І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
вторник, 23 августа 2011
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Зі святом, українці!
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Почитав список тем для драбблів...
Слеш між Валою і ельфом... Між Ангмарцем і Сауроном...Між Арагорном і Леголасом... Між Мелькором і Феанором (м-да...) між близнятами Амбаруссар (те що брати - уже не рятує)
Між Феанором і Фінголфіном (мій бідолашний лорд...) Між Маглором та Еонве (а співця за що?) Між Ельрондом та Гіл Галадом (ну аякже)... Фінрод і Саурон (в-вау...) Повна дурка... Не вистачає тільки зґвалтування Феанорінгами малолітніх заручників...
Мені цікаво - людям робити нічого? Вони від цього отримують задоволення? Сексуальне?
Таких речей як братня любов, як дружба - вже не існує?
Говорили, що чоловік і жінка не можуть бути друзями, бо все одно опиняться в ліжку (з власного досвіду знаю, що це не так)
Нині виходить, що дружба між двома чоловіками неможлива з того ж приводу...
При чому це - тенденція, і не тільки у фендомі... Скрізь пропагується, що це не тільки нормально, це необхідно.
Світ звихнувся, як сказав класик...
Мав думку написати оповідку про Нолофінве - як про батька... Про його почуття до синів...
На свою біду натрапив на капость Фінголфін-Фінгон...
Оповідка застрягла на півдорозі - тепер думаю, якби написати, щоб нічого такого ніхто не подумав...
Дах їде від фендомних збочень...
Слеш між Валою і ельфом... Між Ангмарцем і Сауроном...Між Арагорном і Леголасом... Між Мелькором і Феанором (м-да...) між близнятами Амбаруссар (те що брати - уже не рятує)
Між Феанором і Фінголфіном (мій бідолашний лорд...) Між Маглором та Еонве (а співця за що?) Між Ельрондом та Гіл Галадом (ну аякже)... Фінрод і Саурон (в-вау...) Повна дурка... Не вистачає тільки зґвалтування Феанорінгами малолітніх заручників...
Мені цікаво - людям робити нічого? Вони від цього отримують задоволення? Сексуальне?
Таких речей як братня любов, як дружба - вже не існує?
Говорили, що чоловік і жінка не можуть бути друзями, бо все одно опиняться в ліжку (з власного досвіду знаю, що це не так)
Нині виходить, що дружба між двома чоловіками неможлива з того ж приводу...
При чому це - тенденція, і не тільки у фендомі... Скрізь пропагується, що це не тільки нормально, це необхідно.
Світ звихнувся, як сказав класик...
Мав думку написати оповідку про Нолофінве - як про батька... Про його почуття до синів...
На свою біду натрапив на капость Фінголфін-Фінгон...
Оповідка застрягла на півдорозі - тепер думаю, якби написати, щоб нічого такого ніхто не подумав...
Дах їде від фендомних збочень...
понедельник, 22 августа 2011
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Запам ятати - У Чень Ень "Мандрівка на Захід"
Повний переклад - у мене лише скорочений: "Сунь Укун - царь обезьян"
Посилання для скачування:
www.onlinedisk.ru/file/705882/,
infanata.ifolder.ru/24968742 - том 1-4
www.onlinedisk.ru/file/705386/,
infanata.ifolder.ru/24956642 - том 1-2
www.onlinedisk.ru/file/705880/,
infanata.ifolder.ru/24968744 - том 3-4
Повний переклад - у мене лише скорочений: "Сунь Укун - царь обезьян"
Посилання для скачування:
www.onlinedisk.ru/file/705882/,
infanata.ifolder.ru/24968742 - том 1-4
www.onlinedisk.ru/file/705386/,
infanata.ifolder.ru/24956642 - том 1-2
www.onlinedisk.ru/file/705880/,
infanata.ifolder.ru/24968744 - том 3-4
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Ця музика чомусь викликала у мене асоціації з відомим поєдинком Фінрода та Саурона...
Посмотреть на Яндекс.Фотках
Походження своїх асоціацій пояснити не можу... В мелодії явно просліджуються дві теми - і вона пахне загибеллю. Приблизно так...
Посмотреть на Яндекс.Фотках
Походження своїх асоціацій пояснити не можу... В мелодії явно просліджуються дві теми - і вона пахне загибеллю. Приблизно так...
