І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
З приводу "геному національної душі" - про російську душу тут www.pravmir.ru/genom-russkoj-dushi-100-knig-po-...
Загадкова українська душа
З українською душею набагато складніше - тут є принаймні три різновиди: українець-москвофіл, українець-космополіт та просто собі українець. До того ж багато чого залежить від віку - у українця, народженого в 1991 році культурний код зовсім інший, аніж у старшого покоління.
Але, перш ніж говорити про цей самий код, треба згадати про його формування.
Базовий культурний код, щоб там не казали, формує школа. Саме там намертво вбиваються в голову перші цитати та ідентифікаційні маркери. Якщо підліток і не прочитав програмну книгу, він, принаймні, натягав з неї цитат, щоб не завалити урок і знає, про що там іде мова. Це як фундамент, і дійсно, дуже важливо, що входить, а чи має увійти до шкільної програми. Щодо Пелевіна у російських школах... мені дуже сумнівно, що нинішні комп'ютерні підлітки розжують "Чапаєва і Пустоту", або зрозуміють совіцькі приколи "Омон Ра". А от "Принц Госплану" - це якраз для них. Але це так - оффтопом.
Отже - українець-москвофіл. Це освічена людина зазвичай старшого покоління. Вихована радянською школою, де, як відомо дуже якісно викладалася російська література, українська була при ній бідною сиріткою, а зарубіжної не вивчалося взагалі, і її доводилося "добирати" самому. Більше консервативна, аніж самі росіяни - на Єрофеєва та Пелєвіна нині заплющує очі, щоб не псувати "світлий образ" матушки-Росії. Окрім класики вживає Булгакова, Солженіцина та інщих дисидентів, але трапляються й такі суб'єкти, котрі вважають їхні творіння учасниками сатанинської змови з метою загибелі СРСР. Улюблений період у багатьох - "Срібне століття" російської літератури. Слова "фентезі" не знає взагалі, фантастику любить чисто наукову, а оскільки остання нині не в моді, то перечитує старі твори Азімова, Воннегута та Артура Кларка. З зарубіжною літературою ознайомлена бігцем, віддає належне солідним родинним сагам типу "Будденброків", або "Саги про Форсайтів"
При слові "Пушкін" кладе руку на серце і стає струнко. Неважливо, що востаннє Олександра Сергійовича читано у восьмому класі середньої школи, то є символ "Росії, яку втрачено". Коли бачить у Криму відомий бігборд, де Пушкіну заклеєно рота (звісно ж клятими націоналістами), втирає скупу сльозу.
Українець-космополіт, на відміну від свого похмурого побратима, може бути різного віку і зазвичай є веселим пофігістом. Шкільний комплект літератури зазвичай промайнув не читаючи, зате іноземну літературу знає краще за студента філфаку. Те саме стосується молодого покоління - на "зарубіжці" вони споживають в основному "імпорт"
Старше покоління "космополітів" добре знає українську мову - в часи тотального книжкового дефіциту це давало можливість ознайомитися з улюбленими творіннями в українському перекладі. Молоде покоління старанно вивчає англійську. Іноземні маркери трохи відрізняються - вживають романтичну, пригодницьку літературу, сентиментальні романи 19 століття, молодші обожнюють літературу постмодерну (Борхес, Маркес, Еко), люблять Фаулза (особливо "Волхва") романи жахів (Кінг,Лавкрафт) та фентезі (Толкін, Муркок, Желязни). Жадібно накидаються на всі модні перекладні романи від "Гаррі Поттера" до "Парфюмера". Можуть годинами говорити про творчість Кундери, Бегбеде або Чака Паланіка. Власне українську літературу вживають теж - в межах сучасних постмодерністів. Обожнюють Андруховича, Дереша, Забужко, дехто навіть чував про В. Шевчука, а то його й читав. Ну і обов'язково на поличці є хоч одна книжка Люко Дашвара, або братів Капранових.
