь перейнять єдиний;

Коли погас огонь в очах співецьких,

Вона закрила їх побожною рукою.

Так, вірна тінь! А де ж її життя,

Де ж власна доля, радощі і горе?

Історія мовчить, та в думці бачу я

Багато днів смутних і самотних,

Проведених в турботному чеканні,

Ночей безсонних, темних, як той клопіт,

І довгих, як нужда, я бачу сльози…

По тих сльозах, мов по росі перлистій,

Пройшла в країну слави – Беатріче!

25.10.1898

І уривок з улюбленої п єси...  Yksi Tahti, це до наших з тобою суперечок...)))


"Руфін і Присцілла"

Руфін - освічений римлянин, Присцілла - його дружина, новонавернена християнка, Парвус - голова християнської громади. Взагалі - ця п єса не ставилась жодного разу. І майже не друкувалась. Ну - за Російської Імперії зрозуміло чому. А от далі... Питаннячко)))

читати далі

Парвус

Мир сьому дому!

Прісцілла

Мир тобі, мій брате!

Чом ти не був на службі божій?

Парвус

(пошепки)

Що ж се?

Хіба Руфін вже наш?

Прісцілла

Ще ні, на жаль.

Парвус

Так що ж ти так одверто?

Прісцілла

Чоловік мій

не зрадив ще нікого і не зрадить.

Як ти непевний, то й мені не вір, –

нічого я не крию від Руфіна.

Руфін

Та я піду, щоб вам не заважати.

Парвус

Ні, все одно. Гадаєш, я за себе

злякався, як спинив твою жону?

Я дбав за спільну справу. Що ж до мене,

я ідолянам не вступаю з шляху,

не час тепер мовчати. В нас тепер

іде свята війна за оборону

небесної держави, і боротись

ми всі за неї мусим до загину,

хто чим здолає, – хто вогнистим словом,

хто вчинками проречистими. Горе

байдужому! Лиху полову спалить

господь своїм вогнем.

Руфін

Лиха полова,

то се, либонь, – такі, як я?

Парвус

Із Савла

бог Павла виявив, то й над тобою

ще, може, бог колись покаже чудо.

Руфін

Сказати правду, я не бачу дива

ніякого в настанні Павла з Савла.

Все, що мені доводилось читати

з листів сього тарсійського рубаки,

упевнило мене, що не змінилось

нічого в ньому після того «чуда»,

крім літери єдиної в іменні.

Прісцілла

Що ти говориш?!

Руфін

Тільки думку щиру.

Адже в його листах, у кожнім слові,

загонисту вояцьку вдачу видно:

він словом бив, немов вояк мечем,

дарма що про любов умів балакать.

Він бешкети чинив за справу віри,

немов преторіанець за образу

орла імперії, – єдина зміна,

що знак ягняти став замість орла…

Прісцілла

Се зміна не мала… ти мало знаєш

апостолові твори, щоб судити.

Парвус

Вся ваша ідолянська красномовність,

усе письменство ваше – порох, цвіль

проти писання праведників божих, –

ти їх коли читав?

Руфін

Признатись мушу:

мені не до душі писання ваших

учителів. Мене той стиль простацький,

безладдя в доказах і рабство думки

аж до живого серця порива!

Парвус

Якби ти прочитав хоч би оце,

(показує на рукопис)

то, певне б, не одваживсь так казати.

Руфін

Що ж се за твір?

Парвус

Се лист один… відповідь

філософові Цельзові од нас.

Прісцілла се переписати має.

Я їй лишу, то можеш прочитати.

Руфін

Я дуже високо ціную Цельза

і думаю, що навіть вороги

йому відмовить шани не повинні,

бо твір його не пахне ні болотом,

ні кров’ю, як здебільшого буває

у ваших супротивників. Се ж правда?

(Не завважаючи, що Прісцілла й Парвус вмисне перемовчали.)

Дозволь мені поглянуть на листа.

(Бере у Парвуса рукопис, читає кілька хвилин, потім – до Прісцілли.)

Скажи, Прісцілло, ти читала сеє?

Прісцілла

Єпископ нам усім читав уголос.

Руфін

Не розумію, як могла ти взятись

сю погань переписувать.

Прісцілла

Руфіне!

Руфін

Та як же маю я назвать болото

як не болотом? Тут уже немає

і того талану, що в листах Павла

усе-таки просвічує крізь нелад,

і грубу форму, й забобони всякі.

