Маячня хворого розуму

Позаминулої ночі приснився ідіотський сон.

Маячня, яку краще не читати

Наче я в ангбандському полоні, кабінет чистенький, прибраний, на стіні портрет Моргота в парадній короні, а за столом Сау в однострої майора НКВД. Поки я думаю, коли я зголосився на цю гру, і на фіга аж так випендрюватися, Сау починає мені оповідати, що я попався не випадково, що мене "здав" Феанаро, котрий боїться "хітлумського сепаратизму", і що я маю поступитись Хитлумом Фіндекано, при чому підписати зречення добровільно, тоді мене довго не мучитимуть, а одразу до Мандосу. Я його посилаю на фіг, зовсім не по княжому, на мені чомусь чорна волинська вишиванка з червоним шитвом, а в голові думки про укріплення західного флангу і про бастіони Віньямару, і про те, що за Лосгаром у нас ланцюг фортець, про які уроди зовсім не мають знати, і що Туракано буде їх там тримати, скільки потрібно, а Феанаро у Нарогарді, і що ж він оце наробив, доброго батька поганий син, і яким це боком у нас іде гра, і на якого барлога Сау так убрався, і що покерфейс гравця мені зовсім незнайомий, і раптом мені приходить до голови думка, що це зовсім не гра, а Сау тим часом підсовує мені папір на підпис, а перед ним ще якийсь папірець, і там щось написано почерком Фіндекано, і я починаю міркувати вголос що поганці можуть підробити все, навіть почерк, а за столом вже сидить вовкулака в однострої і шкіриться до мене, і я просто таки змушую себе прокинутися, бо якоюсь часткою розуму все таки розумію, що це сон.

Наче і не пив, і оце тобі голос. Два дні у голові ця дурниця сидить

@музыка: нема

@настроение: втомився

@темы: особисте, білочки, рольове

---

Читальний зал

М. Барбери

Элегантность ежика



Ну що тут можна сказати. Більше неправдоподібної ситуації не можна вигадати - хоча кожна її складова в принципі доволі логічна.
Книга чимось нагадує пазли з персонажів, які зовсім не сходяться кутами. Однак, коли брати кожен пазл окремо - на ньому проявляється шматочок цікавої картинки.
Пазл № 1 - Консьєржка Рене
На перший погляд - дуже чіпляє. Тому що багатьом розумним, або просто інакшим людям доводиться прикидуватись ідіотами, щоб "відповідати" своєму місцю у колективі, житті тощо. Наприклад - твоя душа живе у світі книг і поезії, а ти мусиш годинами спілкуватись з доволі тупими особами з приводу машин і різного залізяччя.))
Однак, мені здається, що Рене занадто перебирає міру з конспірацією. Зрештою, якби мешканці будинку, або її роботодавці дізналися про те, що вона читає класику і слухає Малера, то з роботи б її не вигнали. Ну, дійсно, який-то час дивилися б як на дивачку, а потім забули - своїх справ мало, чи що.
Інша річ, що конспірація потрібна самій Рене. Вона мазохістка, і просто таки насолоджується своєю самотністю духу, а також невідповідністю форми змісту. Однак - маска дуже часто приростає до обличчя, і я певен, що ще через 10 років мадам Рене з задоволенням дивилася б телевізор і читала б детективи)
Мадам Рене дуже приємно відчувати себе вищою від "тупого багатого бидла". Мешканці її будинку дійсно не янголи, але в принципі - нормальні добрі люди зі своїми білочками, котрі не виходять за межі норми. Рене могла б досягти певних успіхів у житті - вона з бідної родини, але з її КІ вона могла б пробити собі шлях нагору, зрештою, стати інтелігентною вчителькою, наприклад. Не багатство, але й не робота двірником-вахтером.
Однак, мадам Рене не бажає напружуватись і нести за щось відповідальність. Вона сама вирішила так жити - як равлик у хатинці. Тому її зовсім не шкода, а її образ замість співчуття викликає певну зневагу. Ледача вона, ця мадам Рене. Ледача духом. До того ж хамка - мене особисто нудить від осіб, котрі починають хапатися за серце при вигляді граматичної помилки, або почувши невірно вимовлене слово.
Пазл № 2 Школярка Палома.
Це - Рене в дитинстві, тільки з бідності вознесена до багатства. Вона успішно прикидається дурнішою ніж є, бо інакше "їй не дадуть спокійно жити" Тобто - ледачитись, скільки вона захоче. Небажання напружуватись приводить до самотньости - адже вона цілком могла б знайти собі друзів з високим КІ, якби бувала в місцях, де їх можна віднайти. Замість того вона мріє накласти на себе руки - підліткова депра, однак тут вона явно від лінощів духу. Одним словом, вони з Рене знайшли одне одного.
Пазл № 3 Японський дипломат Какуро
Це явний казковий персонаж, принц, покликаний розбудити цілунком Сплячу Красуню. Його закоханість в Рене - це настільки зацукрована вата і сахариновий сироп, що не хочеться про це і казати. І авторка недарма вбиває Рене - смерть під колесами автівки це давній "Бог з машини" усіх авторів, котрі недбало ставляться до сюжету. Адже Барбері сама має зрозуміти, що хеппі енд тут смішний, а просте відбуття Какуро до Японії недостатньо мелодраматичне.

