Читальний зал

пятница, 07 июня 2013

17:37

nolofinve

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)

Дениел Кіз

Квіти для Елджернона

Взяв лише з метою подивитись, як з оповідання можна зробити роман. Зробив висновок, що не треба цього робити. Оповідання, яке я читав колись у збірнику американської фантастики - це концентрована кислота болю і страждання, котра роз'їдає розум. Кожен раз, перечитуючи його, втираю сльози рукавом, як стародавній японець.
Роман, до якого розширено оповідання, нічого нового читачеві дати не може. Подробиці про родину Чарлі здаються зайвими, його сексуальні проблеми і зайвий фройдизм тільки дратують. Без цих подробиць оповідка явно була кращою. Ну, і наприкінці оповідання, Чарлі сподівається усе ж таки почати нове життя, а наприкінці роману іде здаватися до дурдому. Різниця, як то кажуть, доволі велика.
Одним словом, розчарувався і повертаюся до першоджерела