Щоб не загубилось...

dreamworlds.ru/flame/73937-xudozhnik-xie-chu-yu...
Сучасний китайський художник Xie Chu Yu
Європейська класика і східний шарм в одній обоймі.

@музыка: Мелодії для флейти

@настроение: помірно спокійне

@темы: арт

---

Ну і нарешті... Ельф знайшов собі дім

Альвхейм

Мир, где разговаривают животные и смеются деревья. Этим миром правит добрый карлик Деллинг, и отсюда, из его владений, восходит солнце. Здесь никогда не кончается лето и не вянут цветы. Это мир прекрасных лесов и полей, дикий, но безопасный. Здесь живут весёлые феи и светлые альвы, отсюда к поэтам приходит вдохновение, а к мечтателям — цветные сны. Этот мир ждёт тебя, странник, броди по нему, не уставая улыбаться

Пройти тест

@музыка: нема

@настроение: меланхолічне

@темы: тести

---

Ельф Місячного Сяйва

Поздравляем!!! Вы - Эльф лунного сияния! !

Ваше мистическое прошлое и неосуществимое будущее скованы сребрянными нитями настоящего. Вы – загадка, олицетворяющая постижение истины лунного света. Вы любитель посидеть возле окошка поздним вечером и узреть в безоблачных небесах ночное светило. Вы наслаждаетесь жизнью, упиваетесь ею, можно сказать, что вы настоящий энергетический вампир. Вы переполнены мудростью своих размышлений, вы не только настоящий талант, вы эстет, поэт и настоящая умница! Люди тянутся к вам с просьбами дать им дельный совет, а вы – настоящий любитель их раздавать. Выши недостатки – это чрезмерие. Вы не знаете среднего, либо переусердствуете, либо наоборот – вас одолевает лень и в такие моменты никому не удастся заставить вас сделать хоть что-либо. дивитись тут

Пройти тест

@музыка: Бетховен "Місячна соната"

@настроение: меланхолічне

@темы: тести

---

Як же гарно...

29.01.2012 в 02:59

Пишет  Klod:

Zhou Zhong-yao

@музыка: японське кото - дуже незвичне звучання.

@настроение: романтичне

@темы: арт

---

Фінголфін на Хелькараске. Суворий...

28.01.2012 в 23:12

Пишет  Earwing:

Кажется, что такого Финголфина еще не было.

sirielle.deviantart.com/art/Helcaraxe-concept-2...

Ну красень же...Дивитись тут

@музыка: нема

@настроение: а що як і справді податись в політікани)))

@темы: сильмовське

---

Спогади про сніги часів минулих...

Спогади, такі вони спогади...