Одним словом - причин до захоплення цим твором не бачу. Однак, мені рекомендувала його інтелігентна пані, такий собі елегантний їжачок...

@музыка: Б. Окуджава "Антон Павлыч Чехов однажды заметил..."

@настроение: медитативне

@темы: літературне

---

Темноліські ельфи - це вам не щось...

12.06.2013 в 15:41

Пишет  Jedith:

Мне нравится!

Гуляй душе без кунтуша))

@музыка: нема

@настроение: покращення уже сьогодні

@темы: гобіт

---

Український трейлер "Гобіта"

12.06.2013 в 15:37

Пишет  Анайрэ:

Трейлер
Все постят Трейлер с "Пустошью Смауга" и я не отстану.))
Вот только я нашла украинскую озвучку.



За що обожнюю нашу мову - так за дуже колоритні слова)

Хочу цей фільм рідною мовою і якнайшвидше)

@музыка: Плач Єремії "Вона"

@настроение: прокачується

@темы: гобіт

---

Політиканство

Про деякі російські закони

Два російські закони, про які так багато говорять останнім часом, є, на мій погляд, вдалим політичним ходом владних російських структур. Угу, ті самі закони про гей-пропаганду та про віруючих, ображених в своїх почуттях.
Перший з цих двох законів, начебто, не спрямований конкретно проти певних людей, а покликаний обмежити саме "пропаганду" в засобах масової інформації. Однак, знаючи російські реалії, ясно, що це далеко не все - пропагандою релігійних поглядів в радянські часи називалося і те, що батьки оповідали дітям про доброго боженьку.
Для чого цей закон? Ну - по перше це відповідь європейському"Чемберлену", і спроба довести, що Росія - не Європа. По друге, щоб дискредитувати ліберальні антипутінські сили.
Не секрет, що в Росії, і на постсоюзному просторі геїв не люблять. При чому це стосується виключно геїв-чоловіків. До жінок-лесбіянок ставлення більш поблажливе - цю проблему воліють просто не помічати. Зв'язано це з суворою імперською історією, котра третину країни пропустила через концтабори. В яких гомосексуальні стосунки були використовувані з метою принизити чоловіка, "опустити" його до стану... жінки. Це, до речі, говорить і про специфічне ставлення народонаселення до жінок (курка не птах - баба не людина).
А тому в розумі середнього росіянина при слові "гомік", або "гей" одразу виникає стійкий образ тюрми і опущених людей біля параші. Якщо у Європі можуть згадати греко-еллінську цивілізацію, міньонів короля Генріха Третього, або ще щось у цьому дусі - то тут одна асоціація, тюремна.
При чому, в цій асоціації гвалтівник, котрий "опускає" не зневажається і не вважається "гоміком". Неприязнь населення направлено в основному на пасивних геів-чоловіків як підсвідомий страх перед їхньою долею тюремних ізгоїв.
А тому більшість населення Росії подібні закони схвалить. Від оцього підсвідомого страху. І буде підтримувати владу - як у тюрмах сіра більшість підтримує пахана, а лібералів вважати ізгоями і боятись, якби самим ізгоями не стати.
Тому цей владний хід дуже розумний - підтримуючи геїв, борців за права, російські ліберали остаточно дискредитують себе в очах тієї маси, котра голосує. А не підтримати їх вони не мають права - бо права ж людини.
У нас в Україні з опозицію такий хід не пройде, тому що наша опозиція доволі консервативна. Але піарщики вигадають щось іще.
Сумно все це - і шкода людей, яким і так зле від ставлення до них суспільства. Весь цей галас довкола них лише шкодить.
Закон про почуття віруючих... М-м... Це окрема пісня, і спрямована вона на просте повернення країни в духовному плані десь у 19 століття.
Ні, кидатись, скажімо, камінням в ікони зле. Однак, ніхто ж і не кидається. А сказати, що про чудотворність цієї ікони батюшки вигадали, щоб народу голови морочити - за це теж штрафуватимуть, чи ні? Сказати, звісно, не на кухні, а десь на людях, або в Мережі...
При чому, якщо православні погромлять крішнаїтський храм, то крішнаїтам суду напевне не виграти - віруючими в Росії вважаються члени тих конфесій, які влада або підтримує, або боїться.
І окреме питання про атеїстів - адже саме їх існування ображає почуття віруючих.
Одним словом - дорога до Храму в сучасній Росії теж обгороджена колючим дротом. І охороняється вертухаями.
В Україні для подібного фінту потрібно задавити всі інші православні конфесії на користь РПЦ. Поки що цього не сталося, однак віруючі Московського патріархату в нашій країні чудять і без підтримки закону, а влада їх підтримує.
Кругом фігня, одна фігня...

