І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Про Маедроса Руссандола
Маедрос є одним з найцікавіших персонажів Професора. Хоча б тим, що у нього закохується безліч толкіністок - суперником рудоволосого ельфа в цьому плані є лише золотоволосий Фінрод, про якого буде далі. І це при тому, що про Майтімо Руссандола у Сильмі сказано набагато менше, аніж про Фінрода Фелагунда.
Майтімо назвала його мати. Батько, з присущою йому пихою, дав сину епессе Нельяфінве - Третій Фінве, оминаючи тим самим у рахунку власних напівкровних братів. Ще він мав прізвиська - Руссандол-Рудоголовий, та Високий. Це, власне кажучи, едині риски його зовнішньості. Колір очей улюбленця фандому змінюється від сірого (в татка) до зеленого (в маму). Окрім того Майтімо бачать і синьооким, і навіть карооким ельфом. Однак завжди - високим і рудим.
Вперше згадка про Майтімо, я вважаю, є там, де сказано, що "Нерданель породила Феанорові сімох синів, і свою вдачу вона почасти передала кільком із них, але не всім"
А тепер згадаємо, що рудоволосу Нерданель називали Мудрою...
Якщо згадати вдачу її сімох синів, то Маедрос напевно був схожим на матір не тільки ззовні.
Є у фандомі така думка, що старший син Феанаро не мав ніяких особливих талантів. Як доказ вони приводять те, що Маглор був співцем і ювеліром, Келегорм - мисливцем, Карантір - запальним вояком, Куруфін - геніальним митцем, копією свого батька. Навіть юні Амбаруссар стали мисливими у Східному Белеріанді.
За Маедроса ж, найстаршого, ніде не згадано і словом. А отже...
А отже - старший син, як йому і належало, був весь час при батькові. Підмайстром. І велична батькова постать затуляла сина.
Але підмайстер не є позбавлений талантів. Якщо Маедрос весь час був при батькові, то він напевне приймав участь у створенні Сильмарилів. А отже володів майстерністю ювеліра. Феанаро кував зброю - найстарший мусив стати зброярем. До всього того, що створив Великий Майстер у той час, коли його син став дорослим, мав докласти рук і Маедрос.
Ну - і на рівні особистого фанону: син Нерданель мав бути скульптором.
Можливо, йому не вистачало часу, щоб творити власні шедеври, весь час знаходячись біля батька, але скульптором він напевне був чудовим. І напевне сподівався - от закінчиться вся оця колотнеча, і тоді...
Та колотнеча не закінчувалась - у Форменосі кували мечі.
Мечі Майтімо теж любив - і виробляти, і вивчати мистецтво бою. Напевне і батькові мрії про нові землі знайшли відгук у його серці.
Ще в Амані у нього з'явився друг. Хлопчик з золотими стрічками у косах, одноліток його молодших братів. Дивна дружба - адже у Майтімо шестеро рідних братів, Про їхнє приятелювання згадок майже нема - в Лосгарі Маедроса називають "колишнім другом" Фінгона. І додається, що їх розділили Морготові брехні.
Коли це трапилось, і що сталось - невідомо. Можливо, друзі розійшлися тоді, коли їхні батьки посварились між собою. Можливо - опісля Альквалонде, коли Фінгон кинувся у битву, не зрозумівши, що коїться, а тоді вимовляв гіркими словами тому, задля кого заплямував руки братньою кров'ю. Напевне призвідником сварки був таки Фінгон, а Маедрос вважав себе винуватим, бо спитав свого батька - кого перевеземо першим? Фінгона Відважного?
Можливо, Майтімо був наставником і прикладом для молодого друга, і щось - Морготові брехні, події в Альквалонде - змусило Фінгона цю дружбу розірвати. Як потім виявилось - ненадовго. Їхні стосунки пережили ще страшніші події.
У спаленні кораблів Маедрос участі не приймає. Коли батько не слухає його слів - відходить набік. Про стан його душі цієї миті Професор зоставив здогадуватись розчуленим читачам.
Опісля першої звитяжної битви на Маедроса очікують страшні випробування.
По перше - загибель батька. "Третій Фінве" раптово стає першим, і на його руді кучері замість звичного мідного обруча лягає золота корона нолдор.
Одразу по смерті Феанора до нового короля прибувають посли від Моргота, і пропонують мирну угоду аж до видачі Сильмарілів.
Над наступним епізодом поламано немало списів. Маедрос (саме Маедрос) переконує братів удати, що вони згодні на перемовини, і зустрітися з послами у призначеному місці, але ворогу він не довіряє - замість невеличкого супроводу бере з собою доволі великий загін. Він має рацію - ворог прийшов ще з більшими силами, і серед Морготового війська були ще й барлоги (не сам-один Готмог, а барлоги у множині). У результаті Маедрос потрапив у засідку, його воїни загинули, а сам рудоволосий ельф опинився у полоні.
Погано все таки не звертатись до оригіналу. В перекладі Естель цей епізод звучить так - "Тогда Маэдрос Высокий, старший из сыновей, стал убеждать братьев притвориться, что они согласны на переговоры, и поехать в назначенное место. Но нолдоры были не честней Моргота. Потому оба посольства прибыли с силами большими, чем было договорено; но Моргот прислал больше войска, и там были балроги." Явно негативний акцент, з чого багато хто робить висновок, що Маедрос збирався напасти на посольство.
Переклад Григорьєвої-Грушецького звучить зовсім інакше - "Маэдрос, старший из Дома Феанора, уговорил братьев согласиться на переговоры с Врагом в условленном месте. Конечно, нолдоры доверяли Морготу ничуть не больше, чем он им. Поэтому обе стороны явились на встречу с силами, значительно превосходящими условленные. Но Моргот все же оказался предусмотрительней, к тому же в его войсках шли барлоги"
Зовсім інший акцент - Маедрос умовляє братів погодитись на перемовини (не забувайте, що це самий день смерти Феанаро, і його сини рвуться до помсти), але ворогу не довіряє (як виявилось - слушно) і бере з собою доволі великий загін.Цілком нормальна засторога - адже нолдор уже знають, з ким мають справу. Приблизно той самий акцент і в українському перекладі.
Суперечки фандому - це суперечки цих двох перекладів. Я все таки схиляюсь до другого варіанту, як до більш вірогідного. Маедрос тепер король, він не такий запальний, як його шалений татко. Ворог пропонує мир і Сильмарили - що ж , коли Сильмарили будуть нашими, тоді подивимось, наскільки довгим може бути мир. Адже останніми словами Феанора було - дотримати Обітниці і помститися за батька. Саме у такому порядку.
Але не судилося. Маедрос у полоні. Це нещастя звабило до нього безліч прихильниць з фандому - дівчата люблять страждальців. Подробиць немає - фандом цю помилку виправив - але єдина фраза про залізний обруч і бранця, підвішеного над безоднею, говорить більше, аніж безліч жахливих оповідок.
На Тангородрімі Маедрос проводить доволі довгий час - знов таки про це доволі багато суперечок. В такому оплаканому стані він бачить прихід війська Нолофінве, і кличе на допомогу, та ніхто не чує його голосу у гірських відлуннях.
І лише потім, коли всі надії відлетіли геть, прикутий до скелі бранець почув знайомий голос... І спромігся заспівати у відповідь.