читати далі

Чомусь багато хто думає, що між рольовиками мають виникати якісь неуставні стосунки - зграї, гареми, збочення...
Звісна річ - ми не були білими янголами. Траплялися ігри, де пити починали від початку, а не на "розборі польотів", траплялося, що дехто прокидався зранку в чужому наметі, або в чужому спальнику... Однак - всі ми були повнолітні і за наслідки повністю відповідали.
Малоліток оберігали. Підлітки завжди були при сестрах-братах, або і при батьках. Пам ятаю одну завзяту маму, котра на те, що "цивілу на полігон немає ходу", холоднокровно відповіла - "А я гратиму. Відьми потрібні?"
Грали "Партизанів Белеріанду" і у нас якраз не вистачало постарілої Андрет - грати бабусю ніхто не хотів. Мама, поки її малолітня донька гасала по лісі з ельфійським загоном, стерегла табір і ворожила воякам на рунах і картах Таро. Коли в табір вломились орки, хоробра Андрет наворожила поганцям всіляких бід, і розгублені Темні навіть не відправили її "до татка Еру"
Ситуації, коли дівчата грали ельфійських лордів, були дуже частими. Хлопців не вистачало - нас було небагато, і ми були "елітною частиною", бо майже всі відвідували клуб історичного фехтування. Тому дівчата відважно заповнювали прогалини в шерегах нолдорської знаті, а також грали ельфійок-цілительок і "третіх ельфів у п ятому ряду"
Тих дівчат, яких нині називають "ністанор" у нас було дві - мій "батько", а згодом "брат" Феанаро і "кузен", а потім "син" Туракано. Обидві дівчини були цілком адекватні, а те, що до них зверталися в чоловічому роді навіть в реалі, виходило якось так - само собою. Та, що грала Туракано, до речі - вийшла заміж і має нині двох дітей. "Феанаро" і досі незаміжня й активно займається політикою.
Решта дівчат були лордами лише на полігоні. І дуже гарними лордами.
Як ми не знали слова "ністанор", так і не знали слова "слеш". Якби нам тоді хтось сказав, що між Майтімо і Фіндекано могло бути...це саме, то клієнт міг і обірвати гарячих. Може тому ситуація, коли в Маедроса-хлопця закохувалась дівчина-Фінгон ні у кого не викликала єхидних натяків.
А я через "Фінгона" свою дівчину втратив.
Дівчина моя не була рольовичкою - це моя дурість, я вічно закохувався "не в своїх", а тусовочних дівчат вважав за посестер. "Фінгон" же була красунею і не зводила очей з Рудого Лорда...
Грали "Зцілення ворожнечі". Я там був Маедросом. Гра була важка і в чомусь екстремальна. Багато було приїжджих, котрі плуталися на місцевості. Травень видався холодним - а ми збиралися в кращих традиціях екстріму переплити Дніпро на реквізованих в Альквалонде моторках. Під час бою в Гаванях я кілька разів падав у воду в повному прикиді. Сушитись було ніколи - час наглив. Дагор-нун - Гіліат злилася зовсім - Готмог з братчиками не зістикувався з Феанаро, а напав на мій загін. Одним словом - пішло жахливе АУ: батя живий, я у полоні, Нолфінги з Арфінгами на підході. Злі і голодні, бо заблукали теж. Замість зцілення ворожнечі ось-ось мало початись побойовисько.
В Ангбанді Моргот (мій друг на прізвисько Тано) одразу помітив мою неадекватну поведінку. Зазвичай наші діалоги були знакомитою розвагою для всього Темного Блоку. А тут я лише понуро огризався і явно наривався. Врешті решт - зацідив якогось орка по пиці, отримав сам... При спробі Тано дати мені ковтнути спиртного з фляжки - кашляв я так, аж груди боліли - знову почав бійку.
Під ранок затривожений Тано вирішив зупиняти гру. Потім він оповідав, що у мене почалось щось на зразок марення від високої температури. Однак - розуму, а чи дурості у мене вистачило на те, щоб відмовитись. Тим більше і залишалось-то всього нічого - Тангородрім))) Ну і на ранок мені стало легше.
Фінгон з Торондором теж не обійшлися без пригод - якщо "Фінгон" знала дорогу, то приїжджий орлуша заблукав, і вибрався до нас в останню хвилину. За цей час мене трохи з розуму не звів нетверезий цивіл, з вигляду бомж. Спершу він допитувався, що я роблю о п ятій ранку на рештках розмонтованої електровишки, тоді, чого це мене пристебнуто до граток ременем за зап ясток... Зрештою - я його послав до Ангбанду з проханням передати Морготу привіт від Маедроса.
- Ми тут на парі граємо, - роз яснив я бомжу, - Спускайся он тою доріжкою між скель, Моргот тобі горілки наллє...
- Ну і кликухи у вас - сказав дядько і почалапав між скель донизу.
Потім бомжик причвалав знову - коли "Фінгон" оплакувала мою гірку долю. Тано йому таки налив - подобрілий дядько заявив, що може допомогти мені злізти, і вже намірився дертись на вишку. На щастя - тут прилетів наш орлуша, інакше у бомжика були б проблеми...
"Фінгон" з орлушею притягли мене в табір, де я і відрубився. Тим часом Феанаро примирився з Нолофінве і в таборі пішло братання і гульня. Мене ж взялися лікувати діви-Нолде і "Фінгон".
А що ж моя дівчина? А вона страждала від ревнощів, бо, видимо, теж вважала, що рольовики повинні у всіх гріхах. А тому десь в обід вона віднайшла табір - здав його місцезнаходження Тано - і увірвалася до намету.
Майтімо Руссандол лежав зранений. Його голова спочивала на колінах кращого друга Фінгона, котрий потиху втирав справжні сльози (я весь горів - потім виявилось, що в мене запалення легенів). Біля намету діви-Нолде готували мені квенілас. Красиві діви в ельфійському прикиді.
Коли я виписався з лікарні, куди загримів опісля цієї гри, то у мене вже не було дівчини...)))

@музыка: BG "The Blood Tears"

@настроение: Сніги, такі вони сніги...