Тут доказу ні одного. Ні факту,

ні рації поважної, все «чуда»

такі, як перегін в свиней бісів,

та ще якісь рогаті силогізми,

позичені в софістів з передмістя.

Парвус

Що з того, що у Цельза тії «факти»

нанизані на ниточку, мов перли

дешеві на торзі, – вони фальшиві!

Прісцілла

Що з тих «поважних рацій», як не можуть

вони ні одного створити дива

у людських душах так, як то створили

перекази чудові галілейські,

що цвітом невмирущим зацвіли

серед пустині людського невірства?

Руфін

(все дивлячись у рукопис)

Ти ж тільки слухай, що се за слова

(читає)

«гадючий виродку», «нащадку пекла»,

«душе смердяча»…

(Опускає рукопис.)

бридко вимовляти.

Наперчено, немов погана юшка!

То се така лагідність християнська?

То се така свята премудрість ваша?

Парвус

Ні, се такий вогонь святого гніву!

Ні, се таке святе безумство віри,

що не дає нам, християнам, бути

такими, як філософ Цельз премудрий!

Прісцілла

Він справді ні холодний, ані теплий,

як дерево, сухий, зовсім ніякий.

Парвус

Волію я мучителя Нерона

над ворога такого, що вбиває

не тіло, тільки дух, що роз’їдає

нам віру нишком, наче міль одежу.

Нерон – той був великий виноградар

в саду господнім, кетяги достиглі

давив, і з їх крові вино робилось,

насичене ферментами новими.

Руфін

Великий жаль, що стільки крові ллється

за вашу віру, бо добра не вийде,

вино ще грає, а вже оцтом чути.

Я певен, що пожар великий Риму

не християни вдіяли, та, може,

вони пожар готують нам ще більший.

Усе, що нам лишилося від славних

часів колишніх, все та віра спалить

і попіл рознесе на штири вітри.

Парвус

На пожарищі світ новий настане.

Руфін

Чи в тому світі буде й Рим новий?

Парвус

О ні, не Рим, новий Єрусалим.

Руфін

І се тебе так тішить? Хто ж такий ти?

Юдей, римлянин?

Парвус

Ні. Я християнин

і більш ніким не хочу буть.

Руфін

Се видно.

Чи й всі такі в новому світі будуть?

Парвус

Авжеж, ми всі там будем громадяни

небесної держави, а не Риму,

і не Афін, і не Александрії,

чи як там звуться ще столиці людські.

Руфін

Ну, не хотів би я дожить до сього!

Парвус

Там будуть праведні, воскреслі з мертвих,

а не такі, як ти.

Руфін

Нехай і так.

Доволі з мене, що тепер я бачу.

Як далі піде так, ми хутко станем

чужинцями у нашім ріднім краю,

вигнанцями з небесної держави,

бо їй нема на нашім світі місця,

та й ми дістатися туди не можем,

де перше треба вмерти, щоб ожити,

і втратити зовсім подобу людську,

щоб статися не людьми й не богами,

а чимсь таким, як тінь, як дим, як пара.

Прісцілла

Таким, як дух, безгрішний, чистий дух.

Парвус

Без марних клопотів, без людських злиднів.

Не будуть там ні сіяти, ні жати…

Руфін

Поки новий Єрусалим настане,

то Рим піде в старці, бо ваша віра

зруйнує працьовитість, а жебрацтво

в честь уведе, хоч і не дасть загоди

голодній черні, тільки роздратує.

Прісцілла

Се ти говориш так, бо не збагнув,

що значить боже царство – тут настане

не цезарям свавільним панування,

а богові єдиному.

Руфін

Наступить

той бог єдиний нам усім на шию,

мов східний деспот. Ні, вже я волію

державу навіть цезарів найгірших, –

хоч я республіканець, як ти знаєш.

Волію щиро пантеон великий,

де міститься республіка весела

богів Еллади гарної, що стали

в Італії сенатом при народі

богів латинських мудрих, працьовитих.

Юпітер не цурається з’явитись

Серапісом в Єгипті чи Аммоном,

Венера подає Астарті руку

так, як сестра сестрі.

Парвус

О, сим не трудно

погодитись, бо всі вони, злі духи,

однаково злочинні та розпусні,

їм легко в згоді жить.

