І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
***
Старші питають Фому:
«Скажи, Фомо, чому
ти кожного разу будуєш церкву,
а отримуєш на виході
чергову тюрму?
І сидиш в цій тюрмі,
де навіть слідчі німі,
чекаючи, що зійде те, що не сіяв
у мерзлому ґрунті по довгій зимі.
Скажи, Фомо, чому
ти готовий вірити будь-кому,
але не хочеш слухати власного серця,
яке переганяє цю лють німу?»
А Фома відповідає так:
«Вважайте, що я останній мудак,
але так як ви несете свою віру,
хіба що вбитих виносять
під час піхотних атак.
Ви ж не думаєте взагалі,
як нам виглядати на вашому тлі,
як після вас нам лишатися жити,
тим більше – як нам лежати в землі.
Ось ви за ним ідете,
спів його тихий, а волосся густе,
але як йому вірити, коли я знаю,
що з цього каміння нічого не зросте?»
«Та ладно, – кажуть старші, – Фомо,
а для чого ми тут стоїмо?
Для чого зазираємо йому в обличчя
з надією, наче сліпі в трюмо?
Думаєш, нас не вбиває,
скільки розпачу містять його слова,
як він однім дарує віру,
а іншим лише громадянські права?
Просто, Фомо, не бійся, не бійся.
Страх у серці – найжорстокіший вбивця.
Страх позбавляє тебе любові.
Він не боїться – і ти не бійся.
Страх не лишає тобі надії,
він діє на того, на кого діє.
Страх – це не пам’ять про те, що минуло,
А відсутність віри в майбутні події».
«Ладно, – говорить Фома, –
віра ніколи не приходить сама,
віра – як форель, на яку полюєш
і тримаєш по тому руками обома,
Хай тепер б’є хвостом,
лускою зблискує над блок-постом.
В мене є лише те, що я тримаю в долонях.
Так само ось із вашим Христом.
Ви самі вірите лише тоді,
коли він втішає вас у біді.
Легко вірити, коли з вами поруч
хтось радиться з мертвими і ходить по воді».
А старші кажуть: «Фомо,
а з чого ми живемо?
З того, що небо працює, мов машина,
і в надійних руках аварійне кермо.
Ти теж можеш вірити, Фомо, вір,
оскільки жоден демон і жоден звір
не позбавить тебе твого права на віру,
доки ти маєш мову і зір.
Говори про довгі жнива,
про почуті підлоти і побачені дива.
Неважливо, чи при цьому хтось тебе почує,
головне, чи знайдеш ти потрібні слова».
І старші стоять над ним,
діляться справжнім і головним,
говорять, як глухонімі зазвичай
говорять із іншим глухонімим.
Протягом довгих років
життя половлює боржників
і робить із атеїстів та клерків
місіонерів та чоловіків:
йти в одній із ватаг,
писати знамення на прапорах,
вірити в те, у що насправді не віриш,
не боятись того, що вганяє в страх.
Сергій Жадан
Старші питають Фому:
«Скажи, Фомо, чому
ти кожного разу будуєш церкву,
а отримуєш на виході
чергову тюрму?
І сидиш в цій тюрмі,
де навіть слідчі німі,
чекаючи, що зійде те, що не сіяв
у мерзлому ґрунті по довгій зимі.
Скажи, Фомо, чому
ти готовий вірити будь-кому,
але не хочеш слухати власного серця,
яке переганяє цю лють німу?»
А Фома відповідає так:
«Вважайте, що я останній мудак,
але так як ви несете свою віру,
хіба що вбитих виносять
під час піхотних атак.
Ви ж не думаєте взагалі,
як нам виглядати на вашому тлі,
як після вас нам лишатися жити,
тим більше – як нам лежати в землі.
Ось ви за ним ідете,
спів його тихий, а волосся густе,
але як йому вірити, коли я знаю,
що з цього каміння нічого не зросте?»
«Та ладно, – кажуть старші, – Фомо,
а для чого ми тут стоїмо?
Для чого зазираємо йому в обличчя
з надією, наче сліпі в трюмо?
Думаєш, нас не вбиває,
скільки розпачу містять його слова,
як він однім дарує віру,
а іншим лише громадянські права?
Просто, Фомо, не бійся, не бійся.
Страх у серці – найжорстокіший вбивця.
Страх позбавляє тебе любові.
Він не боїться – і ти не бійся.
Страх не лишає тобі надії,
він діє на того, на кого діє.
Страх – це не пам’ять про те, що минуло,
А відсутність віри в майбутні події».
«Ладно, – говорить Фома, –
віра ніколи не приходить сама,
віра – як форель, на яку полюєш
і тримаєш по тому руками обома,
Хай тепер б’є хвостом,
лускою зблискує над блок-постом.
В мене є лише те, що я тримаю в долонях.
Так само ось із вашим Христом.
Ви самі вірите лише тоді,
коли він втішає вас у біді.
Легко вірити, коли з вами поруч
хтось радиться з мертвими і ходить по воді».
А старші кажуть: «Фомо,
а з чого ми живемо?
З того, що небо працює, мов машина,
і в надійних руках аварійне кермо.
Ти теж можеш вірити, Фомо, вір,
оскільки жоден демон і жоден звір
не позбавить тебе твого права на віру,
доки ти маєш мову і зір.
Говори про довгі жнива,
про почуті підлоти і побачені дива.
Неважливо, чи при цьому хтось тебе почує,
головне, чи знайдеш ти потрібні слова».
І старші стоять над ним,
діляться справжнім і головним,
говорять, як глухонімі зазвичай
говорять із іншим глухонімим.
Протягом довгих років
життя половлює боржників
і робить із атеїстів та клерків
місіонерів та чоловіків:
йти в одній із ватаг,
писати знамення на прапорах,
вірити в те, у що насправді не віриш,
не боятись того, що вганяє в страх.
Сергій Жадан
-
-
26.04.2015 в 01:17-
-
26.04.2015 в 12:17-
-
26.04.2015 в 23:55-
-
27.04.2015 в 00:38чукча не переводчик, но как-то так)
-
-
27.04.2015 в 01:14Оно красиво, интересно и ... спорно, и тем еще интереснее (много всяких разных чувств при прочтении)
-
-
27.04.2015 в 08:28-
-
27.04.2015 в 10:41Сорри, если глупость написала, болею, мне можно)))
-
-
27.04.2015 в 15:11-
-
27.04.2015 в 15:36-
-
29.02.2024 в 08:50Посетите также мою страничку
nvspwiki.hnue.edu.vn/index.php?title=Ten_%D0%9A... как отправить деньги в россию из европы на карту
33490-+