Кумирів собі не сотворяють, хоча, дивлячись на сотенну купюру, згадують про Шевченка, котрий був "крутий чувак" і взагалі молодчага. Старші навіть можуть при нагоді процитувати щось із Батька Тараса.
Українець як такий
В основному - доволі молода людина, старшого покоління серед них не так і багато, в основному це вихідці з шестидесятницьких дисидентських родин. Українська література у списку вподобань займає чільне місце. Лесю Українку вважають більше драматургом, аніж поетом і охоче цитують "Без надії сподіваюсь" Добре знають неокласиків та раннього Тичину. В культурний код - незалежно від місця народження - входить величезний пласт західноукраїнської літератури. Можуть оповісти, що це за об'єднання "Молода муза" та хто такий Ігор-Богдан Антонич. Люблять поетів-емігрантів Празької школи, а також Вінграновського, Ліну Костенко та Стуса. Останнього читали всі - незалежно від того, чи змогли зрозуміти.
Добре знають українську класику, Коцюбинського вважають першим постмодерністом. Серед вітчизняних романістів старше покоління на чільне місце ставить П. Загребельного, молоді трохи морщать носики, закидаючи патріарху та автору "Роксоляни" плазування перед Москвою. Дуже люблять патріотичні романи Горліс-Горського, Іваничука та Шкляра. Андрухович, Забужко та Дереш теж тут, але у другому ряді. Шевчука прочитали все, що змогли дістати.
До цього всього елегантно приточується усяка "зарубіжка", незалежно від походження. Щодо вподобань у європейській та американській літературі не відрізняються від "космополітів". Російську літературу не виділяють окремо, вона для них теж зарубіжна, але читають охоче. Улюблений період - Срібне сторіччя, авжеж. З сучасних росіян дуже люблять Пелевіна. Не гидують фентезі всіх країн та народів.
При слові "Шевченко" кладуть руку на серце і стають струнко. Неважливо, що востаннє класика читано в одинадцятому класі перед ЗНО, то є символ України разом з прапором та славетним тризубом.
Загадкова українська душа
З українською душею набагато складніше - тут є принаймні три різновиди: українець-москвофіл, українець-космополіт та просто собі українець. До того ж багато чого залежить від віку - у українця, народженого в 1991 році культурний код зовсім інший, аніж у старшого покоління.
Але, перш ніж говорити про цей самий код, треба згадати про його формування.
Базовий культурний код, щоб там не казали, формує школа. Саме там намертво вбиваються в голову перші цитати та ідентифікаційні маркери. Якщо підліток і не прочитав програмну книгу, він, принаймні, натягав з неї цитат, щоб не завалити урок і знає, про що там іде мова. Це як фундамент, і дійсно, дуже важливо, що входить, а чи має увійти до шкільної програми. Щодо Пелевіна у російських школах... мені дуже сумнівно, що нинішні комп'ютерні підлітки розжують "Чапаєва і Пустоту", або зрозуміють совіцькі приколи "Омон Ра". А от "Принц Госплану" - це якраз для них. Але це так - оффтопом.
Отже - українець-москвофіл. Це освічена людина зазвичай старшого покоління. Вихована радянською школою, де, як відомо дуже якісно викладалася російська література, українська була при ній бідною сиріткою, а зарубіжної не вивчалося взагалі, і її доводилося "добирати" самому. Більше консервативна, аніж самі росіяни - на Єрофеєва та Пелєвіна нині заплющує очі, щоб не псувати "світлий образ" матушки-Росії. Окрім класики вживає Булгакова, Солженіцина та інщих дисидентів, але трапляються й такі суб'єкти, котрі вважають їхні творіння учасниками сатанинської змови з метою загибелі СРСР. Улюблений період у багатьох - "Срібне століття" російської літератури. Слова "фентезі" не знає взагалі, фантастику любить чисто наукову, а оскільки остання нині не в моді, то перечитує старі твори Азімова, Воннегута та Артура Кларка. З зарубіжною літературою ознайомлена бігцем, віддає належне солідним родинним сагам типу "Будденброків", або "Саги про Форсайтів"
При слові "Пушкін" кладе руку на серце і стає струнко. Неважливо, що востаннє Олександра Сергійовича читано у восьмому класі середньої школи, то є символ "Росії, яку втрачено". Коли бачить у Криму відомий бігборд, де Пушкіну заклеєно рота (звісно ж клятими націоналістами), втирає скупу сльозу.
