І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Богдан Ружинський - це історична особа. Але я байкар, а не історик. Тому всі казки про Чорного Гетьмана є антиісторичним фентезі. Хоча у волинських лісах є багато чого. І вовкулаки теж.
Тексти, виставлені на ФБ не є точним перекладом з моїх українських казок. Над ними добре попрацювали шановні бети, щоб довести до розуму. Тому російські варіанти відрізняються від українських у багатьох деталях. Гарна редактура - наше все)
Название: Оборотень. Сказки волынского леса
Автор: nolofinve
Бета: Луче Чучхе, virago
Размер: мини, 1300 слов
Пейринг/Персонажи: князь Богдан Ружинский/панна Анастасия.
Категория: джен, гет
Жанр: легенда, фэнтези
Рейтинг: от G до PG-13
Краткое содержание: Князь Богдан Ружинский собрался жениться. Невеста дала согласие, родители благословение. Но кое-кому этот брак был явно не по душе
Примечание: мини основано на волынских легендах
Бояться тут
Панне Анастасии Гулевичевой никак не удавалось выйти замуж.
Панна была молода и красива и женихами перебирала, как только вздумается. Но так повелось, что с ее удачливыми поклонниками рано или поздно случалась беда.
В лесных волынских краях всегда было много волков, но на людей они нападали не чаще, чем в прочих землях. И когда четверо шляхтичей, здоровых и сильных, один за другим погибли от волчьих клыков, люди стали шептаться о чародействе. Бесславно сгинули пылкие ухажеры панны Анастасии. Вокруг панны сделалось пусто, гости не торопились в дом Гулевичей, не искали поводов задержаться подольше. Обстоятельство это весьма тревожило родителей переборчивой невесты. Слухи о злых чарах и проклятии были похуже дурного приданого или расторгнутой помолвки. Матери и сестры заказывали молодым панам дорогу в такой дом. Иной шляхтич на прежних женихов и дурную молву о нравах девицы посмотрит сквозь пальцы, покоренный юной красотой. Но в такие сомнительные и ненадежные времена рисковать жизнью, удачей и доброй судьбой? Соседи и вовсе поговаривали, что панну Анастасию придется выдать за чужака, куда подальше, где не треплют ее имя, с глаз долой. А родители панны не рады были разлучиться с дочерью на годы.
День шел за днем, женихов не прибавлялось. И однажды пан Анджей Лисовский, которого раньше и видно не было за красавцами-шляхтичами, обхаживавшими Анастасию, предложил панне свою руку, имя и немалые богатства. Пан Анджей годился невесте в отцы и вовсе не славился добрым сердцем. И брак с родом Гулевичей, давним и многочисленным, сулил пану связи и родичей по всей Волыни. Невеста выслушала предложение Лисовского и недовольно сморщила носик, а родители ее крепко задумались. Жених немолод, но и не гуляка уже, не завеется куда-нибудь, и внуки под боком расти будут.
И тут с Порубежья домой нагрянул князь Ружинский, молодой, хваткий и овеянный терпкой походной славой. Может, и не привез он татарского злата из Дикого Поля, но родовое имя и земли были при нем. Богданко из Ружина больше не казался соседям пылким мальчишкой. Он возмужал, обрел особенную уверенность и насмешливое спокойствие, заставлявшие опытных воинов склонять головы, а сердца окрестных шляхтянок — лететь к нему, как мотыльки на огонь.
На правах дальнего родственника Богданко зачастил в гости к Гулевичам. Он привозил панне Анастасии букеты лесных цветов и редкие безделушки, прогуливался с ней по окрестностям в сопровождении старой няньки и свитских. Старшие Гулевичи благодарили бога, решив, что дело к свадьбе. Партия была со всех сторон блестящая, и только одно препятствие виделось им: чтобы молодой князь не умчался на войну после помолвки, оставив Анастасию соломенной вдовой.
Злые языки смолкли, рассудив, что такому порубежному вояке, как Ружинский, и чары не помеха.
Но однажды ночью селяне в Ружине были разбужены волчьим воем и истошными воплями. Бешеный зверь ворвался в дом вдовы, чей сын служил у князя Богдана джурой. Несчастная женщина была просто растерзана. Ружинский объявился уже на рассвете, молча погладил по голове плачущего мальчишку-джуру, распорядился о похоронах и долго разглядывал волчьи следы у дома.
