
суббота, 01 октября 2011
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Сумно... Але гарно...


пятница, 30 сентября 2011
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
| ||||
все гадания на aeterna.qip.ru |
Висміювати церкву? А міг би напевне)))
четверг, 29 сентября 2011
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Письменницьке ремесло за Джимом Батчером...
venec-nw.ru/cgi-bin/venec/YaBB.pl?num=131227036...
Є корисні місця, однак мені чомусь здається, що ремісником в літературі бути мало. Мені більше подобаються - якщо чесно - твори в чомусь, можливо, не зовсім досконалі, які, однак, можуть вибити з мене емоційну реакцію. А це зробити важко - я особа не сентиментальна, логічна і холоднокровна.
Наймайстерніше написаний твір, котрий не дасть мені емоційного шоку - не тих сліз, якими вмиваються дівчатка над лав сторі, тим більше, що я не юна діва, а зрілий мужчина - а справжнього ментального удару під дих, я відкладу з почуттям легкого розчарування. Я можу насолоджуватись майстерно описаними пейзажами, витонченими описами як характерів так і подій, але якщо такого удару не відчую - то не запишу книгу до списку своїх улюблениць.
До певної дискусії на дайрях... Пані J. M. - автор багатьох оповідок за мотивами Толкіна. Ціную її творчість саме за вміння наносити той самий ментальний удар. Оскільки мотивація дій знайомих персонажів часто буває несподіваною, то і враження є несподіваним і несамовитим.
Моя імха - якщо пані J. навчиться писати краще в сенсі стилістики і форми, то до загального враження від її творчости це додасть хіба що більш естетичне обрамлення. Картина уже є - ну то буде ще й рама. Але що є більше важливим - рама чи картина?
До речі - в моїх оцінках літературних творів панує повний суб єктивізм. Хоча я таки філолог, хоч і колишній ))) Колишній рольовик і колишній філолог повністю списаний в цивіл... Тому оцінювати щось з точки зору "чистої літератури" бажання у мене нема - навіщо?
До того ж - якщо в наші часи літературою вважаються твори - скажімо - Іздрика, то я вмиваю руки від критичних розборів сучасної літератури)))
venec-nw.ru/cgi-bin/venec/YaBB.pl?num=131227036...
Є корисні місця, однак мені чомусь здається, що ремісником в літературі бути мало. Мені більше подобаються - якщо чесно - твори в чомусь, можливо, не зовсім досконалі, які, однак, можуть вибити з мене емоційну реакцію. А це зробити важко - я особа не сентиментальна, логічна і холоднокровна.
Наймайстерніше написаний твір, котрий не дасть мені емоційного шоку - не тих сліз, якими вмиваються дівчатка над лав сторі, тим більше, що я не юна діва, а зрілий мужчина - а справжнього ментального удару під дих, я відкладу з почуттям легкого розчарування. Я можу насолоджуватись майстерно описаними пейзажами, витонченими описами як характерів так і подій, але якщо такого удару не відчую - то не запишу книгу до списку своїх улюблениць.
До певної дискусії на дайрях... Пані J. M. - автор багатьох оповідок за мотивами Толкіна. Ціную її творчість саме за вміння наносити той самий ментальний удар. Оскільки мотивація дій знайомих персонажів часто буває несподіваною, то і враження є несподіваним і несамовитим.
Моя імха - якщо пані J. навчиться писати краще в сенсі стилістики і форми, то до загального враження від її творчости це додасть хіба що більш естетичне обрамлення. Картина уже є - ну то буде ще й рама. Але що є більше важливим - рама чи картина?
До речі - в моїх оцінках літературних творів панує повний суб єктивізм. Хоча я таки філолог, хоч і колишній ))) Колишній рольовик і колишній філолог повністю списаний в цивіл... Тому оцінювати щось з точки зору "чистої літератури" бажання у мене нема - навіщо?
До того ж - якщо в наші часи літературою вважаються твори - скажімо - Іздрика, то я вмиваю руки від критичних розборів сучасної літератури)))
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
29.09.2011 в 01:58
Пишет Klod:URL записи
www.genesisgalleryhawaii.com/HongLeungLE.htm - посилання на такі ж красиві пейзажі в китайському стилі.
среда, 28 сентября 2011
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Очень интересно... Итак ваш город - это Лондон |
Ничего себе. Похоже, вы сдержанный, амбициозный и немного замкнутый человек. Вас очень сложно вывести из себя. Кому — то Лондон покажется серым и скучным. Но это сказочный город с удивительной историей, где уживается старость и современность, прошлое и будущее. В нем, как и в вас, сокрыто множество секретов и противоположностей. Будьте более открытыми и не бойтесь показать себя, а остальное приложится. |
Пройти тест |
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Знайшов у Марини Цветаєвої (очерк "Герой труда")
"Мужчины не прощают нам ни валенок, ни голодных детей"
Невже ми справді такі... Безсердечні...
"Мужчины не прощают нам ни валенок, ни голодных детей"
Невже ми справді такі... Безсердечні...
вторник, 27 сентября 2011
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Роздобув собі Т. Мелорі "Смерть Артура".
Жахливо заважає християнська вишивка по кельтському полотну...

