Давно вже приєднався до флешмобу "не купувати російське", але ж на книги російських видавництв часом витрачав гроші, бо з цієї голки мені потрібно зістрибувати поступово. І от нарешті дійшов до компромісу сам з собою - старі книги, з рук, ще купуватиму, нових, у супермаркетах, вже не буду. Але, шановне паньство, це зовсім не відріже злобного нацика Ноло від смаколиків світового красного письменства. Бо є на світі таке собі видавництво "Фоліо", розташоване у прифронтовому Харкові. І воно, це видавництво, нині буде постачати мене смачненьким. Ось і зараз я з насолодою поринув у світ інтелектуального детективу. Отже, ми в Іспанії початку 90-х. Хулія, мила панночка-реставратор, знаходить на взятій у роботу картині фламандського середньовічного майстра дивний напис, покритий шаром фарби. На картині зображено двоє аристократів, котрі грають у шахи в присутньости дами. А напис приблизно такий " Хто вбив лицаря"? Панночка починає з'ясовувати, що б це могло означати, і потрапляє в захоплюючий світ шахів. Окрім того довкола неї починають коїтися дивні речі. І, ясна річ, сталося вбивство. Потім ще... Чорна королева наглядає за панночкою Хулією. Котра не зовсім королева... Ну так, це початок 90-х, і нетрадиціонали ще можуть бути "поганими хлопцями", а чи дівчатами. Втім, головний злочинець є неоднозначним персонажем і в чомусь навіть викликає симпатію. Закінчення взагалі неймовірне - я довго реготаль над ломкою детективних стереотипів, де позитивний герой має покарати вбивцю і повернути господарям вкрадене. Вбивця карає себе сам - ну це теж не новий хід - але те, як панночка і шахіст, її напарник по розслідуванню, без жодного докору совісті збираються скористатися вкраденою ним картиною, швидше нагадує Чейза, аніж детективних інтелектуалів. А загалом роман чудовий, шахова задача діставила мені багато приємних хвилин, а саму книгу приємно навіть тримати в руках. Хоча від оформлення з наскрізною дірою у форзаці я не в дуже великому захопленні. Але тут вся серія така, що поробиш.
І два сонети Борхеса в якості вишеньки на торті. Автор виніс катрен одного з них до епіграфу.
Хорхе Луїс БОРХЕС (Jorge Luis Borges)
ШАХИ І Гравці зійшлися слушної пори. Ба! Шахи не відпустять їх до ранку. Фігур жорстокий світ — не забаганка: Ненависть викрешуть двобою кольори.
У чорно-білім магію твори, Де точна форма споконвік не тане, Де ферзевий і королівський фланги Стрясає гомеричний глас тури.
Магічністю захоплені достоту, Шахісти не виходять із цейтноту. До миру ритуал не повернути.
Роз’ятрилась на Сході битва ця. Амфітеатр її тепер повсюди. Триває гра, як завше, без кінця.
ІІ
Слабкий король за хитрим пішаком Чаїться, жде сигналу королеви. Піднято парус — білі каравели Летять на чорні прапори притьмом.
Узнав би хто, що вказівним перстом Долоні розліновано гравцеві. Узнав би хто, що рішення миттєві — Алмаз свободи, не скляний апломб.
Хоча Хайям із віршем наодинці Вважав шахіста бранцем шахівниці Ночей сліпих і прозорливих днів.
Бог рухає гравців у цій виставі? Чи двоє інтригують ради слави? Чи курява агону поготів?
З іспанської переклали Віктор КАПУСТА і Микола ЛЯБАХ