А на другой день князь разослал челядинцев к соседям, объявив о шляхетской забаве. Через неделю у него собралась вся округа, с загонщиками и собаками. Ружинский выставил богатое угощение, и шляхта пировала целых три дня. Охота прошла на славу — убили два десятка волков, на молодняк и волчиц панство не разменивалось.
Но месяц спустя несчастье повторилось. И в этот раз зверь был таким сильным, что сорвал дверь с петель и сгубил целую семью. Минула всего неделя, как Ружинские отпустили молодую служанку к родителям домой, играть свадьбу, наградили за добрую службу, и теперь вот жених убивался над телом невесты.
Слухи об оборотне ядовитыми змеями поползли по Ружину и птицами разлетелись по окрестным землям. Погибших ухажеров панны Анастасии Гулевич вспомнили сразу. Как бы людям не пропасть, коли князь приведет в дом такую жену! Говорили, что отец отдал панну нечистой силе, что Анастасия дала слово нечистому сама и ночами обращается в зверя, что Гулевичи прокляты и лесные духи мстят им. Перепуганные поселянки зачастили в церковь. А самые смелые отправились к старой Дивине, просить помощи у лесных. Ведьма выслушала посланцев, но ответила, что такая нечисть не в лесной власти, а сами лесные не выйдут к человеческому жилью. Старуха обещала сделать все, что в ее силах, но надежд не давала.
Когда джура, запинаясь, опустив взгляд, пересказал новость князю, Ружинский, нахмурившись, переспросил:
— Так Дивина сказала, что лесным зверь не подчиняется? — и покачал головой, словно в ответ своим мыслям.
Богданко Ружинский посватался к панне Анастасии, получил ее согласие и благословение родителей. День для свадьбы назначили по окончании Петрова поста. Счастливый и довольный князь возвращался от панны своего сердца. Конь шел по лесу тихим шагом, молодому князю мерещились золотисто-карие глаза панны, ее нежные пальчики в его руке, и в ушах звучало: «Люблю тебя». В своем лесу Ружинский чувствовал себя под защитой, но среди деревьев за ним скользила серая тень. Она была слишком велика для обычного волка и двигалась почти бесшумно. Богданко не успел даже вскрикнуть, когда тень прыгнула, обращаясь в огромного зверя. Чудище сшибло князя на землю вместе с конем.
Князь уже ощутил на лице зловонное дыхание зверя и едва выхватил кинжал, как вдруг тварь отпрыгнула в сторону и с жутким воем исчезла. Ружинский рванулся следом, но боль в придавленной лошадью ноге была слишком сильна, и он лишился чувств.
Очнулся Богданко в густой траве, кто-то оттащил его под деревья, на тропе остался лежать лишь погубленный конь. Зато рядом с Богданком неизвестный спаситель оставил лук и колчан со стрелами. Острия у стрел были сделаны из старого, почерневшего серебра.
Теперь князь сам убедился, что людей убивает не обычный волк. Старый челядинец Супрун, слывший ведьмаком, полагал, как и князь, что оружие — помощь лесных. Хозяева леса не могли подойти к жилью, но подарок сделали княжеский: лук был из турьих рогов, а туров в этих краях не видели уже две сотни лет. Супрун думал, что лесной лучник не промахнулся, но такого сильного оборотня одной стрелой не убить.
— Видно, она боялась задеть вас, — размышлял старик.
Странные воспоминания всколыхнули эти слова, князь с трудом сбросил наваждение: теплые руки, шелковая кожа лесной, певучий голос… Жених панны Анастасии гнал прочь мысли о Светлейшей госпоже из леса, и день за днем упражнялся в стрельбе из лука, понимая, что времени у него — до следующего полнолуния, выпавшего на Солнцестояние.
Слухи о нападении оборотня исправно долетали и до Гулевичей, а теперь еще сказывали, будто в округе объявились разбойники и напали на пана Лисовского. Правда, с тех пор, как пан Лисовский узнал, что панна Анастасия помолвлена, он был с Гулевичами не больно приветлив. И на вопрос о здоровье только скрипнул зубами. Но раз в гости заехал, видно, рана от разбойников уже зажила. Из-за этих волнений вечер перед полнолунием Богданко Ружинский провел со своей невестой, дрожавшей от страха за него. Охотясь на хитрого зверя, князь сам принялся сбивать с толку врага и путать следы.
