І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Цікаво, що з поміж усіх нолдор лише Феанаро думав про те, щоб зостатись у пам'яті нащадків (зате про нас співатимуть пісень)
А от чи бажали нолдор слави, як такої?
А от чи бажали нолдор слави, як такої?
він один ГОВОРИВ про це так голсно, що це потрапило у Сільм )))
мені здається, що думав (і, мабуть, говорив) не тільки він - інакше ніхто б нікуди не пішов )
Мені здається, що все ж таки не заради слави все це було.
(Берен не в рахунок, йому Професор підсужував))