М. Пруст Германтська стороначитать дальше
Мій Пруст знайшов мене дуже рано. В ті давні часи я надовго прописався у відділі іноземних мов обласної бібліотеки, тягаючи звідти паки книжок польською, чеською та іншими слов'янськими мовами. Ще у школі я винайшов власний спосіб читати будь якою слов'янщиною і розуміти прочитане без словника. Вдома у мене спочивали, куплені люблячими батьками, польські переклади Дюма, Дрюона, а також романи Сенкевича і ще багато чого.
Польський переклад Пруста я прихопив випадково, переплутавши письменника з уже відомим мені Болеславом Прусом ("Лялька" і "Фараон", авжеж).
Зрозумівши, що помилився, я вирішив дочитати книжку до кінця. Добивши перший том, я вирішив, що роман варто було б назвати - "Час, що зупинився".
Неврастенічний ГГ і його душевні відрухи викливали у мене не замилування, а відразу. Батьків його я одразу ж записав у неадеквати - влаштовувати хлопчині щовечірню екзекуцію і не давати мамі "приспати" синулю відгонило якимось садизмом. Речення, котрі тяглися, наче обоз за військом, викликали бажання перегорнути сторінку, щоб подивитись де вони закінчаться.
Ну і славетне тістечко-мадленку з чаєм я благополучно протупив - воно втонуло у повені хляпаючих речень.
Однак, за першим томом рушили всі інші - я вперше бачив таку книгу, де історія "про все і ні про що" розтяглася на сім томів.
До речі - саме з четвертого тому я дізнався, що таке гомосексуалізм і хто такі педерасти) Атож, були невинні часи, коли ми лаялись поганими словами, не знаючи їхнього значення. За слово "підар" належало бити в морду, морди я бив, а от значення образливого слова дізнався лише з класичної літератури. Мабуть тому, що ніколи не очікував пояснень, а починав битися відразу)
Одним словом - Пруста я прочитав. Усі сім книг утраченого часу.
Коли років зо три тому я придбав собі перші два томики українського перекладу славетної книги, то забув про одну важливу річ - читати Пруста потрібно у спокої і тиші. Або - якщо вистачить розуму і бажання - то у отроцтві, коли голова ще не забита життєвими проблемами.
Обидві книги я читав під час відпусток, і лише тоді починав сприймати манірну протяглість прустівської прози. І тістечко знайшов, і порадів йому. І пробачив ГГ його неврастенічність, і освіжив у пам'яті справу Дрейфуса, про яку тільки й пам'ятав, що вона дістала Золя так, що той не міг уже мовчати.
Спершу я хотів убити перекладача за його бароккові звороти мови, котрими він намагався адекватно (знову це слівце) передати смак старофранцужчини, але потім звик і сподіваюся дібратись до кінця історії.
Третій том, котрий я закінчив нині, про аристократичний снобізм і аристократичну дурість. І все ж таки вони мені подобаються, ці Германти.
@музыка:
Б. Окуджава "Я вновь повстречался с надеждой"
@настроение:
хороше
@темы:
літературне