@музыка: Дурний Данило, фольк

@настроение: кругом фігня, скрізь довбо...

@темы: білочки

---

Гобіт-2, Темнолісся.

Посмотреть на Яндекс.Фотках

Ельфи назавжди, скрізь і завжди) Руденька - лапочка, Леголас - красень, татко Трандуїл - сноб)

@музыка: нема

@настроение: всі побігли - і я побіг

@темы: гобіт

---

І про драконів

Дуже сподобався цей вірш - чим більше на нього медитував, тим більше розумів і Профа і Дракона.

Д. Р. Р. Толкин

про те, як Дракон до людей у гості прилетів

Весною вишня расцвела,
Покачивая кроной,
Искрился в солнечных лучах
На ней дракон зеленый.
Он прилетел из той страны,
Где много их, драконов.
Фонтаны в мареве луны
Там бьют на горных склонах.

«О мистер Хиггинс! Вот те раз!
Скажите, вы видали:
Дракон лежит в саду у вас?»
«Спасибо, что сказали».
И мистер Хиггинс, взявши шланг
Садового насоса
Дракона окатил водой
От самых лап до носа.

Дракон воскликнул: «Хороши
У вас в саду фонтаны!
Я вам спою от всей души,
До ночи петь я стану.
Вам звонкой песней услажу
Я ужин, мистер Хиггинс,
Сосед ваш, Короб, будет рад
И старая мисс Биггинс».

Тут рать пожарников лихих
На помощь прикатила.
Сверкали медью шлемы их.
Дракон вздохнул уныло:
«Точь-в-точь, как в старые деньки,
Когда в доспехах медных
Стекались витязей полки
Убить драконов бедных.»

Георгий, бравый капитан,
Взобрался по стремянке.
Дракон сказал: «О добрый сэр!
К чему нам перебранки?
Уйдите лучше, а не то
Спалю я церковь, право,
Съем Хиггинса, вас, славный Жорж,
А следом всю ораву».

Георгий дал к атаке знак,
Вода лилась ручьями.
Дракон дымился и шипел,
В глазах сверкало пламя.
Он бил хвостом, как надлежит
Во гневе быть драконам,
И вишни цвет, как белый снег,
Кружился над газоном.

Пожарники в недобрый миг
Пустили в дело вилы.
Дракон, издав зловещий рык,
Взвился, что было силы.
Разнес он город в пух и прах,
И над морским заливом
Метались всполохи впотьмах
Всем морякам на диво.

«Еда не стоила труда, —
Решил дракон в тот вечер. —
Был Короб имени под стать:
Совсем разжиться нечем,
Невкусны были и жестки
И Жорж, и мистер Хиггинс».
И с голоду запел дракон,
Не дожевав мисс Биггинс.

И песнь его лилась, грустна,
Среди полей и взгорий.
Сияла полная луна,
Внизу вздыхало море.
И смутно виделись вдали
За гладью волн зеленых
Границы горной той земли,
Где водятся драконы.