Про рятунок Маедроса написано безліч оповідань. Фінгон, у якого "щеміло серце від згадки про давню дружбу", довів, що колишньої дружби не буває. Маедрос же - оклигавши і розібравшись в ситуації - робить розумний крок: передає владу Нолофінве. Це не плата батькові за подвиг Фінгона - Маедрос, син мудрої Нерданель, вміє на відміну від багатьох своїх братів, жертвувати особистим задля спільноти.
Улюбленою темою для суперечок є також на який берег Мітріму Торондор приніс друзів, і де Маедрос відлежувався та лікувався. Я особисто за табір Нолофінве - оскільки Торондор контактував з Фінгоном, і мав приземлитись на "його" боці озера. До братів - це знов таки на рівні імхи - Маедрос перебрався вже тоді, коли більш-менш одужав, а до того молодші Феанорінги їздили його навідувати у табір тих, хто йшов через Лід, що, звичайно, не було їм дуже приємно.
Хоча Маедрос і зрікся влади, однак він приймає активну участь у нарадах, єхидно характерізує його величність Тінгола, та утримує Карністіра від нерозважних вчинків. Він зцілився, бо яро палав у ньому вогонь життя, та тінь пережитого болю лягла на серце, і він жив, аби так опанувати мечем, щоб у лівій руці він став ще смертоноснішим, ніж у правій. Йому, нолдо, митцю і реміснику, довелося забути про всі ремесла, окрім ремесла воїна.
Він відбуває на східні рубежі, і будує фортецю на пагорбі Хімрінг. Рубіж Маедроса - так тепер називають ті краї. З родичами Маедрос зустрічався нечасто, хоча прибував на спільні ради. Однак, охоче полював разом з Фінродом у лісах Белеріанду - про цю дружбу сказано небагато, але вона була. Своїм братам він роздав порубіжні землі - тепер палким Феанорінгам було чим зайнятись, і хоч трохи забути про Обітницю. Був він і на Мерет Адертад, приймав участь у Дагор Аглареб, а от пропозицію Нолофінве розпочати війну раніше, ніж Моргот збереться з силами чомусь відхилив.
Знов таки, фандомні суперечки говорять що колишній король не захотів виступати під командою дядька. Але ж у Дагор Аглареб він приймав участь... Що ж сталося? Не зумів умовити братів? Хто-зна. В усякому разі Дагор Браголлах Маедрос зустрів у Хімрінгу.
Найстрашнішою для нього, напевне, була невідомість. Якийсь час Маедрос не знав, яка доля спіткала його братів та інших родичів. Він бився так, ніби був уже мертвим і не дорожив життям, і дух його пломенів ярим вогнем так, що орки втікали, завидівши його обличчя.
Події, котрі спричинились до появи у Белеріанді одного з Сильмарилів, струсонули Маедроса більше, ніж інших. Ганьба, що впала на його братів, загибель Фінрода, розуміння того, що Сильмарили можна добути (про те, що Лутіень задіяла не меча а могутні чари воїн-ельф якось підзабув) привели до виникнення "союзу Маедроса". Відважний Феанорінг звільняє від ворога всі втрачені території, домовляється з Фінгоном, котрий, хоч і є Верховним Королем, однак, судячи з назви союзу, трохи поступається другові першістю, вербує на службу новоприбулих зі Сходу людей...
Та невблагана доля розносить вщерть усі його задуми. Битву програно, Фінгон загинув. Його брати живі - але чи надовго? Мов листя, котрі носить вітром, без фортець, майже без війська... Потроху збираються на пагорбі Амон-Ереб вірні Маедросу ельдар.
Подвиги закінчились - настала черга Прокляття. Доріат без захисту, Сильмарил у Доріаті... Поки була жива Лутіень, Маедрос міг тримати в узді Обітницю і братів. Але тепер - тепер ні. Діор не відповідає на посланництво, Келегорм підбурює братів - і він, і Куруфін окрім Сильмарилу бажають ще й помсти...
Міг Маедрос їх зупинити? Напевне ні. Він не є ініціатором цього походу, але він старший. Він командувач... Він...
Він братовбивця. Знову... Він втратив трьох братів - не у січі з ворогом полягла шалена Трійця, а у міжусобній сутичці. Маедрос намагається дотримуватись якихось правил - забороняє помсту за братів, розшукує дітей Діора... Марно - Сильмарил зник, дітлахи так і не відшукались...
Елуред та Елухіл зникли без вісті, зате знайшовся Сильмарил. Він у Гаванях, у Ельвінг, доньки Діора. Маедрос спершу "покаявшись за скоєне у Доріаті" стримався від нападу. Він посилає послів з мирними пропозиціями, однак отримує відмову.
І жах повторюється втретє. Проти Маедроса обертаються навіть його власні воїни. Гинуть Амрод з Амрасом - а Сильмарил... Сильмарил зникає знову.
Замість Сильмарилу Маедрос та його брат отримують несподіванку - двох синів Ельвінг. Дітлахи, як то не дивно, здобувають прихильність Феанорінгів, а Маглора навіть полюбили всім серцем. Можливо, змучені совістю та Обітницею Феанорінги отримали наостанку хоч трохи щастя.
Поява Сильмарила на небі дала - як-то пишеться - братам якусь надію. Однак, втративши Амон-Ереб, відвоювавши з партизанським загоном Війну Гніву, Маедрос змушений знову згадати про Обітницю.
Еонве пропонує йому з братом віддатися на суд Валар. Маглор майже погоджується, але тепер уже Маедрос тисне на брата - "Ми ж бо, шаленці, присягались Ілуватаром, і накликали на себе Вічну Темряву, якщо не дотримаємо слова. Хто звільнить нас?"
Цікаво, що брати не пробують звернутись до Еру напряму - з молитвою, з проханням. Не звикли? Неможливо? В усякому разі, жах братовбивства повторюеться вчетверте. Маедрос тримає у єдиній руці батьків твір, до якого і він колись доклав своєї праці, відчуває страшний біль в обпечених пальцях - і розуміє, що всі його страждання були марними.
Вогняна тріщина у тілі гинучого Белеріанду приймає його захисника, проклятого і провинного, вірного Обітниці аж до смерті. З його загибеллю скінчилася ціла епоха.
перевод
Маэдрос один из самых интересных персонажей Профессора . Хотя бы тем, что его обожает множество толкинисток - соперником рыжеволосого эльфа в этом плане является только золотоволосый Финрод, рассказ о котором еще впереди . И это при том, что о Майтимо Руссандоле в Сильме рассказано гораздо меньше , чем о Финроде Фелагунде .
Майтимо назвала его мать. Отец, с присущей ему гордостью, дал сыну эпессе Нельяфинве - Третий Финвэ, не учитывая тем самым существование собственных полукровных братьев . Еще Маэдроса называли Руссандол-Рыжеголовый и Высокий. Это, собственно говоря, единственные известные точно черты его внешности. Цвет глаз любимца фандома меняется от серого (в отца) до зеленого (в мать). Кроме того Майтимо представляют и синеглазым, и даже кареглазым эльфом . Однако всегда высоким и рыжим.
Впервые упоминается о Майтимо, мне кажется, там , где говорится, что " Нерданель родила Феанору семерых сыновей, и свой нрав она отчасти передала нескольким из них, но не всем "
А теперь вспомним, что рыжеволосую Нерданель называли Мудрой ...