@темы: рольове минуле

---

Читальний зал

С. Коллінз
"У вогні"

Той щасливий випадок, коли друга частина не є гіршою від першої. Щоправда, коли я побачив, що сюжет починає повторюватись - тобто Капітолій влаштував "Ігри переможців" - то подумав, що буде досить нудно.
Однак - напряг сюжету зберігається до кінця книги.
Головна героїня - чудова. Постапокаліптичний світ - жахливий.
Дуже сподобалися візажисти - такі собі невинні блазні в тому пеклі.
Подумав був - а чи могло статися таке в реалі...
Боротьба в буквальному сенсі за шматок хліба - і тут таки поруч щасливе місто, де всі їдять досита.
А потім подумав - це авторка ще незнайома з українськими реаліями 33 року, коли городяни переступали через помираючих селян-біженців і йшли на роботу.
А потім настали й "Голодні ігри" - війна.
Німеччина ж теж голодувала, аж доки фюрер не навів там лад задля майбутніх воєн.
І виникає питання - ляльки вмирали на сцені, а де ж тоді ляльковод? Де ховався той чортів Капітолій, котрий змушував людей вмирати і вбивати? Адже вожді - вони теж були ляльками...
Напевне на це питання ніхто не відповість.

@музыка: Орф "Карміна Бурана"

@настроение: Третя частина є тільки російською. Хочу почитати "Переспівницю" в цьому перекладі

@темы: літературне

---

В садах Лорієну

Санітарам уже давно пора прикривати наш дурдом

@музыка: нема

@настроение: спати час

@темы: сильмовське, білочки

---

Партия монархистов призывает

Посетить народное гуляние в честь Государя Финвэ

Гуляние будет проходить под знаком обьединения всех Нолдор Тириона

Место проведения - центральный парк Тириона, рядом с Главной Площадью

Полюбуйтесь красивыми видами, отдохните душой и телом

Здесь все Три Дома Нолдор могут обсудить свои проблемы в неформальной обстановке, а также устроить пикник на лоне природы

ибо некоторым пылким согражданам просто необходима тихая и медитативная обстановка после политических страстей

На гуляние приглашаются представители всех эльфийских народов во имя сотрудничества и мира, а также представители иных рас, находящиеся ныне в Валиноре.

после пикника и мирной беседы за чашкой квениласа - танцы

@музыка: Флейта

@настроение: миротворці завжди у програші)))

@темы: сильмовське, білочки

---

Дарунок від вдячного Глаурунга

URL=www.diary.ru/~w-creatiff/][/URL]



А-а, вони вилупились І обидва - хлопчики... Два синочка-дракончика

АПД - і ось ми виросли))) Тремти Ангбанд - в Барад-Ейтель два крилатих дракони, котрі звуть Фінголфіна "татком")))

запись создана: 24.12.2011 в 22:15

@музыка: Dragonforce Black fire

@настроение: люблю драконів - ручних і гарненьких

@темы: білочки

---

Реальне

Як я, виявляється, відвик від хамства цивілів стосовно нашої субкультури.
Повичищати з друзів всіх нетолкінутих? Так не хочеться же... Однак і ловити такі коменти від, мені здається, нетверезого дивака - не хочеться теж.
Але все ж таки - як-ка паця цей чоловік. Просто так - чоботом в душу.

@музыка: нема

@настроение: не зіпсуєш - не сподівайся

@темы: білочки

---

Рінгаре

1.

Іріссе, сестрі по квенті і посестрі по життю.

Иримэ думала, что никогда не полюбит зиму...
Холод вздыбленных льдов... Она долго не могла его забыть, а потому при наступлении зимы жалась к огню камина, куталась в теплый плащ из шерстяной ткани, а то и просто уезжала к морю, в Виньямар.
Но этой зимой - впервые - она приветствовала приход рингарэ.