Жахливо заважає християнська вишивка по кельтському полотну...

понедельник, 26 сентября 2011
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Паршивцю, котрий знущається над нашою історією і культурою, натовкла писок дівчина...
А де ж ми, козаки... Ой, соромно...

А де ж ми, козаки... Ой, соромно...

воскресенье, 25 сентября 2011
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Сюзанна Коллінз
"Голодні ігри"
Почав читати з враженням, що все це уже було...
Антиутопія, де телешоу плавно переходять в реал... З відомих мені - Р. Шеклі з його циклом "Жертва", Ст. Кінг "Втікач" (в російському перекладі "Бегущий") Його ж таки "Довга прогулянка".
І якраз нещодавно мені трапив до рук роман ірландця Конора Костика "Епік"...
Чим відріжняється твір Сюзанни Коллінз від вищезгаданих?
Ну, по перше - у Шеклі і Кінга є жертва і є мисливці... Тобто іде полювання... Жертва йде на шоу "добровільно" - тобто її принаймні не змушують силою. Жертві потрібні гроші, або ліки для хворої доньки. В принципі - жертва може відмовитись приймати участь в грі.
В "Довгій прогулянці", однак, виникає принцип жеребкування. Але хлопці-учасники смертельного шоу теж мають право відмовитись від участи в ньому - до останнього дня.
У Костика в "Епіку" воюють і вмирають комп ютерні персонажі. В реалі бійцям не загрожує нічого - крім програшу, котрий б є по їхньому селищу у фінансовому плані.
В "Голодних іграх" - повернення до гладіаторських ігор...
Жорсткий відбір, примусове жеребкування, постійна загроза голоду, котра висить над округом-12...
Бійці - діти від 12 до 18 літ - змушені убивати одне одного, команди "мисливців" тут не передбачено. І вижити мусить тільки один...
Що сподобалось...
Жорсткий стиль - погляд зсередини очевидця і учасника.
Цікавий хід з "професійними трибутами" - завжди знаходяться ті, хто сподівається вижити за рахунок слабшого.
"Римські імена" у мешканців столиці - Капітолію. Характерно.
У іграх збережена стилістика комп ютера, тільки персонажі є живими...
Не сподобалось...
Авторка улягла модному нині (з легкої руки Стефі Маєр) любовному трикутнику - дівчина і двоє юнаків, при чому дівчина начебто любить їх обох, кожного по своєму. Вважаю це даниною американському фемінізму і пам яттю про незабутню Е. Бронте з її "Грозовим перевалом"
В цілому - прочитав з задоволенням.

"Голодні ігри"
Почав читати з враженням, що все це уже було...
Антиутопія, де телешоу плавно переходять в реал... З відомих мені - Р. Шеклі з його циклом "Жертва", Ст. Кінг "Втікач" (в російському перекладі "Бегущий") Його ж таки "Довга прогулянка".
І якраз нещодавно мені трапив до рук роман ірландця Конора Костика "Епік"...
Чим відріжняється твір Сюзанни Коллінз від вищезгаданих?
Ну, по перше - у Шеклі і Кінга є жертва і є мисливці... Тобто іде полювання... Жертва йде на шоу "добровільно" - тобто її принаймні не змушують силою. Жертві потрібні гроші, або ліки для хворої доньки. В принципі - жертва може відмовитись приймати участь в грі.
В "Довгій прогулянці", однак, виникає принцип жеребкування. Але хлопці-учасники смертельного шоу теж мають право відмовитись від участи в ньому - до останнього дня.
У Костика в "Епіку" воюють і вмирають комп ютерні персонажі. В реалі бійцям не загрожує нічого - крім програшу, котрий б є по їхньому селищу у фінансовому плані.
В "Голодних іграх" - повернення до гладіаторських ігор...
Жорсткий відбір, примусове жеребкування, постійна загроза голоду, котра висить над округом-12...
Бійці - діти від 12 до 18 літ - змушені убивати одне одного, команди "мисливців" тут не передбачено. І вижити мусить тільки один...
Що сподобалось...
Жорсткий стиль - погляд зсередини очевидця і учасника.
Цікавий хід з "професійними трибутами" - завжди знаходяться ті, хто сподівається вижити за рахунок слабшого.
"Римські імена" у мешканців столиці - Капітолію. Характерно.
У іграх збережена стилістика комп ютера, тільки персонажі є живими...
Не сподобалось...
Авторка улягла модному нині (з легкої руки Стефі Маєр) любовному трикутнику - дівчина і двоє юнаків, при чому дівчина начебто любить їх обох, кожного по своєму. Вважаю це даниною американському фемінізму і пам яттю про незабутню Е. Бронте з її "Грозовим перевалом"
В цілому - прочитав з задоволенням.

