Мені всі ці суперечки на релігійному грунті нагадують рекламу про "Тайд" та"інші порошки") Тільки кріейтори відомої реклами не здогадалися додати, що ті, хто пере білизну "іншими порошками", сидітимуть довічно у в'язниці суворого режиму, а щасливчики, відіпрані "Тайдом" дочиста, матимуть власну віллу "Парадіз" на Канарах. Особливо мене діставляють коментарі наступного змісту: "От коли язичник захворіє, розориться, втратить близьких тощо, то бігом прибіжить до церкви." Бігом може прибігти маловірна людина християнського сповідання, котра вірила в те, що бозя карає рабів своїх різкою, але недостатньо того боялася, аж поки не вдарив грім. Або той, хто раніше не вірив, але потребує духовної підтримки, а довкола тільки "чисто Тайд" - його пропагують всюди і скрізь. Той же, хто має тверду опору і щит від своїх Богів, не потребуватиме шукати інших. Ще одна розповсюджена легенда - язичник, мовляв "ненавидить Ісуса Христа". Це, власне кажучи, давній полемічний прийом - "хто не з нами, той проти нас". А якщо мені просто байдуже і до Христа, і до християнства як вірування? Для мене ця релігія одна з багатьох подібних віровчень, а не ворог, з яким потрібно боротись. До речі - такий погляд чомусь дуже дратує деяких вірян, котрі ніяк не можуть зрозуміти, що вони не монополісти на духовному ринку
З атеїстами така ж сама історія. Незрозумілі вони. Яке їх діло до того, що інші люди роблять? Не можна просто залишити людей з іншим поглядом на ситуацію, у спокої? І просто жити. Так ні... Одне радує - ситуація вже (чи "ще") не така, як фанатичне Середньовіччя.
Зомби с мертвыми глазами (с). Позор Дортониона. Латентный триффид.
Имхо, весь этот псевдорелигиозный фантасмагорический дискурс возник на почве: а) жажды власти и б) желания переложить свои проблемы на Бога. Отсюда спекуляции: "От коли язичник захворіє, розориться, втратить близьких тощо, то бігом прибіжить до церкви.", имеющие характерный привкус торга (я Тебе, Господи, свечку и сорок поклонов, а Ты мне здоровье/благополучие/статус/нужное подставить). Не любовь, доверие и благодарность, а натуральный обмен и упомянутая Вами расстановка под хоругвями "свой" - "чужой".
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Дягиль болотный, Угроз не люблю. У меня были проблемы, и мои привели священника, чтобы тот уговорил меня креститься - из лучших побуждений. Я только обозлился, ибо батюшка стал меня пугать и давить на самую болевую точку человека - страх смерти. А ведь сколько людей выслушивают все это вместо утешения.
Зомби с мертвыми глазами (с). Позор Дортониона. Латентный триффид.
nolofinve, стращать смертью вообще неправильно. ((((((( Крещение - не ритуал, дающий какие-то дополнительные плюшки в жизни или посмертии, а скрепление взаимоотношений новообращенного христианина с Создателем, своего рода клятва верности. Беда в том, что у многих прихожан, да и священнослужителей тоже, магическое, а не религиозное сознание.
Незрозумілі вони. Яке їх діло до того, що інші люди роблять? Не можна просто залишити людей з іншим поглядом на ситуацію, у спокої? І просто жити. Так ні...
Одне радує - ситуація вже (чи "ще") не така, як фанатичне Середньовіччя.
Може Україну обмине))