воскресенье, 21 августа 2011
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
суббота, 20 августа 2011
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Нарешті - ідеальне зображення)))
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Дженні Дольфен найкраща )))
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
пятница, 19 августа 2011
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Фанфік по "Гаррі Поттеру" з протилежного боку - свого роду ЧКА Поттеріани. Ознайомлюсь.
www.defictions.narod.ru/rakugan.html
І ось тут - може зручніше читати.
www.mythomania.ru/stories/57.php
А також - цікаве про альбігойців і катарів (народ рекомендує)
zhurnal.lib.ru/d/dubinin_a/
www.defictions.narod.ru/rakugan.html
І ось тут - може зручніше читати.
www.mythomania.ru/stories/57.php
А також - цікаве про альбігойців і катарів (народ рекомендує)
zhurnal.lib.ru/d/dubinin_a/
четверг, 18 августа 2011
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Відбув до Японіїї... Надовго 
Зразковий самурай Міямото Мусасі, виявляється, мав важкий період в становленні особистості...
Як я люблю ці оповіді про воїнів Сходу...
Зразковий самурай Міямото Мусасі, виявляється, мав важкий період в становленні особистості...
Як я люблю ці оповіді про воїнів Сходу...
среда, 17 августа 2011
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Ощасливив дім новою собакою - замість зниклого Шерхана. На цей раз це чистокровна німецька вівчарка, двомісячне щеня, яке я назвав Хельгою...
Якась користь з цієї красуні буде ще не скоро... Поки що воно лише взуття гризе.
Однак батьки милої Хельги - здоровецькі собацюри, з родоводом Так що Хельга виросте на хорошу собаку.
Вчу команди німецькою мовою )))
На знімку не моя Хельга, але дуже схожа особа)))
Якась користь з цієї красуні буде ще не скоро... Поки що воно лише взуття гризе.
Однак батьки милої Хельги - здоровецькі собацюри, з родоводом Так що Хельга виросте на хорошу собаку.
Вчу команди німецькою мовою )))
На знімку не моя Хельга, але дуже схожа особа)))
вторник, 16 августа 2011
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Обіцянку треба виконувати - і я її виконав...
О. Забужко "Музей покинутих секретів"
Перш за все - я очікував набагато гіршого. Тому враження швидше приємне.
Отже - хороше:
- "бандерівські" сцени чудові... Є дещо, з чим я не згоден (спираюсь в тому на оповіді маминих старших родичів), однак прописано сильно.
- Адріян, він же "Звір", він же "Кий" - неймовірно вдалий образ. Жива людина - не хрестоматійний борець і не радянська карикатура.
- Всі інші "хлопці з лісу" - теж дуже вдалі. Особливо - зрадник "Стодоля". Саме такі надто правильні і заламуються найшвидше.
І погане - поганого як завжди більше, хоча тут воно і не таке страшне, як я вважав, взявши книгу в руки.
- Не сподобався дизайн обкладинки - з напіврозкопаної чи-то ями, чи-то могили видно живіт вагітної жінки. Щось цим звісно авторка хотіла сказати, але книгу гидкувато брати до рук.
- Дуже затянуто... Книгу позіціоновано, як книгу про повстанців, однак повстанські сцени складають від сили третину. Ті розділи, де йдеться про сучасність, можна було б скоротити вдвічі.
- Забагато збігів - в одній точці сходяться нешлюбний син головного героя, двоюрідний онук його коханої дівчини, та онука жінки, яку колись врятувала кохана головного героя. Хоча в житті буває всяке - однак...
- Адріян-2, нащадок дівчини-підпільниці, наш сучасник і коханець тележурналістки - героїні сучасних епізодів книги - образ ідеального мужчини. Аж трохи дивно для такої фемінистки, якою є Забужко... Однак цьому образу передано рожевої води і цукрового сиропу. Звичайно, кожній леді хочеться, щоб її носили на руках, подавали каву в ліжко і не обтяжували господарськими клопотами. Однак тут явно передано куті меду.
- Стиль все той же - одне речення на сторінку... Ну не є це специфічно жіноче, не є...
- Містика, мені здається, в контексті роману трохи зайва... Ні, проти містики нічого не маю, але...