Ночью они устроили засаду. Джура Мирко сидел на дубе с пистолетом, заряженным серебряными пулями, на которые Ружинский пожертвовал несколько ложек из кладовой княгини Раины. Зверь не мог не прийти, потому как днем Мирко нарочно громко хвастался несколько раз челядинцам Гулевичей, что пойдет ночью на оборотня в одиночку, отомстить за мать. Слышали его и слуги пана Лисовского.
Когда серая тень возникла из тумана, Мирко пальнул из пистоля и не попал. Ружинский оказался проворнее — две его стрелы легли точно в цель. Джура на дереве торопливо перезаряжал оружие, но раненый зверь бросился к князю. Тот едва успел выпустить третью стрелу в глаз врагу, и существо, напоминавшее волка, завалилось на землю.
К изумлению князя и Мирко, странные создания из света и тумана, смутно походившие на людей, немедленно накинулись на оборотня и уволокли во мрак. На земле остались лишь пятна, напоминавшие больше деготь, чем кровь и плоть. Ружинский, усталый и злой, что не удалось разоблачить врага, уснул, едва добравшись до кровати. И только утром старый Супрун привел своего господина в чувство, прошептав таинственно:
— Дивина велела передать, что все в порядке. На вас никто и не подумает.
Князь Богдан Ружинский обвенчался со своей любимой ровно через неделю после удачной засады. Тогда же и узнал о внезапной смерти пана Лисовского. Поговаривали, что у Лисовского открылась рана, полученная от разбойников. Кое-кто, однако, шептался, что пан Анджей перед смертью мало походил на человека и на последнем дыхании проклял Ружинского, пожелав ему не знать счастья с молодой женой.
Но кто обращает внимание на угрозы и проклятия, пока силен и молод?
український оргінал
Панна Анастасія Гулевичівна ніяк не могла вийти заміж.
Звісна річ, панна була молодою вродливицею, котра перебирала нареченими як сама собі хотіла. Однак, з усіма її залицяльниками рано чи пізно траплялося зле.
Вовки в тих лісових краях водилися завжди, але на людей нападали зрідка. І тому, коли четверо шляхтичів, здорових і дужих, одне за одним загинуло від вовчих зубів, то здалося доволі дивним. Біля панночки утворилася порожнеча, котра вельми тривожила її батьків.
Літній уже сусіда, пан Анджей Лісовський, котрого раніше і видно не було за бутніми шляхтичами, запропонував панні Анастасії руку, серце і чималі багатство, набуте невідомо яким чином. Панна Анастасія зморщила носика, батьки її замислились.
І тут з Порубіжжя повернувся князь Богдан Ружинський.
Богданко не забагатів у Дикому Полі, не привіз з собою взятого з бою татарського злота. Але юнак змужнів, ще більше вигарнів, і серця довколишніх шляхтянок летіли до нього наче метелики на вогонь.
На правах далекого родича Богданко почав відвідувати Гулевичі дуже часто. Він привозив панночці букети лісових квітів, перевиті дорогим намистом, прогулювався з нею садочком у супроводі старої пестунки, і паньство Гулевичів вирішило, що до весілля вже недалеко.
Якось вночі мешканці Ружина були розбуджені вовчим виттям. На ранок виявилось, що звір увірвався у хатину вдови, син якої Мирко служив у князя джурою. Нещасна жінка була розтерзана на частини. Ружинський, котрий примчав на місце події, мовчки погладив по голові ридаючого джуру, розпорядився про похорон і довго роздивлявся велетенські і якісь не зовсім вовчі сліди.
Наступного дня князь розіслав до сусідських дворищ пахолків, котрі оголосили шляхетське полювання. Зібралася уся довколишня шляхта з загоничами і собаками. Полювання пройшло вдало — забито було десь зо два десятки сіроманців, Ружинський виставив багате пригощення, і шляхта бенкетувала у нього на дворищі цілих три дні.
Минув місяць — і нещастя повторилось. На цей раз жертвою стала ціла родина — звір був настільки сильним, що зірвав двері з завіс. Селяни почали шепотітись про те, що це не просто собі вовк, але вовкулака. Найсміливіші вирушили до Дивини, прохати допомоги у лісових.
Відьма вислухала прохальників уважно, але сказала, що на поміч лісових сподіватись марно, бо ся нечисть не у їхній владі, а самі вони не виходять між людські оселі. Втім, стара пообіцяла зробити все, що в її силах.