Руфін

Так, мир і згода,

гармонія небесна панувала

в великім пантеоні. Поки дух

юдейського народу, мстивий, заздрий,

дав невидимий меч своєму сину

Ісусу з Назарета. З того часу

порушилась гармонія всесвітня

на небі й на землі. Не видно краю

великій боротьбі, що перейшла

на землю з неба, від богів на люди.

Парвус

Їй буде край, коли той пантеон

до підмурівку знищить божа сила.

Руфін

А підмурівок?

Парвус

Стане олтарем

єдиному.

Руфін

Олтар серед руїни!..

Се ідеал небесної держави?

Парвус

Так мусить буть. Не може помиритись

вода з олією.

Руфін

Поки вогонь

олію спалить, випарить всю воду

і цілий світ оберне у пустиню.

Парвус злорадо всміхається.

Прісцілла

А звідки ж ти рятунку світу ждеш?

Таж ти не поклоняєшся віддавна

нікому з тих богів, що в пантеоні.

Руфін

(показує на бюсти філософів)

Ось постаті, яким я поклоняюсь

і поклонятимусь довіку.

Парвус

Сії?

Зникомій тіні краще поклонятись,

заблуканці-кометі, ніж таким.

Руфін

Вони блукали, правда, як і всякий

одважний, хто нових країв шукає.

Прісцілла

Де ж край блуканню мандрівної думки?

Де дно в розумуванні? Де котвиця,

куди ти кинеш і за що зачепиш

ту котву, щоб спинити корабель,

утомлений одчаєм безбережжя?

Руфін

Нам рано ще котвиці закидати.

Нехай тяжка й трудна мандрівка наша,

але ж вона не так-то ще і давня,

щоб думати про край і береги.

Хто втомлений, хай спиниться з Платоном,

Зеноном, Епікуром або з іншим

ловцем коштовних перел моря думки,

а відпочивши з ними, хай рушає

від них знов далі з вдячною душею.

Парвус

Ну і куди ж він припливе нарешті?

Руфін

Якби ми знали се, нащо б і плисти?

В таких мандрівках тільки невідоме

нам може стати за мету.

Парвус

А… так!

Ну то пливіть собі на бездоріжжя,

сказати просто – на погибель душ!

Ви самохіть відкинули котвицю,

подану вам небесною рукою,

свавільно поминули певну пристань,

що вам отець предвічний урядив,

і на маяк, поставлений високо,

до зору всім, заплющили ви очі, –

так варті ж ви, щоб вас розбили скелі

підводні і безодня поглинула!

(Розпалюється все більше.)

Так варті ж ви, щоб вас пожерли змії

і люті чуда-юда океану!

О, як душа моя в долоні плеще,

ввижаючи погибель нечестивців !

Руфін

(до Прісцілли)

Любити ворогів по-християнськи

зовсім не так вже трудно, як я бачу.

Парвус

Христос дав не саму любов, а й меч!

Прісцілла

(значно збентежена)

Ненавидить він тільки сліпоту,

а не сліпих…

Руфін

Не поясняй, Прісцілло.

Він досить сам сказав. Я розумію.

(До Парвуса.)

Мій гостю, щоб тебе не дратувати,

волію я розмову залишити

про сі матерії.

Парвус

Та я вже йду,

мені немає часу на балачки.

Прощай, Прісцілло.

@музыка: Мій улюблений Альбіноні

@настроение: сумне - відпустка закінчилася.

@темы: поезія

Comments

[Лайверин]

Красивая какая...

[nolofinve]

Лайверин, да-а, это женщина не простой судьбы и редкостного таланта. И красоты тоже. ))

[kemenkiri]

...а еще "Лесная песнь"! Я с подачи подруги изучила в итоге не только текст, но и две кино- и одну мульт-версию, и даже один спектакль (правда, оказавшийся так себе)... Тамошнее лесное население мы отчасти распределили по племенам эльфов...

[nolofinve]

kemenkiri, Да-а, а Моргот, который "в скале сидит"... У нас это тоже было) Лукаш - Берен в мирное время, Мавка - Лутиэнь, Перелесник - Келегорм, Русалка - уже не помню, кто-то из Синдар...
Правда Тингол, лихо превращающий неудачливого зятя в волколака, плоховато вписывался в концепцию)))

[Earwing]

А я больше всего люблю ее "Contra spem spero!"

