І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Парадигма, або дещо про суперечки толкіністів.
Далі, далі, далі...
Мова йде про віртуальні суперечки поміж «ельфійськими родами», а власне поміж їхніми поклонниками.
Головна вісь протистояння толкіністів не Сильм-ЧКА, як то, здається мало б бути, а Феанорінги-Арфінги. При чому – дім Нолофінве нібито зникає з поля зору сперечальників. Мені, наприклад, траплялись лише суперечки на тему чи дійсно Нолофінве бажав влади в Тіріоні. І задля цієї теми ніхто особливо списів не ламав.
Однак, між Першим та Третім Домами і досі йде «холодна війна». Це при тому, що давно відшуміли суперечки про Чорну Книгу Арди.
В чому ж причина? Можливо в тому, що Професор, сам того не бажаючи, зачепив підсвідомі архетипи, на яких, власне кажучи, базується людський світогляд.
Це вісь протистояння, котра актуальна і досі, та власне буде актуальна і завжди. Протистояння прадавнього язичництва та християнства.
Одразу пояснюю – під словом «язичник» я зовсім не маю на увазі дикуна з кремнієвим ножем. Язичництво в моєму розумінні – це природня релігія певного народу зі своїми святощами і життєвими правилами, котра нічим християнству, мусульманству і т.п не поступається.
В Сильмі Феанорінги уособлюють прадавнє язичництво, а Арфінги – християнство.
Згідно всіх міфологій - для визнавця давніх релігій головне:
Обітниця, Помста, Доблесть. В дужках – саме доблесть, а не честь в пізнішому її розумінні. Бої в прадавньому язичництві йшли без правил, і вигравав не шляхетніший, а сильніший. Обітниця – будь яка - вважалась для язичника священною, право на помсту – беззаперечним.
Тепер перейдемо до Феанорінгів.
Обітниця – ну тут без коментарів, Помста – є привід, і є месники, Доблесть – вистачає з лихвою.
Образ Феанаро тут, звичайно, центровий – він заміняє характерний для епосів і міфологій образ напівбога. Обставини народження – мати втомилась життям, народивши могутнього сина, фактично божественний розум, безоглядність, певна байдужість до соціуму…
Його сини – Воїн (Маедрос), Скальд (Маглор) Мисливець (Келегорм) Берсерк (Карантір) Митець (Куруфін) Отроки-учні (Амбаруссар) теж повністю відповідають міфологічним архетипам.
Життя цього роду визначає Обітниця – навіть Помста відсувається на задній план. Обітниця має бути виконана за будь-яку ціну – за давніми повір ями раз сказане слово не можна було взяти назад.
Феанаро недарма гине в першій же битві – за логікою подій він мав би стати самодержавним правителем Белеріанду. Ціна? А коли вона хвилювала засновників династій і прадавніх королівств?
Загибель Вогняного Духа була і злом і добром одночасно. Злом – бо більш «демократичний» Нолофінве не зміг домогтися всеельфійської єдності. Добром – бо ця єдність встановилася б Феанаро одним шляхом: через усобну війну.
Не сумніваюся, що Феанаро знайшов би спосіб підкорити й Доріат, незважаючи на захисний пояс. Наприклад – викликав Тінгола на поєдинок, або на бій: військо на військо. За логікою подій – в разі загибелі Сінголло, Меліан покинула б Ендоре, не намагаючись помститись.
Але Професор не дав Феанаро розвернутись в усю ширину натури – мабуть зрозумів, чим це може закінчитись))
Протилежний архетип – Арфінги, що уособлюють Самопожертву, Прощення, Смирення: головні чесноти християнства.
Центрова постать – Фінрод, володар і мудрець, котрий приносить себе в жертву задля слабшої істоти. Для порівняння – для нас це все одно, що віддати життя за метелика, котрий
володіє інтелектом, який майже дорівнює нашому, але живе всього лише добу.
Власне кажучи – тут ця паралель напрошується сама – те саме робить і Ісус, земний аватар Божества.
І архетипи у Арфінгів – теж християнські: Миротворець (Ородрет), Лицар (Ангрод), Закоханець (Аегнор), Розкаяний грішник (Арафінве)
Особливо цікавим в плані архетипів є образ Артаніс-Галадріель, котрий за три епохи видозмінюється від Войовниці до Наставниці. Смирення у Арфінгів якраз уособлює вона – «Я пройшла випробування. Я повернуся на Захід і зостануся Галадріеллю.»