«Нас недостоин этот мир,
Он вянет и тускнеет,
Ни полюбить, ни погубить
Драконов не умеет».
Так спел дракон — и вот, взмахнув
Широкими крылами,
Взлетел, над морем сделал круг
И скрылся за горами.

@музыка: нема

@настроение: мізантропічне

@темы: поезія

---

Відьомське

10.06.2013 в 12:31

Пишет  riweth:

На подумать
Не остановишься в поле, не снимешь лат,
Потому что на свете войн — воюй не хочу.
Это было ясно, как шоколад.
Когда тебе рассказали, что ты крылат,
Ты не пошел к врачу.
Тем, кто стал постепенно сильнее на два крыла,
Тем, кто не хотел подстригать перо,
Кому эта правда важнее добра и зла,
Кому мерещится небо из всех палат,
Кто почти здоров,
Им остается только разбежка по полосе,
Да полынное злое небо, где ждут в строю.
Тут тебе станет ясно во всей красе:
Это такая глупая фишка — не быть, как все,
Когда все поют!
И вот когда твое небо хлынуло в кровь, горча,
А на свете — все так же мутно, война-война.
Ты же сразу понял, хотя молчал,
Тебе сказали: «Ты в чешуе, не страшись меча.
Такова цена».

@музыка: Нема

@настроение: Більш менш

@темы: Поезія

---

"Сєдем зацних грєхув гловних"

Книги і смертні гріхи

1.Жадность. Ваша самая дорогая книга

Войтович В.М. "Антологія української міфології" в трьох томах. Віддав дурні гроші і не шкодую.

2. Гнев. Какое произведение вы бы сожгли?

Книжок не палю, але багато чого купувати б не став. Особливо - деяку маячню російських істориків.

3. Обжорство. Какую книгу вы с удовольствием заново и заново перечитываете?

Найстрашніший гріх, бо ім'я їм - легіон) Зараз із задоволенням перечитую "Собор Паризької Богоматері". Я вже не говорю про книги Толкіна та безліч інших.

4. Лень. Какую книгу вы бросили читать?

Все дочитую до кінця, якщо вже взявся читати.

5. Гордость. Какую книгу вы упоминаете, если хотите выглядеть интеллектуалом?

Коли мені хочеться подратувати співрозмовника, починаю цитувати йому "Кобзар") У батька нашого Тараса Григоровича багато є такого, від чого наших сучасників пересмикує.
А взагалі - не люблю понтуватись)

6. Похоть. С каким литературным персонажем вы хотели бы переспать?

В юності був закоханий у Таїс Афінську з роману Єфремова)

7. Зависть. О какой книге жалеете, что ее написали не вы?

"Сильмариліон"))

@музыка: Булат Окуджава "Музыкант"

@настроение: нормальне

@темы: флешмоб

---

Хто винен?

Посмотреть на Яндекс.Фотках

Це панна Тауріель з Темнолісся (Лихолесья). Руденька ельфійка, дуже войовнича. Принаймні такою її бачить ПіДжей.
Але руденьких синдар не буває
Хто винен у кольорі волосся милої панни, тобто був її татком або дідусем)

Вопрос: Кто был отцом или дедушкой отважной Тауриэль?

1. Маэдрос		31	(32.63%)
2. Амрод		11	(11.58%)
3. Амрас		12	(12.63%)
4. ПиДжей не читал Сильмариллион		41	(43.16%)
Всего:		95 Всего проголосовало: 80

@музыка: Б. Окуджава "Капли датского короля пейте, кавалеры"

@настроение: хороше

@темы: гобіт

---

Читальний зал

Дениел Кіз

Квіти для Елджернона

Взяв лише з метою подивитись, як з оповідання можна зробити роман. Зробив висновок, що не треба цього робити. Оповідання, яке я читав колись у збірнику американської фантастики - це концентрована кислота болю і страждання, котра роз'їдає розум. Кожен раз, перечитуючи його, втираю сльози рукавом, як стародавній японець.
Роман, до якого розширено оповідання, нічого нового читачеві дати не може. Подробиці про родину Чарлі здаються зайвими, його сексуальні проблеми і зайвий фройдизм тільки дратують. Без цих подробиць оповідка явно була кращою. Ну, і наприкінці оповідання, Чарлі сподівається усе ж таки почати нове життя, а наприкінці роману іде здаватися до дурдому. Різниця, як то кажуть, доволі велика.
Одним словом, розчарувався і повертаюся до першоджерела