Гетьте, думи, ви хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть, думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть - і настане
Ще й для мене весела весна.

Я на гору круту крем'яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.

В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей -
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.

Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть, думи сумні!

Спасибо ей за эти строчки.
У меня они почему-то ассоциируются с Иримэ в Хелькараксэ.

[nolofinve]

Earwing, Взагалі у неї всі вірші чудові. Але моя власна імха - Леся перш за все геніальний драматург)))

[Earwing]

Можливо. Але її вірші я люблю більше. Вони надихають і дають сили жити далі, як би не було тяжко.

Як дитиною, бувало,
Упаду, собі на лихо,
То хоч в серце біль доходив,
Я собі вставала тихо.

«Що, болить?» — мене питали
Але я не признавалась —
Я була малою горда,—
Щоб не плакать, я сміялась.

А тепер, коли для мене
Жартом злим кінчиться драма
І от-от зірватись має
Гостра, злобна епіграма,—

Безпощадній зброї сміху
Я боюся піддаватись,
І, забувши давню гордість,
Плачу я, щоб не сміятись.

М а в к а
О, не журися за тіло!
Ясним вогнем засвітилось воно,
чистим, палючим, як добре вино,
вільними іскрами вгору злетіло.
Легкий, пухкий попілець
ляже, вернувшися, в рідну землицю,
вкупі з водою там зростить вербицю, -
стане початком тоді мій кінець.
Будуть приходити люди,
вбогі й багаті, веселі й сумні,
радощі й тугу нестимуть мені,
їм промовляти душа моя буде.
Я обізвуся до них
шелестом тихим вербової гілки,
голосом ніжним тонкої сопілки,
смутними росами з вітів моїх.
Я їм тоді проспіваю
все, що колись ти для мене співав,
ще як напровесні тут вигравав,
мрії збираючи в гаю...
Грай же, коханий, благаю!

І сама її біографія, кожен раз коли її перечитуєш, виникає почуття захоплення цією дивовижною жінкою.
Велике їй спасибі за усе.

[nolofinve]

Earwing, коротше кажучи - творчість генія має подобатися кожному по різному...

Від "Камінного господаря" я у захваті - навіть більше, ніж від "Лісової Пісні". "Руфіна і Присцілу" в юності знав напам ять - всю п єсу. Ототожнював себе, ясна річ, з Руфіном))). "Бояриня" - це взагалі шедеврально... Різниця культур сусідських чудово показана. "Кассандра" - про невизнану пророчицю - прекрасна річ. "Оргія" - актуальна і сьогодні, для наших горе-митців типу Б. Ступки.
Та будь яку її п єсу взяти, можна знімати блокбастер. А у нас зациклились лише на "Лісовій Пісні", хоча це теж диво з див)))

[Earwing]

Насправді, я вірші люблю більше ніж п єси. А творчого здобутку Лесі Українки вистачить на будь-який смак.

"Оргія" - актуальна і сьогодні, для наших горе-митців типу Б. Ступки.

Ви не любите Богдана Ступку?

[nolofinve]

Earwing, Я не люблю, коли він знімається у фільмі по Генріку Сенкевичу.))

[Earwing]

Ви про Хмельницького?
Взагалі не люблю "Вогнем і мечем". Так, книжка цікава, захоплююча, але я належу до нащадків супротивників головних героїв, тому правоту шляхтичів визнати не можу і не хочу. І Богуна я Сенкевичу не пробачу.

[nolofinve]

Earwing, Ага, про нього... Грати в фільмі за текстом, написаним супротивником - недобра гра.

[Earwing]

А де ж йому грати? За Старицьким ніхто не знімає.
Ви читали цю "нашу відповідь Сенкевичу" (М. Старицький, трилогія "Богдан Хмельницький")?

[nolofinve]

Earwing, аякже) шкода, що ніхто не сподобився перекласти трилогію з російської. Сильна штука))

[Earwing]

Шкода тільки Богуна, йому знов приписали нещасливе кохання. І чому автори так полюбляють робити з нього страждаючого ліричного героя?

[nolofinve]

Earwing, тому, що пан полковник був молодим красенем) І просто мусив бути закоханим)

[Earwing]

Але чому завжди безнадійно?!!!

[nolofinve]

Earwing, Війна і кохання - дві речі не сумісні)))