читати далі

Эллет стояла на галерее и с улыбкой наблюдала, как эльдар-лучники и молодые воины-аданы азартно играют в снежки.
Вот на дворе появился Финдекано и сразу же на него обрушился белый шквал. Астальдо, смеясь, заслонился рукавом, а тогда загреб в ладони побольше снега и бросился в схватку.
Подле оружейной наблюдал за весельем молодежи солидный пожилой Адан. Он задумчиво поглаживал окладистую бороду, серебристую от седины. Заметив Иримэ, Адан улыбнулся и склонил голову.
Иримэ улыбнулась тоже. Но ее глаза внезапно стали грустными.
Она помнила тот день, когда в ворота Барад-Эйтель впервые несмело вошел золотоволосый красавец Хадор, сын Хатола, внук Махора, правнук Малаха, праправнук Мараха, вождя того рода Аданов, который поселился в Хитлуме с разрешения Верховного Короля. Даже эльфы были поражены его красотой, а потом и разумом, и той быстротой, с которой он овладевал знаниями и боевыми искусствами.
И сердцем сестры короля тоже овладел златовласый воин-человек, прозваный эльфами Лориндолом.
Иримэ тогда не позволила себе послушаться зова своего сердца. Ибо видела, как ушли Путем Людей и Марах, и Малах, и Махор, и Хатол... Полюбить, зная, что двое сердец обречены на вечную разлуку - на это у отважной сестры короля не хватило мужества.
Она тогда уехала в Виньямар, уехала надолго, а когда вернулась - Хадор Лориндол был уже женат на красавице аданет, а по двору замка с визгом носились двое светловолосых мальчишек.
Они никогда не говорили о том, что прочли когда-то в глазах друг друга - отважный воин-человек и веселая насмешливая сестра Короля. Вот только веселья у Иримэ стало чуть поменьше, а улыбка исполнилась светлой грусти.
Хадор смотрел на галерею и тоже улыбался.
Он все еще любил госпожу Иримэ - тайной любовью.
Любил он и свою супругу, которая подарила ему двух чудесных сыновей и красавицу дочь, что ныне жила в Бретиле. Но любил иначе - телесно, пылким желанием, которое приходит в ночи.
А хрупкую с виду, но сильную и гибкую как клинок, деву-эльдэ, глаза которой были исполнены звездного света, Хадор обожал так, как обожают сияние тех же звезд на далеком недоступном небе.
Хадор понимал, что Иримэ сознательно отдалилась от него - но не питал обиды.
Вот - минули года, и золотые его волосы посеребрила старость, когда-то гибкое тело отяжелело и раздалось, скоро придет дряхлость, а за нею - смерть.
Он, Хадор, надеется умереть в бою, не в постели... Умереть за свою госпожу, которая ныне улыбается ему с галереи. Сыновья его выросли, дочь - замужем за высокородным бретильцем, супруга ушла Путем Людей, захворав после последних родов... Ныне он свободен - и да исполнится предначертанное...
Иримэ ушла с галереи и поднялась по витым ступеням на северную башню твердыни. Дни рингарэ коротки, и уже начало темнеть, но для эльфов темноты нет, и она увидела в окне-бойнице смутные далекие очертания гор и вершину Тангородрима.
Чья-то рука легла ей на плечо, и Иримэ, как в детстве прислонилась щекой к руке брата.
- Не грусти о нем, - тихо молвил Нолофинвэ, - он счастлив, ибо переплавил любовь в чувство долга.
- А как же быть мне? - спросила сестра.
- Ты еще сможешь полюбить - и полюбить эльфа.
- Но кто виноват в том, что Хадор должен угаснуть за такой короткий срок?
Нолофинвэ молча указал рукой на север.
- Неужели это правда, что...этот... исказил природу людей?
- Так говорят, - отвечал король, - по воле Эру люди должны были жить намного дольше и не ведать старости и болезней...
- Иногда мне хочется, - Иримэ вскинула голову, - вскочить на коня, помчаться к воротам той проклятой крепости и вызвать Моргота на битву...
Ее брат улыбнулся во тьме и обнял сестру за плечи.
- Успокойся, - молвил он, - сейчас рингарэ... Вокруг тишина, спит Ард Гален, и Арда спит под белым покрывалом... Не будем вспоминать о зле.
Внезапная вспышка света ударила по глазам эльфов, смотрящих во тьму и небеса полыхнули багрянцем.
- Тангородрим пробудился, - резко сказал Нолофинвэ, - прости, сестренка, мне нужно идти к воинам.
Он исчез неслышно, как тень, как дух, а Иримэ с холодным ужасом в сердце все смотрела и смотрела на кроваво-красное небо, в которое вонзился, словно меч, столп огня...

@музыка: Вівальді "Зима"

@настроение: сумовите

@темы: моя творчість

---

Нолдорська лірична

Listen or download Фэалиндэ Тоска for free on Prostopleer


Мы позабыли смертные земли
Здесь звезды тусклее и их гасит луна
Но мы не забыли всю боль Средиземья
У многих душа ей до сих пор полна

На легком ветру в валинорскую полночь
Под танец ветвей распахнется окно
Лицом на восток, ослабевшие пальцы
Опять ищут меч вместо кубка с вином

И девы, скользящие в мраморе улиц,
Кольчуги привыкли носит, не венки
В глаза их вся мудрость бессильна исправить
Стереть начертанья творящей руки

Давно не заходим мы в серую гавань
У нас ведь давно есть свои корабли
Но что мне ответь, если ты спросишь
А были ли те, что с волною ушли?