Из ее семерых сыновей, Маэдрос наверняка был похож на мать не только внешне.
Есть в фандоме такое мнение , что старший сын Феанаро не имел никаких особых талантов . Как доказательство приводится то, что Маглор был певцом и ювелиром, Келегорм - охотником, Карантир - пылким воином, Куруфин - одаренным мастером, копией своего отца. Даже юные Амбаруссар стали охотниками в Восточном Белерианде.
По таланты Маэдроса, старшего, нигде не упомянуто ни словом . А значит ...
А значит - старший сын, как ему и положено, был все время при отце. Подмастерьем. И величественная фигура отца заслоняла сына .
Но подмастерье вовсе не лишен талантов . Если Маэдрос все время был при отце, то он наверняка принимал участие в создании Сильмариллов. А значит, владел мастерством ювелира. Феанаро ковал оружие - старший сын стал оружейником. Ко всему тому, что создал Великий Мастер в то время, когда его сын стал взрослым, должен был приложить руку и Маэдрос .
Ну - и на уровне личного фанона: сын Нерданель был талантливым скульптором .
Возможно, ему не хватало времени, чтобы создавать собственные шедевры, работая подмастерьем при Феанаро, но скульптором он наверняка был замечательным . И наверняка надеялся - вот настанет покой, и тогда ...
Но покоя не было - в Форменосе ковали мечи.
Мечи Майтимо тоже любил - и ковать, и изучать искусство битвы. Наверное и отцовские мечты о новых землях нашли отклик в его сердце.
Еще в Амане у него появился друг. Мальчик с золотыми лентами в волосах, ровесник его младших братьев . Странная дружба - ведь у Майтимо шесть родных братьев. Об их дружбе упоминаний почти нет - в Лосгаре Маэдрос уже " бывший друг " Фингона . И поясняется, что их разделила ложь Моргота.
Когда это случилось - неизвестно. Возможно, друзья расстались, когда их отцы поссорились между собой . Возможно - после Альквалондэ, когда Фингон бросился в битву, не поняв, что происходит, а потом горько укорял друга, ради которого запятнал руки братской кровью. Наверное зачинщиком ссоры был все-таки Фингон, а Маэдрос считал себя виноватым, потому и спросил своего отца - кого перевезем первым? Фингона Отважного?
Возможно, Майтимо был наставником и примером для молодого друга, и что-то - ложь Моргота, события в Альквалондэ - заставило Фингона эту дружбу разорвать. Как потом оказалось - ненадолго . Их отношения пережили еще более страшные события.
В сожжении кораблей Маэдрос участия не принимает. Когда отец не слушает его слов - отходит в сторону . О состоянии его души в этот момент Профессор дает возможность догадываться растроганным читателям .
После первой победоносной битвы Маэдроса ожидают страшные испытания .
Во-первых - гибель отца. " Третий Финвэ " внезапно становится первым, и на его рыжие кудри вместо привычного медного обруча ложится золотая корона нолдор.
Сразу после смерти Феанора к новому королю прибывают послы Моргота , и предлагают мирное соглашение вплоть до выдачи Сильмариллов .
По поводу следующего эпизода сломано немало копий в фандомных спорах . Маэдрос (именно Маэдрос ) убеждает братьев сделать вид, что они согласны на переговоры, и встретиться с послами в назначенном месте, но врагу он не доверяет - вместо небольшого сопровождения берет с собой довольно большой отряд. Он прав - враг пришел еще с большими силами, и среди Морготового войска были еще барлоги ( не один Готмог, а барлоги во множественном числе). В результате Маэдрос попал в засаду, его воины погибли , а сам рыжеволосый лорд оказался в плену.
Плохо все же не знать оригинала. В переводе Эстель этот эпизод звучит так -"Тогда Маэдрос Высокий, старший из сыновей, стал убеждать братьев притвориться, что они согласны на переговоры, и поехать в назначенное место. Но нолдоры были не честней Моргота. Потому оба посольства прибыли с силами большими, чем было договорено; но Моргот прислал больше войска, и там были балроги.". Явно отрицательная трактовка, из чего многие делают вывод , что Маэдрос собирался напасть на посольство .
Перевод Григорьевой - Грушецкого звучит совсем иначе - "Маэдрос, старший из Дома Феанора, уговорил братьев согласиться на переговоры с Врагом в условленном месте. Конечно, нолдоры доверяли Морготу ничуть не больше, чем он им. Поэтому обе стороны явились на встречу с силами, значительно превосходящими условленные. Но Моргот все же оказался предусмотрительней, к тому же в его войсках шли барлоги"
Совсем другая ситуация - Маэдрос уговаривает братьев согласиться на переговоры (не забывайте, что это самый день смерти Феанаро, и его сыновья рвутся отомстить), но врагу не доверяет (как оказалось - правильно) и берет с собой довольно большой отряд. Нормальная предосторожность - ведь нолдор уже знают, с кем имеют дело. Примерно такойже вариант и в украинском переводе.
Споры фандома - это споры двух переводов. Я все же склоняюсь ко второму варианту, как к более вероятному. Маэдрос теперь король, он не такой вспыльчивый, как его отец. Враг предлагает мир и Сильмариллы - что ж, если Сильмариллы будут нашими, тогда посмотрим , насколько долгим может быть мир. Ведь последними словами Феанора было - исполнить Клятву и отомстить за отца. Именно в таком порядке.
Но не суждено. Маэдрос в плену. Это несчастье привлекло к нему множество поклонниц из фандома - девушки любят страдальцев. Подробностей Проф не описывает, фандом эту ошибку исправил - но единственная фраза о железном обруче и пленнике, подвешенном над бездной, ужасает больше, чем множество жутких рассказов .
На Тангородриме Маэдрос проводит довольно долгое время - опять-таки о его протяженности много споров. В таком злосчастном состоянии он видит приход войска Нолофинвэ и зовет на помощь, но никто не слышит его голоса.
И только потом, когда все надежды исчезли, прикованный к скале пленник услышал знакомый голос, певший о Валиноре ... И смог запеть в ответ.
О спасении Маэдроса написано множество рассказов. Фингон, у которого " щемило сердце при мысли о давней дружбе", доказал, что бывшей дружбы не бывает. Маэдрос же, придя в себя и разобравшись в ситуации, делает разумный шаг: передает власть Нолофинвэ. Это не плата отцу за подвиг Фингона - Маэдрос, сын мудрой Нерданель, умеет в отличие от многих своих братьев, жертвовать личным ради обществанного.
Любимой темой для фандомных споров является также вопрос - на какой берег Митрима Торондор принес друзей , и где Маэдрос отлеживался и лечился. Я за лагерь Нолофинвэ - поскольку Торондор контактировал с Фингоном , а значит и приземлился на "его" стороне озера . К братьям - это опять-таки на уровне имхи - Маэдрос перебрался уже тогда, когда более - менее выздоровел, а до того младшие Феаноринги ездили его навещать в лагерь тех, кто шел через Льды, что,конечно, не было им очень приятно.
Хотя Маэдрос и отрекся от власти, однако он принимает активное участие в королевских советах, ехидно характеризует его величество Тингола, и удерживает Карнистира от легкомысленных поступков . Он исцелился, ибо ярко горел в нем огонь жизни, но тень пережитой боли легла на сердце, и он жил, желая так овладеть мечом, чтобы в левой руке он стал еще смертоноснее, чем в правой. Ему, нолдо, мастеру и ремесленнику, пришлось забыть о всех ремеслах, кроме ремесла воина.