@музыка: нема

@настроение: втомився

@темы: літературне

---

Неприємне

Сьогодні вночі трапилася неприємна подія. Хтось видалив мій цілком невинний запис за третє червня. Пароль я поміняв, але тепер задумливо чухаю потилицю.
Що його робити... Закрити щоденника для незареєстрованих, абощо? Чи взагалі закрити під ПЧ? Так не хочеться же.
Що воно було, чому саме цей запис - я так і не зрозумів.
Останній коммент на нього, судячи з пошти, був о пів на першу ночі, коли я вже давно солодко спав. Тобто сам я його видалити не міг. Ні випадково, ні ще якось.
Якої ще капості очікувати, а?
Про всяк випадок - якщо тут з'явиться запис, що я збоченець, або прошу грошей - не вірте)

@музыка: нема

@настроение: зіпсуте

@темы: глюки

---

Привітальне

Поздравляю  Evg Sigrun, хорошего друга и отважного Дракона с Днем Рождения. Желаю счастья, радости, исполнения всех желаний. Пусть небо всегда будет опорой твоим крыльям.

Стихотворени Керр как маленький подарок

Ночь пронзает черной птицей смерти,
Ветром для него все нет управы.
Люди, заклинаю вас: не верьте,
В то, что вы всего лишь для забавы.

Хлопаньем крыльев порву тишину,
Близкой грозой полыхает мой взгляд,
И на мгновенье закроет луну:
Древняя смерть возвратилась назад.

Камнем с небес на могилы курган -
Черная молния злобного бога
Мне не вернуться к родным берегам,
Все дальше и дальше уходит дорога.

Телом я змей, но душой человек -
Страшная кара за дерзость Великим.
Тает под лапами розовый снег,
В лужах играют кровавые блики.

Тянуться годы без зла и добра
Взлет и атака - во имя Астахи
Где ж ты, стрела моя из серебра,
Та, что в полете меня перехватит.

Резко «свечою» уйду в облака,
Песня дракона еще не допета,
Песня, где каждое слово – тоска,
Черная грусть сына Мрака и Света.





Прослушать или скачать Холоднее Льда Дракон бесплатно на Простоплеер

@темы: ПЧ і роззява Ноло

---

Читаючи книгу

Райнер Марія Рільке

Читаючи книгу

(Переклав Василь Стус)

далі, далі, далі

Читав я довго. Від обіду ще,
як бились шиби з вітром і дощем.
Та мого слуху гамір не торкавсь:
я зачитавсь.
І в сторінки вглядався, наче в міни,
стемнілі од задум. Як між загат
запруджений, мій час не йшов на спад.
Враз сторінки зайшлися в миготінні,
і замість полохливих напівправд
на сторінки лягли вечірні тіні.
Я ще читав, та вже порвались довгі
рядки. Уже слова замиготіли,
вже покотилися, куди хотіли,
глибокі сяйні небеса висіли
над краєм, де розповнювався сад,
і сонце повернутися воліло.
Заходить ніч, та видно віддалі:
стоять потомлені в роботі люди,
мов розсипи зірок. Хтось мовить буде
про чари вечора, що входять в груди
чи не найбільшим таїнством землі.
І лиш тепер я радо озираю
все, стале рідним і величним теж.
Навколишнє в собі переживаю,
виповнюється суть моя без меж.
Найглибше з світом я тоді єднаюсь,
коли мій погляд має зір речей,
сувору простоту людських очей.
Тоді земля своїх доходить звершень,
обнявшись з небом — до плеча плече.
І ніби хатній вогник — зірка перша.