И каждый из нас видел лик Королевы,
Что звезды зажгла нам в начале времен
И каждый забыл, что в холодную мудрость
На этом лице был немного влюблен

А нам лучше гибель в бою, чем бессмертье
Наполненный светом в них тянется ряд…
Мы снова хотим быть звездою во мраке
Верните в Эндорэ, не надо наград
Мы снова хотим быть звездою во мраке
Верните в Эндорэ, не надо наград


В голову лізуть рольові спогади. Коли людина починає згадувати минуле з замилуванням, значить настала старість. Сумно.
З замилуванням згадую наших дівчат. І Нолде і "ельфійських лордів". І щоб ми оце без вас робили, а?
Якось був у ситуації, коли батька Феанора і моїх шістьох братів грали дівчата...
При цьому - прокляття лорда Маедроса - кашу у таборі таки варив я...

@музыка: Феалінде "Тоска"

@настроение: меланхолічне

@темы: рольове минуле

---

Фолк - це наше все...

Варто придивитися до цих селянських обличч - таких не знайдеш нині... Щезли...

Пісня пречудова. Є ще гуляйпільський варіант - в народі говорять "спрошний" Тобто - не дуже пристойний.
Ні, тут пристойно все - це ж професіонали виконують. А те, що співав на цю мелодію мій дід - зі сцени співати не можна

@музыка: "А я чорнява..."

@настроение: прокачується

@темы: українське

---

Нолдо сказав - нолдо зробив.

Напився. Безрезультатно.

ЗИ - потрібно перестати хуліганити в Лоріені. А то точно санітари пов яжуть як буйного.
Краще заспівати тут - або на Яндексі.
Коньяк, такий він коньяк... Опівнічні посиденьки з монітором.

АПД - хуліганив все одно, навіть на тверезу голову)))

@музыка: А. Миколайчук "Розлюбила мене мила"

@настроение: сам вдома і сам собі витверезник

@темы: білочки

---

Нолдорське меланхолічне...

Стомився я, люди і ельфи, мов пес. В голові жодної розумної думки, читати можу тільки французькі романи 19 століття, Шопенгауер застряг на половині книги, драбблики не пишуться і взагалі все набридло.
Піду уб юся об Моргота ще раз. Або краще нап юся...
Машина не їздить, так що можна пити і пити... І слухати музику...

@музыка: BG

@настроение: "Я верно болен - на сердце туман..."

@темы: білочки

---

Просто сумно...

Якби два нині існуючі фести скласти докупи - знову б утворився один, повноцінний... А так - навіть мотиватора поки ще немає ні там, ні там...
Якщо не рахувати позаконкурсного Майтімо, котрий одружився з Лутіень лише з четвертого разу
Закінчив перекладати, і знову хочеться похуліганити... Так начебто уже все що міг - усе сказав...

@музыка: нема

@настроение: збираюсь йти додому пішки, бо місто снігом замело)

@темы: драббл фест, роздуми

---

І знову наш красень - володар Хімрінгу...

Рудий таки відростив собі косу - на злість своїм ворогам)



"Так Маедрос небавом зцілився, бо яро палав у ньому вогонь життя, а снага його походила з прадавнього світу - така снага була притамана тільки народженим у Валінорі. Тіло його після мук одужало та зміцніло, але тінь пережитого болем лягла на серце, й він жив, аби так опанувати мечем, щоб у лівій ріці він став ще смертоноснішим, аніж був у правій" (с) Дж. Р. Р. Толкін "Сильмариліон"
Ще можу процитувати по пам яті - без книги)

@музыка: Lind Erebros Noldolante

@настроение: надворі буревій як в Хімрінгу.

@темы: сильмовське

---

Поворожимо...

АПД - щось не втямив, в чому прикол ворожіння... Японія... Моя улюблена країна))) Може нарешті сподоблюся прочитати українською мовою "Гендзі-моногатарі" )

запись создана: 26.12.2011 в 11:31

@музыка: нема

@настроение: понеділок

@темы: білочки

---

Читальний зал

Г. Флобер
"Виховання почуттів"

Опісля прочитання - єдине, але могутнє враження...
Чому у мене немає стільки вільного часу, як у того лобуря Моро? Протягом всього роману письменник оповідає з подробицями, як цей придурок убивав час...
Навіть даму серця затягти до ліжка - і то не зміг.
Вчитися - не вчився, працювати - не працював, мандрувати - не мандрував.
А у нього ж були гроші і - найголовніше - купа вільного часу, щоб їх витрачати.
Гроші і у мене є, а от з вільним часом - вічна проблема.
І наприкінці два дебіли згадують, як вони в юності вперше пішли до дому терпимості. Найяскравіший спогад всього життя.
Гарний переклад, отримав задоволення. Але книга - ні про що.
Реалізм... такий він, реалізм

@музыка: Бокеріні "Менует"

@настроение: так собі

@темы: літературне