Он отбывает на восточные рубежи, и строит крепость на холме Химринг . Рубеж Маэдроса - так теперь называют те края . С родственниками Маэдрос встречался редко, хотя посещал королевские советы. Однако охотно охотился вместе с Финродом в лесах Белерианда - об этой дружбе сказано немного, но она была . Своим братьям Маэдрос роздал пограничные земли - теперь горячим Феанорингам было чем заняться, и хоть немного забыть о Клятве. Был он и на Мерет Адертад, принимал участие в Дагор Аглареб, а вот предложение Нолофинвэ начать войну раньше, чем Моргот соберется с силами, почему-то отклонил.
Опять же, фандомные дискуссии говорят, что бывший король не захотел воевать под командой дяди. Но в Дагор Аглареб он ведь принимал участие ... Что же произошло? Не сумел уговорить братьев? Кто знает. Во всяком случае Дагор Браголлах Маэдрос встретил в Химринге.
Страшнее всего для него, наверное, была неизвестность. Некоторое время Маэдрос не знал, какая судьба постигла его братьев и других родственников. Он сражался так, будто был уже мертвым и не дорожил жизнью, и дух его пламенел ярым огнем так, что орки бежали, завидевши его лицо .
События, которые привели к появлению в Белерианда одного из Сильмариллов, потрясли Маэдроса.. Позор, покрывший его братьев , гибель Финрода, осознание того, что Сильмарилы можно добыть (о том, что Лутиэн задействовала не меч а мощные чары, воин - эльф как-то подзабыл) привели к возникновению "союза Маэдроса " . Отважный Феаноринг освобождает от врага все утраченные территории, договаривается с Фингоном , который, хотя и Верховный Король, но, судя по названию союза, уступает другу первенство, вербует на службу новоприбывших с Востока людей ...
Но жестокая судьба развеяла в прах все его замыслы. Битва проиграна, Фингон погиб. Его братья живы - но надолго ли? Словно листья, которые носит ветром, без крепостей, почти без войска ... Понемногу собираются на холме Амон Эреб верные Маэдросу эльдар .
Подвиги закончились - наступила очередь Проклятия. Дориат без защиты, Сильмарил в Дориате... Пока была жива Лутиэнь , Маэдрос мог держать в узде Клятву и братьев . Но теперь - теперь нет. Диор не отвечает на послание, Келегорм подстрекает братьев - и он, и Куруфин кроме Сильмарилла жаждут еще и мести ...
Мог Маэдрос их остановить? Наверное, нет. Он не инициатор этого похода, но он старший брат двух безумцев . Он лорд и командир ... Он ...
Он братоубийца. Снова ... Он потерял трех братьев - не в битве с врагом полегла Темная Троица, а в междоусобной схватке. Маэдрос старается придерживаться каких-то правил - запрещает мстить за братьев, разыскивает в лесу детей Диора ... Бесполезно - Сильмарилл исчез, дети так и не нашлись ...
Элуред и Элухил пропали без вести, зато нашелся Сильмарилл. Он в Гаванях Кирдана, у Эльвинг, дочери Диора. Маэдрос сначала " покаявшись за содеянное в Дориате " удерживается от нападения. Он посылает послов с мирными предложениями, однако получает отказ.
И ужас повторяется в третий раз. Против Маэдроса обращаются даже его собственные воины. Гибнут Амрод с Амрасом - а Сильмарилл ... Сильмарил исчезает снова.
Вместо Сильмарилла Маэдрос и его брат остаются с двумя приемышами - сыновьями Эльвинг. Дети, как ни странно, привязались к Феанорингам , а Маглора даже полюбили всем сердцем. Возможно, измученные совестью и Клятвой братья были напоследок недолго - но счастливы.
Появление Сильмарилла на небе вернуло - как пишется - братьям надежду-эстель. Однако, потеряв Амон Эреб, отвоевав с партизанским отрядом Войну Гнева, Маэдрос вынужден снова вспомнить о Клятве.
Эонвэ предлагает ему с братом отдаться на суд Валар. Маглор почти соглашается , но теперь уже Маэдрос давит на брата - " Мы же, безумцы, клялись Илуватаром и навлекли на себя Вечную Тьму, если не сдержим слова. Кто освободит нас? "
Интересно , что братья не пытаются обратиться к Эру - с молитвой, с просьбой. Непривычно? Невозможно? Во всяком случае, ужас братоубийства повторяется в четвертый раз. Маэдрос держит в единственной руке гениальное творение отца, в которое и он когда-то вложил частицу души, ощущает страшную боль в обожженных пальцах - и понимает, что все его страдания были напрасными - прощения нет.
Огненная трещина в теле гибнущего Белерианда принимает его защитника, проклятого и виновного, верного Клятве до смерти. С его гибелью закончилась целая эпоха.
Прослушать или скачать Фирнвен Пепельный вальс бесплатно на Простоплеер
Маедрос є одним з найцікавіших персонажів Професора. Хоча б тим, що у нього закохується безліч толкіністок - суперником рудоволосого ельфа в цьому плані є лише золотоволосий Фінрод, про якого буде далі. І це при тому, що про Майтімо Руссандола у Сильмі сказано набагато менше, аніж про Фінрода Фелагунда.
Майтімо назвала його мати. Батько, з присущою йому пихою, дав сину епессе Нельяфінве - Третій Фінве, оминаючи тим самим у рахунку власних напівкровних братів. Ще він мав прізвиська - Руссандол-Рудоголовий, та Високий. Це, власне кажучи, едині риски його зовнішньості. Колір очей улюбленця фандому змінюється від сірого (в татка) до зеленого (в маму). Окрім того Майтімо бачать і синьооким, і навіть карооким ельфом. Однак завжди - високим і рудим.
Вперше згадка про Майтімо, я вважаю, є там, де сказано, що "Нерданель породила Феанорові сімох синів, і свою вдачу вона почасти передала кільком із них, але не всім"
А тепер згадаємо, що рудоволосу Нерданель називали Мудрою...
Якщо згадати вдачу її сімох синів, то Маедрос напевно був схожим на матір не тільки ззовні.
Є у фандомі така думка, що старший син Феанаро не мав ніяких особливих талантів. Як доказ вони приводять те, що Маглор був співцем і ювеліром, Келегорм - мисливцем, Карантір - запальним вояком, Куруфін - геніальним митцем, копією свого батька. Навіть юні Амбаруссар стали мисливими у Східному Белеріанді.
За Маедроса ж, найстаршого, ніде не згадано і словом. А отже...
А отже - старший син, як йому і належало, був весь час при батькові. Підмайстром. І велична батькова постать затуляла сина.
Але підмайстер не є позбавлений талантів. Якщо Маедрос весь час був при батькові, то він напевне приймав участь у створенні Сильмарилів. А отже володів майстерністю ювеліра. Феанаро кував зброю - найстарший мусив стати зброярем. До всього того, що створив Великий Майстер у той час, коли його син став дорослим, мав докласти рук і Маедрос.
Ну - і на рівні особистого фанону: син Нерданель мав бути скульптором.
