Читальний зал

суббота, 05 января 2013

21:56

nolofinve

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)

Ст. Кінг "11.22.63"

Оце тільки сподобився дочитати. Сором і встид - зазвичай я твори Стіві "заковтую" за вечір. Але цей роман якось не пішов. Хоча він дуже "на рівні" - опісля "Під куполом" я подумав був, що Король Жахів став повторювати самого себе.
Ні, звісно і тут є маніяки з молотком та ножем, й інша улюблена атрибутика Стіві. А також - старий добрий Деррі.
Але до ладу.
дещо про роман і особливості національного перекладу

Для Кінга цей роман - це мандрівка у дитинство. Письменник народився у 1947 році, а основна дія роману розгортається у 1958-1963 рр. А ще - це мандрівка у зовсім іншу країну. Його Дж. Еппінг, мандрівник у часі, з 1976 року, а тому для нього це мандрівка у інший світ.
Найбільший кайф з цього роману зловить той, хто добре знає Америку. Романи Стіві взагалі пронизані американською поп-культурою, котра є неодмінним атрибутом життя кожного американця, але тут щільність інформації на один ~~квадратний метр~~ аркуш є неймовірною.
Уривки зі шлягерів, назви музичних груп, імена політиків тощо йдуть суцільним потоком. Те, що знавець зрозуміє з півнатяку, для мене, наприклад, темний ліс, бо зроду особливо Америкою не цікавився.
Переклад... Отут я незадоволений. Ол. Красюк автор майстерних перекладів українською "Під куполом" та "Дьюма-Кі", а також двох збірок оповідань, але все ж таки я волію Ол. Любенко, або В. Шовкуна. Перекладач в цьому романі взяв неправильний тон - він намагався відтворити засобами української мови говіркові відмінності Півночі та Півдня, однак це у нього вийшло... не дуже. Мені здається, що це від того, що, можливо, перекладач не користується українською у побуті, і тому йому не ріже вухо "Йо", яким він передає вигук "Ye" Питомого українця оте "йо" одразу відсилає до Франківська, або у інші місця з тернопільською гварою. Ну, і по тексту розкидано багацько отаких діалектизмів, котрі тут абсолютно ні до чого. Дружина Освальда Марина є росіянкою, і тому Стіві вживає в її мові слова, котрі вважає за російські. Перекладач чомусь приводить їх дослівно, хоча воно теж ріже слух і око.
Мова твору дуже важка - хоча зазвичай читати Стіві саме задоволення. Але тут невідомо, чи то вина перекладача, чи то сам Стіві спіткнувся на незвичайній для себе темі.
Головна лінія книги - двоє наших сучасників знайшли прохід у минуле і вирішили врятувати від убивці президента Кеннеді. Стіві не пояснює, чому саме Кеннеді, можливо для пересічного американця воно пояснень не потребує, але для іноземного читача подібне рішення має вигляд немотивованого. Наприклад, можна зрозуміти сучасного монархіста, котрий в таких обставинах захоче врятувати від розстрілу родину Романових, але головний герой - особа аполітична, і те, що він так швидко погоджується на авантюру, запропоновану йому навіть не другом - не дуже близьким приятелем - трохи вражає.
Видно, що Стіві ностальгує за минулим без комп'ютерів, терористів, електронних карток та іншої атрибутики нашого часу. А також - за смаком натуральних продуктів). Його герою минуле подобається настільки, що він не виявляє особливого бажання повертатись назад.
Сюжет в основному зав'язано на стеженні Еппінга за Лі Освальдом, убивцею Президента. Друг, котрий передоручив йому цю місію, багато в чому полегшив йому життя: сам він відстежив Освальда майже до "дня Х", але не зміг його зупинити. І не був певен, чи Освальд був "самотнім стрільцем", а чи "підсадною качкою".
Задля перевірки того, чи можна змінити минуле, Еппінг намагається врятувати родину свого знайомця, інваліда Гарві. Матір і чотирьох братів і сестер Гарві убив їхній збожеволілий батько якраз у 1958 році, а малий Гарві дивом зостався у живих. Під час свого першого візиту в минуле, Еппінгу це вдається не зовсім - один з братів Гарві таки гине. Повернувшись назад, Еппінг не знаходить Гарві взагалі - виявляється, що Гарві, котрий не став тоді інвалідом, загинув у В'єтнамі. Тут би ГГ і зупинитись - але це ж американець, здоровий глузд у цих хлопців нечасто ночував.
Приятель оповів Еппінгу, що кожний новий візит у минуле стирає усе зроблене напередодні. Тому Еппінг вертається назад, дуже вправно як для шкільного вчителя, прибирає збожеволілого батечка Гарві ще до скоєння ним злочину, і їде до Далласу.
Звичайно читати про те, як Еппінг намагається відстежити Освальда і дізнатись, чи був у нього напарник, доволі цікаво. Любовна лінія... Ну, тут Стіві не оригінальний - дівчина, що була замужем за психопатом, покинутий чоловік з ножем у руці, понівечене обличчя героїні... Зрештою Еппінг та його подруга таки зупиняють Освальда, але дівчина при тому гине. Голівуд, такий він Голівуд.
Еппінг повертається в майбутнє, сам не знаючи, що робити. Повторити цей 5-річний шлях він уже не в змозі. Але у майбутньому на нього очікує неприємна несподіванка - світ змінився, але не у кращий бік.
Наскільки я зміг зрозуміти - загибель Кеннеді більш позитивно вплинула на американське суспільство, аніж живий Президент.
Ну і ГГ повертається назад, щоб стерти сліди свого втручання. Поборює бажання зостатись у минулому назавжди - а раптом це приведе до ще більшої халепи. І, повернувшись у майбутнє, знаходить у Далласі свою подругу, котрій нині за 70, і котра, ясна річ, зовсім його не пам'ятає...
Ну що сказати... Добре, що Стіві може експериментувати і радувати своїх фанатів, до яких належу і я, новими творами. Нехай вони, навіть, і не дуже вдалі.