суббота, 24 сентября 2011
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Равнодушный голос за вашей спиной произносит... Следует ли верить себе? Если следует, то насколько? |
![]() ли вы когда-нибудь поймете, повезло ли вам или же наоборот — кары страшнее придумать было невозможно. Вашим пристанищем стала Арта, именно Арта. Трудный, страшный, обреченный мир, в котором души выжжены Пустотой, и Создатель жестоко карает любого, осмелившегося задуматься об оборотной стороне медали. Кем бы вы ни были — легко вам не будет. Постоянный выбор между жизнью и честью, спокойствием и предательством, тихой жизнью и знанием правды… И если вам однажды выпадет несчастье эту правду узнать — долго вы еще будете проклинать этот момент и всей душою желать возвращения к прежней жизни, в которой все четко поделено на черное и белое и нет места сомнению. Поэтому если когда-нибудь вы задумаетесь — а так ли все на самом деле, как это показывают, ни с кем не делитесь своими мыслями, ибо век непохожего в этих суровых краях недолог, а кара за ослушание еще от сотворения мира страшна и неминуема. Прощения не будет ни на том свете, ни на этом, если только вы не вымостите путь к нему предательством, но тогда — сможете ли вы простить себя?.. Так что, раз уж вам выпал именно этот жребий — никогда не вспоминайте, что Свет рождается только во Тьме. |
Пройти тест |
Невже в ЧКА-шну Арту? А може ще якась Арта є?
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
пятница, 23 сентября 2011
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
23.09.2011 в 10:47
Пишет julia_monday:Начинаю выкладывать исполнения с драббл-феста-в Арде (так по-новому называется
) Для уже читавших - комментарии курсивом в конце (может, будет интересно).
Оба исполнения этой заявки - мои.
Т6-50. Битва в Альквалондэ от лица Фингона. NH.
1.
- Мы подошли к Альквалондэ на расстояние в одну шестую лиги и услышали крики. Я выслал двух воинов вперед, узнать, что происходит. Они вернулись, сказав, что войско Феанаро сражается с моряками-тэлери. У нолдор много убитых и они отступают к воротам. Я приказал всему отряду идти на помощь воинам Феанаро. Мы ударили на тэлери сбоку и убили многих. Нам удалось переломить ход сражения. Тэлери бежали. Мы захватили корабли. Я убил троих и ранил десятерых.
- Мне нужно не это, Финдекано. Факты я знаю. Но пока ты не вспомнишь, что чувствовал, что думал в это время - ты не исцелишься. И не выйдешь отсюда.
Вспомнить... Я так старался забыть...Его остановившийся взгляд... Нет, нет, нет, нет...
- Попробуй еще раз, Финдекано.
- Хорошо, о Судия.
- Мы подошли к Альквалондэ на расстояние в одну шестую лиги...
читать дальше
URL записи
Оба исполнения этой заявки - мои.
Т6-50. Битва в Альквалондэ от лица Фингона. NH.
1.
- Мы подошли к Альквалондэ на расстояние в одну шестую лиги и услышали крики. Я выслал двух воинов вперед, узнать, что происходит. Они вернулись, сказав, что войско Феанаро сражается с моряками-тэлери. У нолдор много убитых и они отступают к воротам. Я приказал всему отряду идти на помощь воинам Феанаро. Мы ударили на тэлери сбоку и убили многих. Нам удалось переломить ход сражения. Тэлери бежали. Мы захватили корабли. Я убил троих и ранил десятерых.
- Мне нужно не это, Финдекано. Факты я знаю. Но пока ты не вспомнишь, что чувствовал, что думал в это время - ты не исцелишься. И не выйдешь отсюда.
Вспомнить... Я так старался забыть...Его остановившийся взгляд... Нет, нет, нет, нет...
- Попробуй еще раз, Финдекано.
- Хорошо, о Судия.
- Мы подошли к Альквалондэ на расстояние в одну шестую лиги...
читать дальше
четверг, 22 сентября 2011
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Як посадив
то все чекав - коли...
Коли розквітнеш, квітко хризантеми...
Лиш восени
зустрітися змогли...

то все чекав - коли...
Коли розквітнеш, квітко хризантеми...
Лиш восени
зустрітися змогли...