Можливо, йому не вистачало часу, щоб творити власні шедеври, весь час знаходячись біля батька, але скульптором він напевне був чудовим. І напевне сподівався - от закінчиться вся оця колотнеча, і тоді...
Та колотнеча не закінчувалась - у Форменосі кували мечі.
Мечі Майтімо теж любив - і виробляти, і вивчати мистецтво бою. Напевне і батькові мрії про нові землі знайшли відгук у його серці.
Ще в Амані у нього з'явився друг. Хлопчик з золотими стрічками у косах, одноліток його молодших братів. Дивна дружба - адже у Майтімо шестеро рідних братів, Про їхнє приятелювання згадок майже нема - в Лосгарі Маедроса називають "колишнім другом" Фінгона. І додається, що їх розділили Морготові брехні.
Коли це трапилось, і що сталось - невідомо. Можливо, друзі розійшлися тоді, коли їхні батьки посварились між собою. Можливо - опісля Альквалонде, коли Фінгон кинувся у битву, не зрозумівши, що коїться, а тоді вимовляв гіркими словами тому, задля кого заплямував руки братньою кров'ю. Напевне призвідником сварки був таки Фінгон, а Маедрос вважав себе винуватим, бо спитав свого батька - кого перевеземо першим? Фінгона Відважного?
Можливо, Майтімо був наставником і прикладом для молодого друга, і щось - Морготові брехні, події в Альквалонде - змусило Фінгона цю дружбу розірвати. Як потім виявилось - ненадовго. Їхні стосунки пережили ще страшніші події.
У спаленні кораблів Маедрос участі не приймає. Коли батько не слухає його слів - відходить набік. Про стан його душі цієї миті Професор зоставив здогадуватись розчуленим читачам.
Опісля першої звитяжної битви на Маедроса очікують страшні випробування.
По перше - загибель батька. "Третій Фінве" раптово стає першим, і на його руді кучері замість звичного мідного обруча лягає золота корона нолдор.
Одразу по смерті Феанора до нового короля прибувають посли від Моргота, і пропонують мирну угоду аж до видачі Сильмарілів.
Над наступним епізодом поламано немало списів. Маедрос (саме Маедрос) переконує братів удати, що вони згодні на перемовини, і зустрітися з послами у призначеному місці, але ворогу він не довіряє - замість невеличкого супроводу бере з собою доволі великий загін. Він має рацію - ворог прийшов ще з більшими силами, і серед Морготового війська були ще й барлоги (не сам-один Готмог, а барлоги у множині). У результаті Маедрос потрапив у засідку, його воїни загинули, а сам рудоволосий ельф опинився у полоні.
Погано все таки не звертатись до оригіналу. В перекладі Естель цей епізод звучить так - "Тогда Маэдрос Высокий, старший из сыновей, стал убеждать братьев притвориться, что они согласны на переговоры, и поехать в назначенное место. Но нолдоры были не честней Моргота. Потому оба посольства прибыли с силами большими, чем было договорено; но Моргот прислал больше войска, и там были балроги." Явно негативний акцент, з чого багато хто робить висновок, що Маедрос збирався напасти на посольство.
Переклад Григорьєвої-Грушецького звучить зовсім інакше - "Маэдрос, старший из Дома Феанора, уговорил братьев согласиться на переговоры с Врагом в условленном месте. Конечно, нолдоры доверяли Морготу ничуть не больше, чем он им. Поэтому обе стороны явились на встречу с силами, значительно превосходящими условленные. Но Моргот все же оказался предусмотрительней, к тому же в его войсках шли барлоги"
Зовсім інший акцент - Маедрос умовляє братів погодитись на перемовини (не забувайте, що це самий день смерти Феанаро, і його сини рвуться до помсти), але ворогу не довіряє (як виявилось - слушно) і бере з собою доволі великий загін.Цілком нормальна засторога - адже нолдор уже знають, з ким мають справу. Приблизно той самий акцент і в українському перекладі.
Суперечки фандому - це суперечки цих двох перекладів. Я все таки схиляюсь до другого варіанту, як до більш вірогідного. Маедрос тепер король, він не такий запальний, як його шалений татко. Ворог пропонує мир і Сильмарили - що ж , коли Сильмарили будуть нашими, тоді подивимось, наскільки довгим може бути мир. Адже останніми словами Феанора було - дотримати Обітниці і помститися за батька. Саме у такому порядку.
Але не судилося. Маедрос у полоні. Це нещастя звабило до нього безліч прихильниць з фандому - дівчата люблять страждальців. Подробиць немає - фандом цю помилку виправив - але єдина фраза про залізний обруч і бранця, підвішеного над безоднею, говорить більше, аніж безліч жахливих оповідок.
На Тангородрімі Маедрос проводить доволі довгий час - знов таки про це доволі багато суперечок. В такому оплаканому стані він бачить прихід війська Нолофінве, і кличе на допомогу, та ніхто не чує його голосу у гірських відлуннях.
І лише потім, коли всі надії відлетіли геть, прикутий до скелі бранець почув знайомий голос... І спромігся заспівати у відповідь.
Про рятунок Маедроса написано безліч оповідань. Фінгон, у якого "щеміло серце від згадки про давню дружбу", довів, що колишньої дружби не буває. Маедрос же - оклигавши і розібравшись в ситуації - робить розумний крок: передає владу Нолофінве. Це не плата батькові за подвиг Фінгона - Маедрос, син мудрої Нерданель, вміє на відміну від багатьох своїх братів, жертвувати особистим задля спільноти.
Улюбленою темою для суперечок є також на який берег Мітріму Торондор приніс друзів, і де Маедрос відлежувався та лікувався. Я особисто за табір Нолофінве - оскільки Торондор контактував з Фінгоном, і мав приземлитись на "його" боці озера. До братів - це знов таки на рівні імхи - Маедрос перебрався вже тоді, коли більш-менш одужав, а до того молодші Феанорінги їздили його навідувати у табір тих, хто йшов через Лід, що, звичайно, не було їм дуже приємно.
Хоча Маедрос і зрікся влади, однак він приймає активну участь у нарадах, єхидно характерізує його величність Тінгола, та утримує Карністіра від нерозважних вчинків. Він зцілився, бо яро палав у ньому вогонь життя, та тінь пережитого болю лягла на серце, і він жив, аби так опанувати мечем, щоб у лівій руці він став ще смертоноснішим, ніж у правій. Йому, нолдо, митцю і реміснику, довелося забути про всі ремесла, окрім ремесла воїна.
Він відбуває на східні рубежі, і будує фортецю на пагорбі Хімрінг. Рубіж Маедроса - так тепер називають ті краї. З родичами Маедрос зустрічався нечасто, хоча прибував на спільні ради. Однак, охоче полював разом з Фінродом у лісах Белеріанду - про цю дружбу сказано небагато, але вона була. Своїм братам він роздав порубіжні землі - тепер палким Феанорінгам було чим зайнятись, і хоч трохи забути про Обітницю. Був він і на Мерет Адертад, приймав участь у Дагор Аглареб, а от пропозицію Нолофінве розпочати війну раніше, ніж Моргот збереться з силами чомусь відхилив.
Знов таки, фандомні суперечки говорять що колишній король не захотів виступати під командою дядька. Але ж у Дагор Аглареб він приймав участь... Що ж сталося? Не зумів умовити братів? Хто-зна. В усякому разі Дагор Браголлах Маедрос зустрів у Хімрінгу.
