Читальний зал

понедельник, 29 апреля 2013

20:46

nolofinve

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)

В. Терлецький "Рок-н-рол, стакан, кохання"

читать дальше

На відпочинку часто трапляється під руку "випадкова" книга, яку хтось забув у номері, або зоставив у готелику. У нашої милої господині вже зібралась ціла бібліотека ось таких покинутих книжок (так і хотілося сказати "Музей покинутих книжок")
Ця книжка зацікавила мене тим, що я знаю автора. Звісна річ - не близько, він на три роки і на три курси старший від мене, але навчались ми у одному вузі. І його групу "Декаданс" я добре пам'ятаю, бо сам є завзятим рок-фанатом.
Що сподобалось - вельми вдалі описи рідного міста та наших студентських куточків, більшості з яких уже нема. Протитанкова кав'ярня, перехід на Сталеварів, де тусувалися неформали, багато інших таких місцин, робітниче гетто Кічкасу, сіре небо, сірий люд...
Що не сподобалось... Ну навіть не знаю, чи можна це назвати словом "не сподобалось". Просто "ліричний герой" є тим типом чоловіків, яким мені завжди кортіло дати в писок.
Власне кажучи, назва книжки визначає її зміст. ГГ з подробицями оповідає, як він грав-складав музику, пив дешеве вино і кохав жінок. Кожен, звісно, живе як знає, однак мене нудить від алкоголіків, нехай і талановитих, котрі радісно оповідають, як зоставили у кафе усю платню, або гонорар, а тоді вирушили до жінки і дуже здивувалися, що дружина виставила їхні речі на дощ.
Я не музика, але колись був вельми поетичною натурою. Мене теж канудило й канудить від нашого запилюженого міста з його хамовитими пролетарями і барачною архітектурою. Однак, чомусь навіть замолоду я не йшов жерти дешевий портвейн і блювати у ванній, пояснюючи потім, що в усьому винна сяка-така сіра дійсність.
Я грав в Арду, ГГ грав у рок-н-рольному гурті. Віддушина знайшлася у обох. Але тільки не треба мені оповідати, що рок-музикант, або толкінутий рольовик обов'язково має бути нечесаним, брудним, бухим і обкуреним.
Особливо мене вражає ставлення ось таких уродів до жінок. Жінці, на їхню думку, потрібне лише домашнє вогнище. Жінка сяка, жінка така, жінка істота приземлена. Коли жінка з якою ти спав, говорить тобі, що вагітна, то найрозумніше скромно промовчати, закотивши очі, а потім дивуватися, чому вона, зробивши аборт, не вертається сумирно до ліжечка, а йде геть.
Якщо ти, дорослий мужик, не можеш заробити на утримання жінки і дитини, то може б краще стати і порахувати, скільки грошви ти, падлюко, залишив у кнайпах. Може б вам якраз і вистачило б на прожиття.
Група Терлецького існує і досі. У квітні вони грали у Львові. Може і справді музиці не потрібна родина, про яку слід дбати. Але ж у такому разі варто дбати про певні гумові знаряддя вчасно, і не плести дурниць про приземленних подруг життя, нездатних оцінити прекрасне.