@музыка: Lind Erebros Dreamland

@настроение: меланхолічне

@темы: поезія

---

Пожиттєве

про дівчат і детективи

Завтра їхати у відрядження, а я знову страждаю на безсоння. Мотатись доведеться тиждень...
Малого майже не бачу - такий я нині татко-волоцюга. Але я пообіцяв йому виправитись.
У суботу купив чотири томики Агати Крісті - в дорогу. Сценка у книгарні, звісно, була наче у кліпі "Криворукі проти тупорилих"
Я - просуваюсь боком повз величезний вентилятор на стійці до полички з українськими книгами. Вентилятор загороджує прохід, і через щілину може проповзти хіба що гусінь.
За моїми зусиллями спостерігають двоє гарненьких дівчат-продавчинь. На їх личках написано - зараз цей криворукий перекине вентилятор.
Не перекинув. Проліз і почав роздивлятись книжки. Відібрав собі чотири маленьких томики дорожнього формату, серед них "Кишеня повна жита", по якій свого часу було поставлено совіцьку фільму "Тайна черных дроздов", де Андрій Харитонов - заслужений "Овід" СРСР прекрасно зіграв роль убивці. Чесно кажучи, я вже фільму цю геть забув, а набагато краще пам'ятаю "Таємниці святого Юра", де Харітонов грав ОУНівця, ясна річ, поганого і злючого.
Але то все ліричний відступ. Отже - повзу я гусінню з тими книжками назад. Одна з дівчат говорить:
- Мущина, ані на украінском
- Я бачу
- Мущина, ви что не слишіте? Ані на украинском.
- Ну то й гаразд
- Мущина! Патом назад прінєсьотє! Па рускі Крісті на полкє рядом!
Мущина, себто я, задумливо чухає потилицю. Причин для такої заявки я не подавав - зайшов до крамниці, чемно привітався українською, задав кілька питань. Тобто, красуні мали бачити, що я не з Турції приїхав. Ну, і я ж начебто назви на обкладинках читав, котрі написані явно не російською. І відповідаю українською.
- Дівчата, - кажу, - пробийте мені ці чотири детективчики.
- Сматрітє, мущина, ми вазврат нє дєлаєм.
- А я і не збираюсь їх вертати.
Тут в діалог криворукого і м-м.... про дівчат погано говорити не можна, вступає друга красуня.
- А ви па украінски чітать будете?
Та що за чорт... Я що, схожий на іноземця?
- Я неписьменний, - відповідаю, - мені жінка читає на ніч. Англійською, японською і українською на вибір.
Перша красуня подає мені чек, друга ж міряє мене поглядом з голови до стіп і каже:
- А-а... А аудіо нє пробовалі?
Тут уже я не витримав. Вже й з книгарні вийшов, а сміявся так, що потім машину з місця хвилин десять зрушити не міг.
І досі не зрозумів, що воно було. Такі приколи в 90-х роках ще бували, але нині ж на дворі 2013...
Тано, якому я це розповів, каже:
- Ти не криворукий, ти Обраний. Вони з тобою познайомитись хотіли.
Ти ба, а може й справді?

Ілюстрація до оповідки

@музыка: нема

@настроение: безсоння

@темы: особисте

---

Форумне

Задумливо чухаю потилицю

В Альквалонде я завжди приходив як Маедрос. Як Нолофінве я грав на полігоні лише раз, і трохи не побився з Феанаро - нас обох тримали "вболівальники": його - Маедрос з Маглором, мене - Арафінве. Сплеск зненависті у мене викликав оплаканий стан Фіндекано, котрий зі своїм авангардом врізався в бійку, був поранений сам і , власне кажучи, здобув перемогу, наказавши лучникам вибивати стрільців на кораблях. Араман був тоді жахливий - я дивом дивувався, що Феанаро перед тим, як забирати кораблі, не наказав напасти на наш табір. Нолдор ВД і ТД дивились на нього зизом і трохи не вголос обзивали убивцею, Арафінве вже пішов собі, а я відмовчувався, і мріяв про двобій з братом, зовсім не передбачений каноном. Додам ще, що Феанаро у нас був дуже адекватний і шкодував про те, що сталося, принаймні на словах.
Зараз я неканонічно встрягнув у бійку, і уже уявляв собі, що скажу Старшому при зустрічі. В пості навіть попередження є, щодо сварки.
Дивно, але ми не побились. Ми навіть не полаялись... Більше того, я його не ненавиджу. Комплекс почуттів дуже складний - але мені його шкода.
Цікаво, невже це почуття спільництва, коли двоє винних підсвідомо вирішують, що їм потрібно триматися разом...

