І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
09.09.2015 в 23:12
Пишет  Klod:

ku-bo.livejournal.com/554156.html

І завмирає час як крук на гілці
гойдається під вітром ловить сніг
порожня батарея і в мобілці
ні приголосні ані голосні
непевно уповільнено
повільно
неначе чуеш дай-но свій щоденник
повторення всього що є буденне
і є ота складна твоя наука
я її вивчив і здіймаю руку
аби відповісти без підготовки
у кожнім поруч відчувати вовка
і зиму чути в кроці тих що поруч
пуста правиця смерть сидить ліворуч
і плаче на плечі немов дитина
час завмирає тягнеться година
і серце нерухоме у долоні
протягує тобі чужа людина
напевне вже чужа
невідворотно
рука холоне дарма що спекотно
це відчуття зими що йде від тебе
липневий полудень солодке стигле небо
кавун тріщить як лід під час відлиги

URL записи

@темы: поезія