Найстрашнішою для нього, напевне, була невідомість. Якийсь час Маедрос не знав, яка доля спіткала його братів та інших родичів. Він бився так, ніби був уже мертвим і не дорожив життям, і дух його пломенів ярим вогнем так, що орки втікали, завидівши його обличчя.
Події, котрі спричинились до появи у Белеріанді одного з Сильмарилів, струсонули Маедроса більше, ніж інших. Ганьба, що впала на його братів, загибель Фінрода, розуміння того, що Сильмарили можна добути (про те, що Лутіень задіяла не меча а могутні чари воїн-ельф якось підзабув) привели до виникнення "союзу Маедроса". Відважний Феанорінг звільняє від ворога всі втрачені території, домовляється з Фінгоном, котрий, хоч і є Верховним Королем, однак, судячи з назви союзу, трохи поступається другові першістю, вербує на службу новоприбулих зі Сходу людей...
Та невблагана доля розносить вщерть усі його задуми. Битву програно, Фінгон загинув. Його брати живі - але чи надовго? Мов листя, котрі носить вітром, без фортець, майже без війська... Потроху збираються на пагорбі Амон-Ереб вірні Маедросу ельдар.
Подвиги закінчились - настала черга Прокляття. Доріат без захисту, Сильмарил у Доріаті... Поки була жива Лутіень, Маедрос міг тримати в узді Обітницю і братів. Але тепер - тепер ні. Діор не відповідає на посланництво, Келегорм підбурює братів - і він, і Куруфін окрім Сильмарилу бажають ще й помсти...
Міг Маедрос їх зупинити? Напевне ні. Він не є ініціатором цього походу, але він старший. Він командувач... Він...
Він братовбивця. Знову... Він втратив трьох братів - не у січі з ворогом полягла шалена Трійця, а у міжусобній сутичці. Маедрос намагається дотримуватись якихось правил - забороняє помсту за братів, розшукує дітей Діора... Марно - Сильмарил зник, дітлахи так і не відшукались...
Елуред та Елухіл зникли без вісті, зате знайшовся Сильмарил. Він у Гаванях, у Ельвінг, доньки Діора. Маедрос спершу "покаявшись за скоєне у Доріаті" стримався від нападу. Він посилає послів з мирними пропозиціями, однак отримує відмову.
І жах повторюється втретє. Проти Маедроса обертаються навіть його власні воїни. Гинуть Амрод з Амрасом - а Сильмарил... Сильмарил зникає знову.
Замість Сильмарилу Маедрос та його брат отримують несподіванку - двох синів Ельвінг. Дітлахи, як то не дивно, здобувають прихильність Феанорінгів, а Маглора навіть полюбили всім серцем. Можливо, змучені совістю та Обітницею Феанорінги отримали наостанку хоч трохи щастя.
Поява Сильмарила на небі дала - як-то пишеться - братам якусь надію. Однак, втративши Амон-Ереб, відвоювавши з партизанським загоном Війну Гніву, Маедрос змушений знову згадати про Обітницю.
Еонве пропонує йому з братом віддатися на суд Валар. Маглор майже погоджується, але тепер уже Маедрос тисне на брата - "Ми ж бо, шаленці, присягались Ілуватаром, і накликали на себе Вічну Темряву, якщо не дотримаємо слова. Хто звільнить нас?"
Цікаво, що брати не пробують звернутись до Еру напряму - з молитвою, з проханням. Не звикли? Неможливо? В усякому разі, жах братовбивства повторюеться вчетверте. Маедрос тримає у єдиній руці батьків твір, до якого і він колись доклав своєї праці, відчуває страшний біль в обпечених пальцях - і розуміє, що всі його страждання були марними.
Вогняна тріщина у тілі гинучого Белеріанду приймає його захисника, проклятого і провинного, вірного Обітниці аж до смерті. З його загибеллю скінчилася ціла епоха.
перевод
Маэдрос один из самых интересных персонажей Профессора . Хотя бы тем, что его обожает множество толкинисток - соперником рыжеволосого эльфа в этом плане является только золотоволосый Финрод, рассказ о котором еще впереди . И это при том, что о Майтимо Руссандоле в Сильме рассказано гораздо меньше , чем о Финроде Фелагунде .
Майтимо назвала его мать. Отец, с присущей ему гордостью, дал сыну эпессе Нельяфинве - Третий Финвэ, не учитывая тем самым существование собственных полукровных братьев . Еще Маэдроса называли Руссандол-Рыжеголовый и Высокий. Это, собственно говоря, единственные известные точно черты его внешности. Цвет глаз любимца фандома меняется от серого (в отца) до зеленого (в мать). Кроме того Майтимо представляют и синеглазым, и даже кареглазым эльфом . Однако всегда высоким и рыжим.
Впервые упоминается о Майтимо, мне кажется, там , где говорится, что " Нерданель родила Феанору семерых сыновей, и свой нрав она отчасти передала нескольким из них, но не всем "
А теперь вспомним, что рыжеволосую Нерданель называли Мудрой ...
Из ее семерых сыновей, Маэдрос наверняка был похож на мать не только внешне.
Есть в фандоме такое мнение , что старший сын Феанаро не имел никаких особых талантов . Как доказательство приводится то, что Маглор был певцом и ювелиром, Келегорм - охотником, Карантир - пылким воином, Куруфин - одаренным мастером, копией своего отца. Даже юные Амбаруссар стали охотниками в Восточном Белерианде.
По таланты Маэдроса, старшего, нигде не упомянуто ни словом . А значит ...
А значит - старший сын, как ему и положено, был все время при отце. Подмастерьем. И величественная фигура отца заслоняла сына .
Но подмастерье вовсе не лишен талантов . Если Маэдрос все время был при отце, то он наверняка принимал участие в создании Сильмариллов. А значит, владел мастерством ювелира. Феанаро ковал оружие - старший сын стал оружейником. Ко всему тому, что создал Великий Мастер в то время, когда его сын стал взрослым, должен был приложить руку и Маэдрос .
Ну - и на уровне личного фанона: сын Нерданель был талантливым скульптором .
Возможно, ему не хватало времени, чтобы создавать собственные шедевры, работая подмастерьем при Феанаро, но скульптором он наверняка был замечательным . И наверняка надеялся - вот настанет покой, и тогда ...
Но покоя не было - в Форменосе ковали мечи.
Мечи Майтимо тоже любил - и ковать, и изучать искусство битвы. Наверное и отцовские мечты о новых землях нашли отклик в его сердце.
Еще в Амане у него появился друг. Мальчик с золотыми лентами в волосах, ровесник его младших братьев . Странная дружба - ведь у Майтимо шесть родных братьев. Об их дружбе упоминаний почти нет - в Лосгаре Маэдрос уже " бывший друг " Фингона . И поясняется, что их разделила ложь Моргота.
Когда это случилось - неизвестно. Возможно, друзья расстались, когда их отцы поссорились между собой . Возможно - после Альквалондэ, когда Фингон бросился в битву, не поняв, что происходит, а потом горько укорял друга, ради которого запятнал руки братской кровью. Наверное зачинщиком ссоры был все-таки Фингон, а Маэдрос считал себя виноватым, потому и спросил своего отца - кого перевезем первым? Фингона Отважного?