перевод

В Альквалондэ я всегда приходил как Маэдрос. Как Нолофинвэ я отыгрывал это на полигоне только один раз, и едва не подрался с Феанаро - нас обоих держали "болельщики": его - Маэдрос с Маглором, меня - Арафинвэ. Всплеск ненависти у меня вызвало душевное состояние Финдекано, который со своим авангардом врезался в драку, был ранен сам и, собственно говоря, помог одержать победу, приказав лучникам выбивать стрелков на кораблях. Араман был тогда ужасный - я удивлялся, что Феанаро перед тем, как отплывать, не повелел напасть на наш лагерь. Нолдор ВД и ТД смотрели на него орками и едва не вслух обзывали убийцей, Арафинвэ уже ушел, а я отмалчивался, и мечтал о поединке с братом, совсем не предусмотренном каноном. Добавлю еще, что Феанаро у нас был очень адекватный и жалел о том, что произошло, по крайней мере на словах.
Сейчас я неканонически встрял в драку, и уже представлял себе, что скажу Старшему при встрече. В посте даже предупреждение есть, относительно ругани.
Удивительно, но мы не подрались. Мы даже не поругались ... Более того, я его не ненавижу. Комплекс чувств очень сложный - но мне его жаль.
Интересно, неужели это чувство сообщничества, когда двое виновных подсознательно решают, что им нужно держаться вместе ...

@музыка: Lind Erebros Noldor

@настроение: хто-зна яке...

@темы: сильмовське, білочки, рольове минуле, рольове

---

Сутінкова моя ельфійко...

В. Чернишенко

Сутінкова ельфійка

Кораблі, що пливуть на захід,
Залишають морозний смуток,
Мов сувої неспитих сонець,
Розгортаючи прапори.
Кораблі,що пливуть на захід,
Мають спомини за здобуток.
Їх чекає жаданий ирій
Передранішньої пори.

Тільки ти не пливи, не треба,
Поброди ще теплом галявин,
Ще посмійся разом з квітками,
Іще сонечку порадій.
Ще торкнися прудкої річки,
Пошепчи з очеретом плавнів,
Пробіжися до гір струмками
І туманцем тремким помрій.

Не іди, не іди, не треба,
Не лишай мене тут самого!
Пошукай у розумних книгах-
Щось подібне було ж мабуть!
Не іди, не іди, не треба!
І нічого, клянусь, крім цього.
Сутінкова моя ельфійко,
Сутінкова - від слова суть.

@музыка: Айре і Саруман "Нет мне дома и за морем..."

@настроение: меланхолічне

@темы: поезія

---

І ще про тих клятих японців

Це ж треба - так упоротись по фільму, це зі мною не часто буває

кадри з фільму

Де ці чортові кіношники понабирали таких красивих хлопців? Кожен - як пелюстка хризантеми.
Втім, на тих, старих світлинах, такі ж гарні обличчя. Просвітлені близькою смертю. Заздрю їм від серця - вони мали ціль, куди потрібно було направити літак. Тридцять років існування взамін на один адреналіновий вибух в крові і перспективу стати Божеством опісля загибелі - достойна заміна. Я б погодився.

Храм Ясукуні - останній притулок душ загиблих пілотів. Згідно сінто, вони стали духами-охоронцями Ямато.

@музыка: Уми Юкаба Гимн японских ВМС

@настроение: Краще вмерти на війні, аніж жити у л...ні

@темы: Японія, білочки

---

Тихий жах...

І куди це котиться світ? Другокласники "Гобіта" читають...
По наводці  Mira Melledain - продивився і упоровся) Особливо діставляють комменти деяких осіб

gration.livejournal.com/63404.html?page=4#comme...

Смачні уривки з посту

"Дочери, учащейся во втором классе, задали на дом сказку прочитать из "штатного" школьного учебника по "литературному чтению". Называется сие творение "Маленькая дверь в большой мир", часть №1, под редакцией Р.Н. и Е.В. Бунеевых. Через час самостоятельного чтения дочь вышла из комнаты и попросила почитать с ней рассказ вместе, объяснив просьбу непониманием того, что написано в книге. К моему изумлению, в учебнике для 2-го класса, соответствующему федеральному компоненту государственного стандарта общего образования, на 22-х страницах (!!!) в оригинальном переводе представлен отрывок из произведения Джона Р.Р. Толкина

22 страницы описания путешествия хоббитов по темному лесу, приправленное убийством каких-то пауков-гномоедов.

Я запретил дочери это читать.