Одним словом - прочитав і навіть отримав задоволення... Хоча з власної волі ніколи б не взявся за цей гроссбух. )))
Якби з нього витиснути всі сльози. соплі, рожеву воду і цукровий сиропчик - вийшов би гарний бойовик сторінок на двісті...
Милі леді, котрі пишуть товстелезні книги, ми знаємо, що ви маєте час і натхнення, однак - пожалійте нас, читачів
О. Забужко "Музей покинутих секретів"
Перш за все - я очікував набагато гіршого. Тому враження швидше приємне.
Отже - хороше:
- "бандерівські" сцени чудові... Є дещо, з чим я не згоден (спираюсь в тому на оповіді маминих старших родичів), однак прописано сильно.
- Адріян, він же "Звір", він же "Кий" - неймовірно вдалий образ. Жива людина - не хрестоматійний борець і не радянська карикатура.
- Всі інші "хлопці з лісу" - теж дуже вдалі. Особливо - зрадник "Стодоля". Саме такі надто правильні і заламуються найшвидше.
І погане - поганого як завжди більше, хоча тут воно і не таке страшне, як я вважав, взявши книгу в руки.
- Не сподобався дизайн обкладинки - з напіврозкопаної чи-то ями, чи-то могили видно живіт вагітної жінки. Щось цим звісно авторка хотіла сказати, але книгу гидкувато брати до рук.
- Дуже затянуто... Книгу позіціоновано, як книгу про повстанців, однак повстанські сцени складають від сили третину. Ті розділи, де йдеться про сучасність, можна було б скоротити вдвічі.
- Забагато збігів - в одній точці сходяться нешлюбний син головного героя, двоюрідний онук його коханої дівчини, та онука жінки, яку колись врятувала кохана головного героя. Хоча в житті буває всяке - однак...
- Адріян-2, нащадок дівчини-підпільниці, наш сучасник і коханець тележурналістки - героїні сучасних епізодів книги - образ ідеального мужчини. Аж трохи дивно для такої фемінистки, якою є Забужко... Однак цьому образу передано рожевої води і цукрового сиропу. Звичайно, кожній леді хочеться, щоб її носили на руках, подавали каву в ліжко і не обтяжували господарськими клопотами. Однак тут явно передано куті меду.
- Стиль все той же - одне речення на сторінку... Ну не є це специфічно жіноче, не є...
- Містика, мені здається, в контексті роману трохи зайва... Ні, проти містики нічого не маю, але...
Одним словом - прочитав і навіть отримав задоволення... Хоча з власної волі ніколи б не взявся за цей гроссбух. )))
Якби з нього витиснути всі сльози. соплі, рожеву воду і цукровий сиропчик - вийшов би гарний бойовик сторінок на двісті...
Милі леді, котрі пишуть товстелезні книги, ми знаємо, що ви маєте час і натхнення, однак - пожалійте нас, читачів
понедельник, 15 августа 2011
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Красень-хлоп, однак...)))
воскресенье, 14 августа 2011
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Ми все одно прорвемось... Хіба ні? 
суббота, 13 августа 2011
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
lib.aldebaran.ru/genre/sf_root/ - бібліотека Альдебаран, книги скачуються легко...
І в тему - В. Панов "Таємне місто"
Читаю уривками по ноуту... Закінчив "Тінь інквізитора" - восьмий том серії...
Хороше:
- Непогано закручена інтрига. Автор вибрав безпрограшний розвиток сюжету: кожна книга - окрема історія.
- Читається легко - хоча, як на мене аж занадто легко. Місцями зривається в сухий газетний стиль.
- Натяки, вміло вкинуті по ходу сюжету, підштовхують читати далі.
Погане:
- Абсолютна відсутність позитиву. Цикл багато в чому перегукується з "Дозорами" Лук яненко, але там, принаймні є класична боротьба за рівновагу Світло-Тьма. У Панова тут і не Світло, і не Тьма і навіть не Присмерк. Просто тупа меркантильність.
- Відсутність сенсу у суперництві трьох Великих Домів. Знов таки - безперспективна боротьба незрозуміло для чого.
- Слов янські імена чародіїв Зеленого Дому ріжуть око... Маніяк-садист Любомир... м-м... До речі - Зелений Дім найбільше нагадує ельфів, хоча автор намагався уникати таких паралелей. Але спільне є - зовнішність, лісова магія... І з усіх трьох домів - Зелені найогидніші і найпідліші... Тенденція, однак...