Возможно, Майтимо был наставником и примером для молодого друга, и что-то - ложь Моргота, события в Альквалондэ - заставило Фингона эту дружбу разорвать. Как потом оказалось - ненадолго . Их отношения пережили еще более страшные события.
В сожжении кораблей Маэдрос участия не принимает. Когда отец не слушает его слов - отходит в сторону . О состоянии его души в этот момент Профессор дает возможность догадываться растроганным читателям .
После первой победоносной битвы Маэдроса ожидают страшные испытания .
Во-первых - гибель отца. " Третий Финвэ " внезапно становится первым, и на его рыжие кудри вместо привычного медного обруча ложится золотая корона нолдор.
Сразу после смерти Феанора к новому королю прибывают послы Моргота , и предлагают мирное соглашение вплоть до выдачи Сильмариллов .
По поводу следующего эпизода сломано немало копий в фандомных спорах . Маэдрос (именно Маэдрос ) убеждает братьев сделать вид, что они согласны на переговоры, и встретиться с послами в назначенном месте, но врагу он не доверяет - вместо небольшого сопровождения берет с собой довольно большой отряд. Он прав - враг пришел еще с большими силами, и среди Морготового войска были еще барлоги ( не один Готмог, а барлоги во множественном числе). В результате Маэдрос попал в засаду, его воины погибли , а сам рыжеволосый лорд оказался в плену.
Плохо все же не знать оригинала. В переводе Эстель этот эпизод звучит так -"Тогда Маэдрос Высокий, старший из сыновей, стал убеждать братьев притвориться, что они согласны на переговоры, и поехать в назначенное место. Но нолдоры были не честней Моргота. Потому оба посольства прибыли с силами большими, чем было договорено; но Моргот прислал больше войска, и там были балроги.". Явно отрицательная трактовка, из чего многие делают вывод , что Маэдрос собирался напасть на посольство .
Перевод Григорьевой - Грушецкого звучит совсем иначе - "Маэдрос, старший из Дома Феанора, уговорил братьев согласиться на переговоры с Врагом в условленном месте. Конечно, нолдоры доверяли Морготу ничуть не больше, чем он им. Поэтому обе стороны явились на встречу с силами, значительно превосходящими условленные. Но Моргот все же оказался предусмотрительней, к тому же в его войсках шли барлоги"
Совсем другая ситуация - Маэдрос уговаривает братьев согласиться на переговоры (не забывайте, что это самый день смерти Феанаро, и его сыновья рвутся отомстить), но врагу не доверяет (как оказалось - правильно) и берет с собой довольно большой отряд. Нормальная предосторожность - ведь нолдор уже знают, с кем имеют дело. Примерно такойже вариант и в украинском переводе.
Споры фандома - это споры двух переводов. Я все же склоняюсь ко второму варианту, как к более вероятному. Маэдрос теперь король, он не такой вспыльчивый, как его отец. Враг предлагает мир и Сильмариллы - что ж, если Сильмариллы будут нашими, тогда посмотрим , насколько долгим может быть мир. Ведь последними словами Феанора было - исполнить Клятву и отомстить за отца. Именно в таком порядке.
Но не суждено. Маэдрос в плену. Это несчастье привлекло к нему множество поклонниц из фандома - девушки любят страдальцев. Подробностей Проф не описывает, фандом эту ошибку исправил - но единственная фраза о железном обруче и пленнике, подвешенном над бездной, ужасает больше, чем множество жутких рассказов .
На Тангородриме Маэдрос проводит довольно долгое время - опять-таки о его протяженности много споров. В таком злосчастном состоянии он видит приход войска Нолофинвэ и зовет на помощь, но никто не слышит его голоса.
И только потом, когда все надежды исчезли, прикованный к скале пленник услышал знакомый голос, певший о Валиноре ... И смог запеть в ответ.
О спасении Маэдроса написано множество рассказов. Фингон, у которого " щемило сердце при мысли о давней дружбе", доказал, что бывшей дружбы не бывает. Маэдрос же, придя в себя и разобравшись в ситуации, делает разумный шаг: передает власть Нолофинвэ. Это не плата отцу за подвиг Фингона - Маэдрос, сын мудрой Нерданель, умеет в отличие от многих своих братьев, жертвовать личным ради обществанного.
Любимой темой для фандомных споров является также вопрос - на какой берег Митрима Торондор принес друзей , и где Маэдрос отлеживался и лечился. Я за лагерь Нолофинвэ - поскольку Торондор контактировал с Фингоном , а значит и приземлился на "его" стороне озера . К братьям - это опять-таки на уровне имхи - Маэдрос перебрался уже тогда, когда более - менее выздоровел, а до того младшие Феаноринги ездили его навещать в лагерь тех, кто шел через Льды, что,конечно, не было им очень приятно.
Хотя Маэдрос и отрекся от власти, однако он принимает активное участие в королевских советах, ехидно характеризует его величество Тингола, и удерживает Карнистира от легкомысленных поступков . Он исцелился, ибо ярко горел в нем огонь жизни, но тень пережитой боли легла на сердце, и он жил, желая так овладеть мечом, чтобы в левой руке он стал еще смертоноснее, чем в правой. Ему, нолдо, мастеру и ремесленнику, пришлось забыть о всех ремеслах, кроме ремесла воина.
Он отбывает на восточные рубежи, и строит крепость на холме Химринг . Рубеж Маэдроса - так теперь называют те края . С родственниками Маэдрос встречался редко, хотя посещал королевские советы. Однако охотно охотился вместе с Финродом в лесах Белерианда - об этой дружбе сказано немного, но она была . Своим братьям Маэдрос роздал пограничные земли - теперь горячим Феанорингам было чем заняться, и хоть немного забыть о Клятве. Был он и на Мерет Адертад, принимал участие в Дагор Аглареб, а вот предложение Нолофинвэ начать войну раньше, чем Моргот соберется с силами, почему-то отклонил.
Опять же, фандомные дискуссии говорят, что бывший король не захотел воевать под командой дяди. Но в Дагор Аглареб он ведь принимал участие ... Что же произошло? Не сумел уговорить братьев? Кто знает. Во всяком случае Дагор Браголлах Маэдрос встретил в Химринге.
Страшнее всего для него, наверное, была неизвестность. Некоторое время Маэдрос не знал, какая судьба постигла его братьев и других родственников. Он сражался так, будто был уже мертвым и не дорожил жизнью, и дух его пламенел ярым огнем так, что орки бежали, завидевши его лицо .
События, которые привели к появлению в Белерианда одного из Сильмариллов, потрясли Маэдроса.. Позор, покрывший его братьев , гибель Финрода, осознание того, что Сильмарилы можно добыть (о том, что Лутиэн задействовала не меч а мощные чары, воин - эльф как-то подзабыл) привели к возникновению "союза Маэдроса " . Отважный Феаноринг освобождает от врага все утраченные территории, договаривается с Фингоном , который, хотя и Верховный Король, но, судя по названию союза, уступает другу первенство, вербует на службу новоприбывших с Востока людей ...
Но жестокая судьба развеяла в прах все его замыслы. Битва проиграна, Фингон погиб. Его братья живы - но надолго ли? Словно листья, которые носит ветром, без крепостей, почти без войска ... Понемногу собираются на холме Амон Эреб верные Маэдросу эльдар .