Кстати, привожу пример вопроса для выполнения домашнего задания из этой тетради, по прочитанному рассказу Толкина: Мрачный лес, темно-зеленый сумрак, духота и тишина, непроглядная тьма, целая вечность. Это ключевые слова к 1-й части. Ученик, что ты можешь предположить?

Куда мы катимся? Что должны читать и на чем должны учиться НАШИ Дети? Неужели уже в начальной школе им будет насаждаться в обязательном порядке непрекрытое преклонение перед западом. Какие еще в кинопрокат должны выйти блокбастеры, чтобы их литературную основу стала насаждать наша ;образовательная система? Я то думал, что с первых лет своей жизни ребенок должен учиться на доброте, честности, справедливости, а тут, оказывается ..убейте их сейчас, говорю вам, а потом пусть повесят дохлые.

Я хочу, чтобы мой ребенок рос патриотом своей Родины, гордился тем, что живет в России. И этому, помимо естественно родителей, должна учить школа. Всему свое время и место. Убийств и жестокости у нас, к сожалению, хватает. Зачем во втором классе детей заставлять читать об этом. Правители, хватит кормить детей FAST FOOD-ом, от него они добрыми и умными не вырастут.Или может этого и не требуется?

А-а, мій нолдо "Гобіта" прочитав в шість років, маньяком виросте

Особливо смачне з комментів:

Майбутні скінхеди, вам сюди

"Тоже перепостил, это зомбирование наших детей, такие вопросы нужно предавать огласке"

"Так это же пособие для готов или скинхедов... Слов нет. Шок."

"Делайте перепост. Доведем до общественности."


Добре, що розумних комментів, котрі доводять, що автор поста нервує даремно, на декілька порядків більше. Однак - мене морально убиває залізобетонна дурість тих, хто вважає, що "Гобіт" допоможе виростити з дитини Чикатило. Або тих, хто серйозно вважає, що "Гобіт" - це твір за мотивами блокбастера, а творчість Профа є фастфудом.
Люди, рихтуйте дах, зараз же не 30-ті роки минулого століття, коли за підручник, де відсоток іноземних казок був трохи вищий за відсоток казок російських, могли і посадити.

@музыка: нема

@настроение: і сміх і гріх

@темы: білочки, гобіт

---

Сильмарили, такі вони Сильмарили...

Не читати, цілком таємно))

Маглор брел берегом моря, сжимая в руке Сильмарилл.
- Феанор велел остановиться, - напомнил он себе, но даже это воспоминание не смогло успокоить воспаленный жаждой разум.
Певец отвинтил еле заметную крышечку, замаскированную под выступ, и сделал жадный глоток.
- Отец, - сказал он отдышавшись, - мы исполнили Клятву. Ни Вала, ни Майа, ни Эльда, ни Адан не испробовали заначенной тобою от мамы водки, охлаждаемой чародейским способом во чреве Сильмариллов. Майтимо ради этого даже пожертвовал собой, прыгнув в пропасть в приступе белой горячки, но не оставив врагам ни капли драгоценной влаги, обжигающей руки даже через защитную оболочку.
Певец сел, трясущимися руками настроил арфу и запел:
- Синее море, кораблик плывет
Воевали нолдор уж который год...
Чайки, кружащие над морем, с интересом наблюдали за арфистом, который швырнул в море пустую емкость и запел еще громче:
- Мама будет плакать
Слезы проливать
Что папа поехал
на фронт воевать...
Песня перешла в рыдания.
- Сиротинушка ж я несчастный, - всхлипывал Маглор. - умру, похоронят, как не жил на свете.
- Папа!
Юный эльф, спустившийся с обрыва, тяжело вздохнул
- И ты напился. Хорошо, хоть не до белочки, как дядя Маэдрос. Пошли домой.
- Солдат ребенка не обидит, - сказал Маглор со слезою в голосе, - Элронд, сынок...
- Я Элрос, - буркнул юноша, - идемте отсюда. Чертовы камни - мать допилась до птичек, отец до звезды, теперь вот и приемный отец тоже... Ей- Валар, тут с горя человеком станешь.
Они тронулись в путь - Элрос тащил на себе Маглора, арфа волочилась по песку. Чайки радостно подпевали разудалым воплям Певца:
- Шумел камыш, деревья гнулись
А ночка темная была
И только Берен с Лутиэнью
Всю ночь гуляли до утра

@музыка: нема

@настроение: пішов спати

@темы: сильмовське, білочки