- Для не москвичів втрачається 50 відсотків кайфу - сюжет надто зав язаний на міських реаліях...
- Нема не тільки позитивного героя (героїв) а навіть добре прописаного, такого, який запам ятовується. Виняток - Сантьяга-Князь Нав (тому, до речі ця пара і тримає перше місце у народному рейтингу)
- В "Наложницях зненависті" автор явно курив Лавкрафта з його Ктулху, Азаг-тотом и Гіпербореєю... (До речі - дуже несподіваний хід: Азаг-тот =Ленін)
Ну і висновок:
Сучасна книга для безпринципних і безідейних сучасників. Для яких життя - всього лишень гра "закваски" як у Дж. Лондона.
Хоча - не суперечу - у автора є талант і вміння притягувати увагу, інакше я б не дібрався до восьмого тому.
І в тему - В. Панов "Таємне місто"
Читаю уривками по ноуту... Закінчив "Тінь інквізитора" - восьмий том серії...
Хороше:
- Непогано закручена інтрига. Автор вибрав безпрограшний розвиток сюжету: кожна книга - окрема історія.
- Читається легко - хоча, як на мене аж занадто легко. Місцями зривається в сухий газетний стиль.
- Натяки, вміло вкинуті по ходу сюжету, підштовхують читати далі.
Погане:
- Абсолютна відсутність позитиву. Цикл багато в чому перегукується з "Дозорами" Лук яненко, але там, принаймні є класична боротьба за рівновагу Світло-Тьма. У Панова тут і не Світло, і не Тьма і навіть не Присмерк. Просто тупа меркантильність.
- Відсутність сенсу у суперництві трьох Великих Домів. Знов таки - безперспективна боротьба незрозуміло для чого.
- Слов янські імена чародіїв Зеленого Дому ріжуть око... Маніяк-садист Любомир... м-м... До речі - Зелений Дім найбільше нагадує ельфів, хоча автор намагався уникати таких паралелей. Але спільне є - зовнішність, лісова магія... І з усіх трьох домів - Зелені найогидніші і найпідліші... Тенденція, однак...
- Для не москвичів втрачається 50 відсотків кайфу - сюжет надто зав язаний на міських реаліях...
- Нема не тільки позитивного героя (героїв) а навіть добре прописаного, такого, який запам ятовується. Виняток - Сантьяга-Князь Нав (тому, до речі ця пара і тримає перше місце у народному рейтингу)
- В "Наложницях зненависті" автор явно курив Лавкрафта з його Ктулху, Азаг-тотом и Гіпербореєю... (До речі - дуже несподіваний хід: Азаг-тот =Ленін)
Ну і висновок:
Сучасна книга для безпринципних і безідейних сучасників. Для яких життя - всього лишень гра "закваски" як у Дж. Лондона.
Хоча - не суперечу - у автора є талант і вміння притягувати увагу, інакше я б не дібрався до восьмого тому.
пятница, 12 августа 2011
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Гадание на лепестках сакуры — Получить свое предсказание
Интересное: Другой vs Садальский
Дами мають боятись незнайомих чоловіків. А я напевно мушу остерігатись незнайомих леді )))
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
четверг, 11 августа 2011
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Поспілкувався з одним товаришем - трохи не знудило... Думав - такі вже перевелися.
"Ми, хахли, Расії-матушці всєм абязани..."
Далі довгий список - чим саме...
Чоловік їздив до обожнюваної Росії на заробітки... Сам же й оповідав, як його там чморили за зовнішність, акцент та український пашпорт...
Родом цей дивак з козацького села, прізвище козацьке, зовнішність...
Обличчя расове, з таким обличчям в кіно без гриму грати...
Приїхав я додому злий, мов дідько...
Може нас теж хтось прокляв? Здається - так...
"Ми, хахли, Расії-матушці всєм абязани..."
Далі довгий список - чим саме...
Чоловік їздив до обожнюваної Росії на заробітки... Сам же й оповідав, як його там чморили за зовнішність, акцент та український пашпорт...
Родом цей дивак з козацького села, прізвище козацьке, зовнішність...
Обличчя расове, з таким обличчям в кіно без гриму грати...
Приїхав я додому злий, мов дідько...
Може нас теж хтось прокляв? Здається - так...