Ще через місяць Богданко Ружинський посватався до панни Анастасії і отримав її згоду, а також благословення батьків. Весілля призначили опісля закінчення Петрового посту.
Богданко, щасливий і задоволений, повертався від панни серця свого лісовою стежиною. Кінь йшов ступою, а молодому князю ввижалися золотаво-карі очі панночки, її ніжні рученята, а у вухах лунав співучий голос: “Кохаю тебе”.
Сіра тінь ковзала між дерев. Вона була завеликою для звичайного вовка, але рухалась нечутно.
І коли вона стрибнула — Богданко не встиг навіть скрикнути. Звір був настільки сильним, що збив його на землю разом з конем.
Юнак вже відчував на обличчі смердюче дихання звіра, коли раптом тварюка стрибнула вбік, і щезла, завиваючи. Ружинський рвонувся, але біль у придавленій конем нозі був занадто сильним, і Богданко зомлів.
Отямився він у траві поміж деревами. Кінь його непорушно лежав на стежині. А поруч з Богданком його невідомий рятівник зоставив лук і сагайдак зі стрілами.
Гостряки у стріл було зроблено зі старого, аж почорнілого срібла.
Тепер Богданко упевнився в тому, що цей вовк — звір незвичайний. Старий челядинець Супрун, якого усі вважали за ворожбита, натякнув Ружинському, що зброя — то поміч лісових. Самі вони не можуть підходити близько до людських осель, однак подарунок зробили княжий — лук було зроблено з турячих рогів, а турів в цих краях не водилось вже зо дві сотні літ. Супрун вважав, що лісовий не промахнувся, але вовкулаку такої міці не вбити одною стрілою.
Певне, він боявся зачепити вас, - міркував старий,- або вона...
Тьмяні спогади спливли у Богданковій пам'яті... Теплі руки, шовкова шкіра лісової, її співучий голос. Наречений панни Анастасії ледве змусив себе не думати про Білу Діву з лісу, а зайнявся луком, розуміючи, що часу йому відведено до наступного повня.
Наступний повень припадав на Сонцестояння. Вечір Богданко провів з панною Анастасією, котра явно тривожилась за нього. Чутки про вовкулаку дійшли і до Корибутів, а ще оповідали, ніби у лісі грасують розбишаки, котрі поранили пана Лісовського. Втім, рана видно швидко зажила, бо Лісовський явився до Гулевичів, дізнався про те, що панна вже заручена, скреготнув зубами і подався додому.
У ніч Сонцестояння Ружинський з Мирком зробили засідку на околиці Ружина. Мирко сидів на дубі з пістолем, зарядженим срібною кулею, на які Ружинський пожертвував кілька срібних ложок з материних запасів.Сам Богданко зачаївся за стовбуром сусіднього дерева.
Звір прийшов. Не міг не прийти, бо Мирко голосно хвалився, що піде на вовкулаку сам при челядинцях з Гулевичів та Совичів.
Коли сіра тінь виникла з туману, Мирко пальнув з пістоля і не влучив. Богданко виявився спритнішим — його дві стріли знайшли ціль. Джура на дереві хапливо перезаряджав пістоля та звір на нього не зважав, а кинувся просто на Богданка.
Ружинський встиг випустити третю стрілу. Цього разу він влучив в око, і звір гримнувся на землю.
Але поки Богданко помагав джурі злізти з дерева, на місці, де лежав вовкулака, зосталися тільки плями, схожі на дьоготь. Ружинський розгледів тільки сірі тіні, що забрали тіло — тіні схожі чи-то на людські постаті, чи-то на туманні пасма.
Злий і втомлений, Ружинський приплентався додому і одразу ж заснув.
Зранку Супрун-ворожбит підійшов до свого пана і прошепотів змовницьки:
- Дивина веліла передати, що усе гаразд.
Пан Богдан Ружинський обвінчався зі своєю коханою рівно через тиждень. Тоді ж він дізнався про раптову смерть пана Лісовського — як говорили, у нього відкрилась рана, отримана від розбійників.
Ще казали, що пан Анджей перед смертю був мало схожий на людину і прокляв Ружинського, побажавши йому недовго жити з молодою жоною.
Але хто звертає увагу на такі речі, доки є сильним і молодим...
