Така її доля - знову про Катерину Білокур
Опісля прочитаного ессе О. Забужко про долю Катерини Білокур, годину роздивлявся її малюнки. Я колись уже бачив ці репродукції, однак захотілось освіжити у пам'яті.
Цікава така доля - батьки дали сяку-таку освіту синам, а її забрали зі школи, "бо дівчинка". Заборонили малювати - дівці цього не належить. Усі її спроби змінити своє життя і поступити до технікуму або навіть до театрального училища (дівчина була красунею і грала у сільській самодіяльності) розбилися саме об відсутність папірця про закінчення семилітки.
Щоб втекти від соціуму, котрий не давав їй можливості реалізувати свій талант, а вкладав до рук замість пензлів сапку, Катерина намагалась утопитись, і лише тоді за нею визнали право творити. У вільний від селянської роботи час.
Відомою вона стала уже після війни, але допомоги не від кого так і не отримала. Доглядаючи хвору матір і живучи в одній хаті з нею, братом, невісткою та їхніми п'ятьма дітьми, вона прихитрялась малювати так, що її малюнками захоплювався Пікассо. Втім, незважаючи на виставку у Франції і таку гучну славу, Катерина не могла навіть поїхати до райцентру на присвячене її творчості зібрання, бо у неї не було празникової одежі. До речі варто порівняти її "парадний" автопортрет для виставки і останній реалістичний малнок "для себе"
Відомо, що художники за життя бідують, але тут мова йшла навіть не про бідування, а про спротив оточення.
І трохи прекрасного
@музыка:
нема
@настроение:
меланхолічне
@темы:
арт,
літературне