Подвиги закончились - наступила очередь Проклятия. Дориат без защиты, Сильмарил в Дориате... Пока была жива Лутиэнь , Маэдрос мог держать в узде Клятву и братьев . Но теперь - теперь нет. Диор не отвечает на послание, Келегорм подстрекает братьев - и он, и Куруфин кроме Сильмарилла жаждут еще и мести ...
Мог Маэдрос их остановить? Наверное, нет. Он не инициатор этого похода, но он старший брат двух безумцев . Он лорд и командир ... Он ...
Он братоубийца. Снова ... Он потерял трех братьев - не в битве с врагом полегла Темная Троица, а в междоусобной схватке. Маэдрос старается придерживаться каких-то правил - запрещает мстить за братьев, разыскивает в лесу детей Диора ... Бесполезно - Сильмарилл исчез, дети так и не нашлись ...
Элуред и Элухил пропали без вести, зато нашелся Сильмарилл. Он в Гаванях Кирдана, у Эльвинг, дочери Диора. Маэдрос сначала " покаявшись за содеянное в Дориате " удерживается от нападения. Он посылает послов с мирными предложениями, однако получает отказ.
И ужас повторяется в третий раз. Против Маэдроса обращаются даже его собственные воины. Гибнут Амрод с Амрасом - а Сильмарилл ... Сильмарил исчезает снова.
Вместо Сильмарилла Маэдрос и его брат остаются с двумя приемышами - сыновьями Эльвинг. Дети, как ни странно, привязались к Феанорингам , а Маглора даже полюбили всем сердцем. Возможно, измученные совестью и Клятвой братья были напоследок недолго - но счастливы.
Появление Сильмарилла на небе вернуло - как пишется - братьям надежду-эстель. Однако, потеряв Амон Эреб, отвоевав с партизанским отрядом Войну Гнева, Маэдрос вынужден снова вспомнить о Клятве.
Эонвэ предлагает ему с братом отдаться на суд Валар. Маглор почти соглашается , но теперь уже Маэдрос давит на брата - " Мы же, безумцы, клялись Илуватаром и навлекли на себя Вечную Тьму, если не сдержим слова. Кто освободит нас? "
Интересно , что братья не пытаются обратиться к Эру - с молитвой, с просьбой. Непривычно? Невозможно? Во всяком случае, ужас братоубийства повторяется в четвертый раз. Маэдрос держит в единственной руке гениальное творение отца, в которое и он когда-то вложил частицу души, ощущает страшную боль в обожженных пальцах - и понимает, что все его страдания были напрасными - прощения нет.
Огненная трещина в теле гибнущего Белерианда принимает его защитника, проклятого и виновного, верного Клятве до смерти. С его гибелью закончилась целая эпоха.
Прослушать или скачать Фирнвен Пепельный вальс бесплатно на Простоплеер
@музыка: Фірнвен Пепельный вальс
@настроение: нормальне
@темы: сильмовське, лорди
-
-
21.10.2013 в 21:50Разумеется. А вообще, у некоторых дам Мелькор - любимец...
-
-
21.10.2013 в 21:59Сам я придерживаюсь того мнения, что добрые девушки желают исцелить страдальца, потому что такая же схема - она его за муки полюбила - работает и в случае с Финродом. Финрод, конечно, воплощение авторского позитива, однако, всплеск читательских симпатий к нему прямо таки зашкаливает.
-
-
21.10.2013 в 22:01-
-
21.10.2013 в 22:01-
-
21.10.2013 в 22:02-
-
21.10.2013 в 22:19-
-
21.10.2013 в 22:23Давайте я вам совершеннейший оффтоп скажу, чтобы накал страстей снизить?
Хотя вряд ли поможет, конечно...
читать дальше
-
-
21.10.2013 в 22:29Гэллиан, Поскольку я бывший ролевой Маэдрос, то я не могу обидеть любимого себя- а также девушек, которые в свое время были неравнодушны к моему медного цвета хайру (крашеному хной, разумеется, - вот на какие жертвы доводилось идти)). Причем - что обидно - влюблялись они в персонажа, а не в толкиниста Славку))
Рыжий Лорд один из моих любимцев - но я этого никогда и не скрывал))
-
-
21.10.2013 в 22:35Alassien, Это моя любимая идея - Диор,возвертающий Рыжему камушек взамен на охрану границ и процветание Дориата)
Только - а куда ж девать трех психованных братцев Рыжего?)
-
-
21.10.2013 в 22:40куда ж девать трех психованных братцев Рыжего?)
Ну жили же они раньше врозь - во времена Химринга и Аглона.
Феанарионов вообще фэндом воспринимает как нечто единое, эдакого многоголового змея. Отдельный термин - "сыновья Феанора". С остальными не так устойчиво, по-моему, "сыновья Финарфина" уже воспринимаются отдельно.
-
-
21.10.2013 в 22:42Кстати - у меня есть фик на эту тему, там Маэдросу помог хитроумный адан, который выиграл у Диора Сильмарилл в кости))
-
-
21.10.2013 в 22:48есть фик на эту тему, там Маэдросу помог хитроумный адан, который выиграл у Диора Сильмарилл в кости))
А как же - помню )
-
-
21.10.2013 в 22:54Хотя вообще это не мое дело, конечно.
-
-
21.10.2013 в 22:57Это хорошая идея.
-
-
21.10.2013 в 23:05И покалеченных после Первой Битвы и более ранних столкновений с тварями Моргота, я думаю, хватало во всем Белерианде, Маэдрос был не один такой и никого не шокировал.
-
-
21.10.2013 в 23:23-
-
21.10.2013 в 23:28-
-
21.10.2013 в 23:30Берти, Я все время понимал эту фразу как искажение души Клятвой)
-
-
21.10.2013 в 23:33В Лостах многие эльфы отказываются признать Маэдроса владыкой из-за руки. И в отношении к Гвиндору в Нарготронде то же проскальзывает...
-
-
21.10.2013 в 23:43-
-
22.10.2013 в 02:07Про первое не скажу, я вообще не знала, что там есть Маэдрос
-
-
22.10.2013 в 02:17Так это у всех семерых, а такая кликуха только Маэдросу.
Кажется, вот из этого фика пошло: eressea.ru/library/library/kurvo.shtml. В международном фэндоме такой идеи нет. Как и красно-черных одежд)
-
-
22.10.2013 в 10:05Маэдрос был старшим, потому и отвечал за всю Семерку, в том числе и как носитель Клятвы. Ну и на уровне имхи, отношения между братьями были куда лучше)
-
-
22.10.2013 в 11:35Из-за того, что был искалечен физически и душевно. Что-то в этом все равно есть.
-
-
22.10.2013 в 12:041. Калека, искаженное тело. С каким бы милосердием и добротой не относились к этому другие - нормой и не-искажением они это считать не могли.
2. Бывший пленник, вернулся из Ангбанда. А мы знаем, как эльфы относились к таким "бежавшим рабам". Как к чему-то искаженному, приносящему зло. Прекрасный пример - Гвиндор, который Морготу не поддался, бежал самостоятельно - но привел в Нарготронд Турина, а значит - принес зло. Это идеальный пример "злой удачи", которую Ангбанд накладывал, видимо, на всех пленников, независимо от их силы духа, стойкости и пр.
3. Следует Клятве, участвовал во всех братоубийствах. Искажен "проклятой Клятвой".
-
-
22.10.2013 в 13:17