Тексти, виставлені на ФБ не є точним перекладом з моїх українських казок. Над ними добре попрацювали шановні бети, щоб довести до розуму. Тому російські варіанти відрізняються від українських у багатьох деталях. Гарна редактура - наше все)
Название: Оборотень. Сказки волынского леса
Автор: nolofinve
Бета: Луче Чучхе, virago
Размер: мини, 1300 слов
Пейринг/Персонажи: князь Богдан Ружинский/панна Анастасия.
Категория: джен, гет
Жанр: легенда, фэнтези
Рейтинг: от G до PG-13
Краткое содержание: Князь Богдан Ружинский собрался жениться. Невеста дала согласие, родители благословение. Но кое-кому этот брак был явно не по душе
Примечание: мини основано на волынских легендах
Бояться тут
Панне Анастасии Гулевичевой никак не удавалось выйти замуж.
Панна была молода и красива и женихами перебирала, как только вздумается. Но так повелось, что с ее удачливыми поклонниками рано или поздно случалась беда.
В лесных волынских краях всегда было много волков, но на людей они нападали не чаще, чем в прочих землях. И когда четверо шляхтичей, здоровых и сильных, один за другим погибли от волчьих клыков, люди стали шептаться о чародействе. Бесславно сгинули пылкие ухажеры панны Анастасии. Вокруг панны сделалось пусто, гости не торопились в дом Гулевичей, не искали поводов задержаться подольше. Обстоятельство это весьма тревожило родителей переборчивой невесты. Слухи о злых чарах и проклятии были похуже дурного приданого или расторгнутой помолвки. Матери и сестры заказывали молодым панам дорогу в такой дом. Иной шляхтич на прежних женихов и дурную молву о нравах девицы посмотрит сквозь пальцы, покоренный юной красотой. Но в такие сомнительные и ненадежные времена рисковать жизнью, удачей и доброй судьбой? Соседи и вовсе поговаривали, что панну Анастасию придется выдать за чужака, куда подальше, где не треплют ее имя, с глаз долой. А родители панны не рады были разлучиться с дочерью на годы.
День шел за днем, женихов не прибавлялось. И однажды пан Анджей Лисовский, которого раньше и видно не было за красавцами-шляхтичами, обхаживавшими Анастасию, предложил панне свою руку, имя и немалые богатства. Пан Анджей годился невесте в отцы и вовсе не славился добрым сердцем. И брак с родом Гулевичей, давним и многочисленным, сулил пану связи и родичей по всей Волыни. Невеста выслушала предложение Лисовского и недовольно сморщила носик, а родители ее крепко задумались. Жених немолод, но и не гуляка уже, не завеется куда-нибудь, и внуки под боком расти будут.
И тут с Порубежья домой нагрянул князь Ружинский, молодой, хваткий и овеянный терпкой походной славой. Может, и не привез он татарского злата из Дикого Поля, но родовое имя и земли были при нем. Богданко из Ружина больше не казался соседям пылким мальчишкой. Он возмужал, обрел особенную уверенность и насмешливое спокойствие, заставлявшие опытных воинов склонять головы, а сердца окрестных шляхтянок — лететь к нему, как мотыльки на огонь.
На правах дальнего родственника Богданко зачастил в гости к Гулевичам. Он привозил панне Анастасии букеты лесных цветов и редкие безделушки, прогуливался с ней по окрестностям в сопровождении старой няньки и свитских. Старшие Гулевичи благодарили бога, решив, что дело к свадьбе. Партия была со всех сторон блестящая, и только одно препятствие виделось им: чтобы молодой князь не умчался на войну после помолвки, оставив Анастасию соломенной вдовой.
Злые языки смолкли, рассудив, что такому порубежному вояке, как Ружинский, и чары не помеха.
Но однажды ночью селяне в Ружине были разбужены волчьим воем и истошными воплями. Бешеный зверь ворвался в дом вдовы, чей сын служил у князя Богдана джурой. Несчастная женщина была просто растерзана. Ружинский объявился уже на рассвете, молча погладил по голове плачущего мальчишку-джуру, распорядился о похоронах и долго разглядывал волчьи следы у дома.
А на другой день князь разослал челядинцев к соседям, объявив о шляхетской забаве. Через неделю у него собралась вся округа, с загонщиками и собаками. Ружинский выставил богатое угощение, и шляхта пировала целых три дня. Охота прошла на славу — убили два десятка волков, на молодняк и волчиц панство не разменивалось.