Українець-космополіт, на відміну від свого похмурого побратима, може бути різного віку і зазвичай є веселим пофігістом. Шкільний комплект літератури зазвичай промайнув не читаючи, зате іноземну літературу знає краще за студента філфаку. Те саме стосується молодого покоління - на "зарубіжці" вони споживають в основному "імпорт"
Старше покоління "космополітів" добре знає українську мову - в часи тотального книжкового дефіциту це давало можливість ознайомитися з улюбленими творіннями в українському перекладі. Молоде покоління старанно вивчає англійську. Іноземні маркери трохи відрізняються - вживають романтичну, пригодницьку літературу, сентиментальні романи 19 століття, молодші обожнюють літературу постмодерну (Борхес, Маркес, Еко), люблять Фаулза (особливо "Волхва") романи жахів (Кінг,Лавкрафт) та фентезі (Толкін, Муркок, Желязни). Жадібно накидаються на всі модні перекладні романи від "Гаррі Поттера" до "Парфюмера". Можуть годинами говорити про творчість Кундери, Бегбеде або Чака Паланіка. Власне українську літературу вживають теж - в межах сучасних постмодерністів. Обожнюють Андруховича, Дереша, Забужко, дехто навіть чував про В. Шевчука, а то його й читав. Ну і обов'язково на поличці є хоч одна книжка Люко Дашвара, або братів Капранових.
Кумирів собі не сотворяють, хоча, дивлячись на сотенну купюру, згадують про Шевченка, котрий був "крутий чувак" і взагалі молодчага. Старші навіть можуть при нагоді процитувати щось із Батька Тараса.
Українець як такий
В основному - доволі молода людина, старшого покоління серед них не так і багато, в основному це вихідці з шестидесятницьких дисидентських родин. Українська література у списку вподобань займає чільне місце. Лесю Українку вважають більше драматургом, аніж поетом і охоче цитують "Без надії сподіваюсь" Добре знають неокласиків та раннього Тичину. В культурний код - незалежно від місця народження - входить величезний пласт західноукраїнської літератури. Можуть оповісти, що це за об'єднання "Молода муза" та хто такий Ігор-Богдан Антонич. Люблять поетів-емігрантів Празької школи, а також Вінграновського, Ліну Костенко та Стуса. Останнього читали всі - незалежно від того, чи змогли зрозуміти.
Добре знають українську класику, Коцюбинського вважають першим постмодерністом. Серед вітчизняних романістів старше покоління на чільне місце ставить П. Загребельного, молоді трохи морщать носики, закидаючи патріарху та автору "Роксоляни" плазування перед Москвою. Дуже люблять патріотичні романи Горліс-Горського, Іваничука та Шкляра. Андрухович, Забужко та Дереш теж тут, але у другому ряді. Шевчука прочитали все, що змогли дістати.
До цього всього елегантно приточується усяка "зарубіжка", незалежно від походження. Щодо вподобань у європейській та американській літературі не відрізняються від "космополітів". Російську літературу не виділяють окремо, вона для них теж зарубіжна, але читають охоче. Улюблений період - Срібне сторіччя, авжеж. З сучасних росіян дуже люблять Пелевіна. Не гидують фентезі всіх країн та народів.
При слові "Шевченко" кладуть руку на серце і стають струнко. Неважливо, що востаннє класика читано в одинадцятому класі перед ЗНО, то є символ України разом з прапором та славетним тризубом.
@музыка: нема
@настроение: недільне
@темы: літературне