І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
*А вот и документики* - воскликнул доктор увидив вошедшую медсестру - *Итак, Объект 8, в нашей базе данных вы числитесь под именем - агент. |
Вы, друг мой, Джеймс Бонд! Хотя нет… Скорее Штирлиц. Давно на родине не были, да? Ну поздравляю с возвращением, хотя не думаю что вы здесь надолго. В вашем личном деле, ох как и тяжело мне было его достать, указываются такие черты вашего характера как: скрытность, умение входить в доверие, гибкость ума и обаяние. Пожалуй слово шпион как специально для вас придумали. Не знаю как вы попали на эту должность, но искренне соболезную Для таких как вы война начинается намного раньше, а заканчивается позже. Или вы только рады? |
Пройти тест |
Ніколи не захоплювався розвідниками - навіть книжок про них майже не читав)))
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Нолофінве не міг вийти на поєдинок лише з гніву і відчаю - інакше треба припустити, що він був зовсім байдужим до долі сина...
Інша річ, якби він побачив Фінгона мертвим - але цього не сталося... Або почув про його смерть...
Звір-обоснуй - в Магабгараті схожа ситуація: великий воїн свідомо йде на смерть у битві, бо йому неправдиво сказали, що його син загинув.
Поки є прив язка до цього світу - на той не дуже поспішаєш.
Бо в Мандосі холодно...
Чим не сюжет для фіку...

Інша річ, якби він побачив Фінгона мертвим - але цього не сталося... Або почув про його смерть...
Звір-обоснуй - в Магабгараті схожа ситуація: великий воїн свідомо йде на смерть у битві, бо йому неправдиво сказали, що його син загинув.
Поки є прив язка до цього світу - на той не дуже поспішаєш.
Бо в Мандосі холодно...
Чим не сюжет для фіку...

среда, 21 сентября 2011
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Видения и маски завершают хоровод. Скорее всего вы - Герцог Рокэ Алва |
![]() |
Пройти тест |
вторник, 20 сентября 2011
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Білочка Світлих Сил...

І білочка Темних....

"Перейдіть на бік зла - у нас білочки пухнастіші"

І білочка Темних....

"Перейдіть на бік зла - у нас білочки пухнастіші"
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Дж. Конрад "Серце тьми"
Опісля прочитаного колись "Лорда Джіма" (не сподобалось) до творів Конрада не повертався. Тепер вирішив надолужити прогаяне.
"Серце тьми" - термоядерна суміш Дж. Лондона с Фр. Кафкою ))) Обстановка настільки нереальна і абсурдна, що зводить з розуму. При чому - звичайний пригодницький антураж: Африка, мандрівка річкою крізь джунглі, чорні дикуни, білі авантюристи, чорношкіра войовниця, закохана в главгероя...
І в той же час таке враження, неначе той старий пароплав мандрує не більше не менше як рікою Стікс...
"Тайфун" - оригінальний образ старого моряка, закостеніла натура якого не дозволяє уникнути небезпеки. Капітан "Нянь Шаня" невблаганний немов сама Доля... І - немов та сама Доля - велично роздає опісля потерпілим срібні монети "порівну і по справедливості"
"Фрейя семи островів" - знову враження, ніби щось таке уже читав... Людина і корабель нероздільні, загибель брига, підлаштована суперником, морально убиває молодого капітана і його наречену Фрейю. Молодята не уявляли себе окремо від свого вітрильника, а дівчина на додаток ще й страждала від почуття провини. Сумно і романтично.
Хоча знову - як і кілька літ тому - нічого надзвичайного в творчості Конрада не знайшов.

Опісля прочитаного колись "Лорда Джіма" (не сподобалось) до творів Конрада не повертався. Тепер вирішив надолужити прогаяне.
"Серце тьми" - термоядерна суміш Дж. Лондона с Фр. Кафкою ))) Обстановка настільки нереальна і абсурдна, що зводить з розуму. При чому - звичайний пригодницький антураж: Африка, мандрівка річкою крізь джунглі, чорні дикуни, білі авантюристи, чорношкіра войовниця, закохана в главгероя...
І в той же час таке враження, неначе той старий пароплав мандрує не більше не менше як рікою Стікс...
"Тайфун" - оригінальний образ старого моряка, закостеніла натура якого не дозволяє уникнути небезпеки. Капітан "Нянь Шаня" невблаганний немов сама Доля... І - немов та сама Доля - велично роздає опісля потерпілим срібні монети "порівну і по справедливості"
"Фрейя семи островів" - знову враження, ніби щось таке уже читав... Людина і корабель нероздільні, загибель брига, підлаштована суперником, морально убиває молодого капітана і його наречену Фрейю. Молодята не уявляли себе окремо від свого вітрильника, а дівчина на додаток ще й страждала від почуття провини. Сумно і романтично.
Хоча знову - як і кілька літ тому - нічого надзвичайного в творчості Конрада не знайшов.