Но месяц спустя несчастье повторилось. И в этот раз зверь был таким сильным, что сорвал дверь с петель и сгубил целую семью. Минула всего неделя, как Ружинские отпустили молодую служанку к родителям домой, играть свадьбу, наградили за добрую службу, и теперь вот жених убивался над телом невесты.
Слухи об оборотне ядовитыми змеями поползли по Ружину и птицами разлетелись по окрестным землям. Погибших ухажеров панны Анастасии Гулевич вспомнили сразу. Как бы людям не пропасть, коли князь приведет в дом такую жену! Говорили, что отец отдал панну нечистой силе, что Анастасия дала слово нечистому сама и ночами обращается в зверя, что Гулевичи прокляты и лесные духи мстят им. Перепуганные поселянки зачастили в церковь. А самые смелые отправились к старой Дивине, просить помощи у лесных. Ведьма выслушала посланцев, но ответила, что такая нечисть не в лесной власти, а сами лесные не выйдут к человеческому жилью. Старуха обещала сделать все, что в ее силах, но надежд не давала.
Когда джура, запинаясь, опустив взгляд, пересказал новость князю, Ружинский, нахмурившись, переспросил:
— Так Дивина сказала, что лесным зверь не подчиняется? — и покачал головой, словно в ответ своим мыслям.
Богданко Ружинский посватался к панне Анастасии, получил ее согласие и благословение родителей. День для свадьбы назначили по окончании Петрова поста. Счастливый и довольный князь возвращался от панны своего сердца. Конь шел по лесу тихим шагом, молодому князю мерещились золотисто-карие глаза панны, ее нежные пальчики в его руке, и в ушах звучало: «Люблю тебя». В своем лесу Ружинский чувствовал себя под защитой, но среди деревьев за ним скользила серая тень. Она была слишком велика для обычного волка и двигалась почти бесшумно. Богданко не успел даже вскрикнуть, когда тень прыгнула, обращаясь в огромного зверя. Чудище сшибло князя на землю вместе с конем.
Князь уже ощутил на лице зловонное дыхание зверя и едва выхватил кинжал, как вдруг тварь отпрыгнула в сторону и с жутким воем исчезла. Ружинский рванулся следом, но боль в придавленной лошадью ноге была слишком сильна, и он лишился чувств.
Очнулся Богданко в густой траве, кто-то оттащил его под деревья, на тропе остался лежать лишь погубленный конь. Зато рядом с Богданком неизвестный спаситель оставил лук и колчан со стрелами. Острия у стрел были сделаны из старого, почерневшего серебра.
Теперь князь сам убедился, что людей убивает не обычный волк. Старый челядинец Супрун, слывший ведьмаком, полагал, как и князь, что оружие — помощь лесных. Хозяева леса не могли подойти к жилью, но подарок сделали княжеский: лук был из турьих рогов, а туров в этих краях не видели уже две сотни лет. Супрун думал, что лесной лучник не промахнулся, но такого сильного оборотня одной стрелой не убить.
— Видно, она боялась задеть вас, — размышлял старик.
Странные воспоминания всколыхнули эти слова, князь с трудом сбросил наваждение: теплые руки, шелковая кожа лесной, певучий голос… Жених панны Анастасии гнал прочь мысли о Светлейшей госпоже из леса, и день за днем упражнялся в стрельбе из лука, понимая, что времени у него — до следующего полнолуния, выпавшего на Солнцестояние.
Слухи о нападении оборотня исправно долетали и до Гулевичей, а теперь еще сказывали, будто в округе объявились разбойники и напали на пана Лисовского. Правда, с тех пор, как пан Лисовский узнал, что панна Анастасия помолвлена, он был с Гулевичами не больно приветлив. И на вопрос о здоровье только скрипнул зубами. Но раз в гости заехал, видно, рана от разбойников уже зажила. Из-за этих волнений вечер перед полнолунием Богданко Ружинский провел со своей невестой, дрожавшей от страха за него. Охотясь на хитрого зверя, князь сам принялся сбивать с толку врага и путать следы.
Ночью они устроили засаду. Джура Мирко сидел на дубе с пистолетом, заряженным серебряными пулями, на которые Ружинский пожертвовал несколько ложек из кладовой княгини Раины. Зверь не мог не прийти, потому как днем Мирко нарочно громко хвастался несколько раз челядинцам Гулевичей, что пойдет ночью на оборотня в одиночку, отомстить за мать. Слышали его и слуги пана Лисовского.
Когда серая тень возникла из тумана, Мирко пальнул из пистоля и не попал. Ружинский оказался проворнее — две его стрелы легли точно в цель. Джура на дереве торопливо перезаряжал оружие, но раненый зверь бросился к князю. Тот едва успел выпустить третью стрелу в глаз врагу, и существо, напоминавшее волка, завалилось на землю.
К изумлению князя и Мирко, странные создания из света и тумана, смутно походившие на людей, немедленно накинулись на оборотня и уволокли во мрак. На земле остались лишь пятна, напоминавшие больше деготь, чем кровь и плоть. Ружинский, усталый и злой, что не удалось разоблачить врага, уснул, едва добравшись до кровати. И только утром старый Супрун привел своего господина в чувство, прошептав таинственно:
— Дивина велела передать, что все в порядке. На вас никто и не подумает.
Князь Богдан Ружинский обвенчался со своей любимой ровно через неделю после удачной засады. Тогда же и узнал о внезапной смерти пана Лисовского. Поговаривали, что у Лисовского открылась рана, полученная от разбойников. Кое-кто, однако, шептался, что пан Анджей перед смертью мало походил на человека и на последнем дыхании проклял Ружинского, пожелав ему не знать счастья с молодой женой.
Но кто обращает внимание на угрозы и проклятия, пока силен и молод?
український оргінал
Панна Анастасія Гулевичівна ніяк не могла вийти заміж.
Звісна річ, панна була молодою вродливицею, котра перебирала нареченими як сама собі хотіла. Однак, з усіма її залицяльниками рано чи пізно траплялося зле.
Вовки в тих лісових краях водилися завжди, але на людей нападали зрідка. І тому, коли четверо шляхтичів, здорових і дужих, одне за одним загинуло від вовчих зубів, то здалося доволі дивним. Біля панночки утворилася порожнеча, котра вельми тривожила її батьків.
Літній уже сусіда, пан Анджей Лісовський, котрого раніше і видно не було за бутніми шляхтичами, запропонував панні Анастасії руку, серце і чималі багатство, набуте невідомо яким чином. Панна Анастасія зморщила носика, батьки її замислились.
І тут з Порубіжжя повернувся князь Богдан Ружинський.
Богданко не забагатів у Дикому Полі, не привіз з собою взятого з бою татарського злота. Але юнак змужнів, ще більше вигарнів, і серця довколишніх шляхтянок летіли до нього наче метелики на вогонь.
На правах далекого родича Богданко почав відвідувати Гулевичі дуже часто. Він привозив панночці букети лісових квітів, перевиті дорогим намистом, прогулювався з нею садочком у супроводі старої пестунки, і паньство Гулевичів вирішило, що до весілля вже недалеко.
Якось вночі мешканці Ружина були розбуджені вовчим виттям. На ранок виявилось, що звір увірвався у хатину вдови, син якої Мирко служив у князя джурою. Нещасна жінка була розтерзана на частини. Ружинський, котрий примчав на місце події, мовчки погладив по голові ридаючого джуру, розпорядився про похорон і довго роздивлявся велетенські і якісь не зовсім вовчі сліди.
Наступного дня князь розіслав до сусідських дворищ пахолків, котрі оголосили шляхетське полювання. Зібралася уся довколишня шляхта з загоничами і собаками. Полювання пройшло вдало — забито було десь зо два десятки сіроманців, Ружинський виставив багате пригощення, і шляхта бенкетувала у нього на дворищі цілих три дні.
Минув місяць — і нещастя повторилось. На цей раз жертвою стала ціла родина — звір був настільки сильним, що зірвав двері з завіс. Селяни почали шепотітись про те, що це не просто собі вовк, але вовкулака. Найсміливіші вирушили до Дивини, прохати допомоги у лісових.
Відьма вислухала прохальників уважно, але сказала, що на поміч лісових сподіватись марно, бо ся нечисть не у їхній владі, а самі вони не виходять між людські оселі. Втім, стара пообіцяла зробити все, що в її силах.
Ще через місяць Богданко Ружинський посватався до панни Анастасії і отримав її згоду, а також благословення батьків. Весілля призначили опісля закінчення Петрового посту.
Богданко, щасливий і задоволений, повертався від панни серця свого лісовою стежиною. Кінь йшов ступою, а молодому князю ввижалися золотаво-карі очі панночки, її ніжні рученята, а у вухах лунав співучий голос: “Кохаю тебе”.
Сіра тінь ковзала між дерев. Вона була завеликою для звичайного вовка, але рухалась нечутно.
І коли вона стрибнула — Богданко не встиг навіть скрикнути. Звір був настільки сильним, що збив його на землю разом з конем.
Юнак вже відчував на обличчі смердюче дихання звіра, коли раптом тварюка стрибнула вбік, і щезла, завиваючи. Ружинський рвонувся, але біль у придавленій конем нозі був занадто сильним, і Богданко зомлів.
Отямився він у траві поміж деревами. Кінь його непорушно лежав на стежині. А поруч з Богданком його невідомий рятівник зоставив лук і сагайдак зі стрілами.
Гостряки у стріл було зроблено зі старого, аж почорнілого срібла.
Тепер Богданко упевнився в тому, що цей вовк — звір незвичайний. Старий челядинець Супрун, якого усі вважали за ворожбита, натякнув Ружинському, що зброя — то поміч лісових. Самі вони не можуть підходити близько до людських осель, однак подарунок зробили княжий — лук було зроблено з турячих рогів, а турів в цих краях не водилось вже зо дві сотні літ. Супрун вважав, що лісовий не промахнувся, але вовкулаку такої міці не вбити одною стрілою.
Певне, він боявся зачепити вас, - міркував старий,- або вона...
Тьмяні спогади спливли у Богданковій пам'яті... Теплі руки, шовкова шкіра лісової, її співучий голос. Наречений панни Анастасії ледве змусив себе не думати про Білу Діву з лісу, а зайнявся луком, розуміючи, що часу йому відведено до наступного повня.
Наступний повень припадав на Сонцестояння. Вечір Богданко провів з панною Анастасією, котра явно тривожилась за нього. Чутки про вовкулаку дійшли і до Корибутів, а ще оповідали, ніби у лісі грасують розбишаки, котрі поранили пана Лісовського. Втім, рана видно швидко зажила, бо Лісовський явився до Гулевичів, дізнався про те, що панна вже заручена, скреготнув зубами і подався додому.
У ніч Сонцестояння Ружинський з Мирком зробили засідку на околиці Ружина. Мирко сидів на дубі з пістолем, зарядженим срібною кулею, на які Ружинський пожертвував кілька срібних ложок з материних запасів.Сам Богданко зачаївся за стовбуром сусіднього дерева.
Звір прийшов. Не міг не прийти, бо Мирко голосно хвалився, що піде на вовкулаку сам при челядинцях з Гулевичів та Совичів.
Коли сіра тінь виникла з туману, Мирко пальнув з пістоля і не влучив. Богданко виявився спритнішим — його дві стріли знайшли ціль. Джура на дереві хапливо перезаряджав пістоля та звір на нього не зважав, а кинувся просто на Богданка.
Ружинський встиг випустити третю стрілу. Цього разу він влучив в око, і звір гримнувся на землю.
Але поки Богданко помагав джурі злізти з дерева, на місці, де лежав вовкулака, зосталися тільки плями, схожі на дьоготь. Ружинський розгледів тільки сірі тіні, що забрали тіло — тіні схожі чи-то на людські постаті, чи-то на туманні пасма.
Злий і втомлений, Ружинський приплентався додому і одразу ж заснув.
Зранку Супрун-ворожбит підійшов до свого пана і прошепотів змовницьки:
- Дивина веліла передати, що усе гаразд.
Пан Богдан Ружинський обвінчався зі своєю коханою рівно через тиждень. Тоді ж він дізнався про раптову смерть пана Лісовського — як говорили, у нього відкрилась рана, отримана від розбійників.
Ще казали, що пан Анджей перед смертю був мало схожий на людину і прокляв Ружинського, побажавши йому недовго жити з молодою жоною.
Але хто звертає увагу на такі речі, доки є сильним і молодим...
@музыка: нема
@настроение: недільне
@темы: українське, ФБ
-
-
10.11.2013 в 12:55-
-
10.11.2013 в 13:05-
-
10.11.2013 в 14:30Но кто обращает внимание на угрозы и проклятия, пока силен и молод?
Продолжение следует?)
-
-
10.11.2013 в 14:48