Так от – між цими протилежними світоглядами і йдуть фендомські війни. Справжні війни – бойового духу прихильникам обох Домів не позичати.
Своєрідний тест-контроль на приналежність до одного з цих світоглядів – ставлення до Берена, як особи.
Берен в архетипі Арфінгів уособлює все стражденне Людство, задля якого, власне кажучи і творилася Арда. Тому добре до нього ставлення для правовірного Арфінга є обов язковим.
В архетипі Феанорінгів Берен є перш за все перепоною до виконання Обітниці. Тому і ставлення до нього відповідне – див. текст тієї самої Обітниці.
Тому даремно деякі сперечальники в запалі приписують Феанорінгам расову нетерпимість, нелюбов до смертних – тощо. Згідно Обітниці походження особи, котра заявила право власності на Сильмарили, не має жодного значення.
А отже – правовірний Феанорінг Берена не терпить однозначно.
І що цікаво – переглянувши масу коментів і постів, я не знайшов жодної особи, котра подивилась би на конфлікт з точки зору Нолфінгів. Або – хоча б заявила себе як Нолфінга.
Можливо тому – що роль Другого Дому тут називалася б «Зцілення ворожнечі» )) А зцілюватись не хочеться: воювати ж набагато цікавіше.
Другий Дім – це яскрава і цікава суміш обох світоглядів.
Центрова постать – Нолофінве. Він класичний приклад володаря часів розквіту язичництва. Влади бажає, але вже не вимахує зброєю, обітницю дає, однак йде за Феанаро не стільки через обіцянку йти за братом, куди б він не повів, а більше через те, що його відважним синам потрібна батьківська опіка.
Волю має сильну, але не править вогнем та мечем. Власне тому йому і не хочуть підкорятись свавільні Феанорінги, котрі визнають лише власну силу.
З усіх синів Феанаро родича, здається, розумів лише Маедрос. Тому і владу передав йому.
Поєдинок з Морготом – тут, як і завжди у Нолфінгів, можливі дві трактовки. Фендом виразив це двома рядками: «Он видел как гибнет его народ» - тобто вчинок Нолофінве є самопожертвою, але не такого масштабу, як у Фінрода, не за стражденне Людство, всього лише за Нолдор.
Це пояснення з християнського архетипу, і так у Професора. Однак фендом продовжує – «он сказал, что за все отомстит один».
Це вже чисто язичницьке бажання помсти, і думаю, що Великим Князем рухали обидва ці мотиви.
Вірив він, що може перемогти Валу? З точки зору язичницького архетипу – а чому б ні? Епоси ріжних народів переповнені описами поєдинків людини і Бога. Щоправда, в більшости випадків, людину підтримувало інше Божество («Іліада»), або людина сама була напівбогом («Махабгарата») Однак, погодьтесь, що Ельф все ж таки ближчий до статусу напівбожества, аніж Людина. Ну і Боги (Валар) теоретично могли б підтримати, хоча б через Торондора.
З точки ж зору християнського архетипу – не вірив, але свідомо вирушив на смерть. Тут – каяття і бажання мучеництва, котре яскраво прописане в християнському егрегорі.
Сини Нолофінве уособлюють Відвагу (Фінгон) і Призначення (Тургон). Аракано ми в рахунок не беремо, третій Нолфінг загинув юним і в канонічний Сильм не увійшов.
Фінгон – це чисто язичницька постать. Відвага настільки безоглядна, що навіть увійшла у прізвисько, побратимство, що цінується вище за кровні узи ( саме так у язичників), шляхетність ( не забуваємо, що це постать з часів розквіту дохристиянського світу) і впевненість у перемозі, незважаючи на гнів Богів («Ніч минає, Ельдар і Адани»)
Тургон же уособлює християнські чесноти – він особа, призначена Вищими Силами для чогось йому незрозумілого. Тургон виконує вказівки Божества буквально – однак до певної межі, що до речі неодноразово описувалось в сказаннях як язичницьких, так і християнських. Герой не послухав останньої вказівки Бога (Богів), котра здалася йому неправдивою, або неможливою і загинув. Не пройшов, так би мовити, тестування.
Жіночі постаті Другого Дому теж не менш цікаві – Ідріль, мати Дитини Призначення, і Аредель, мати Дитини Погибелі. Саме Другий Дім дав Арді Рятівника (Еаренділь) і Губителя (Маеглін). Щоправда – останньому вдалося погубити лише Гондолін, в той час, як Еаренділь налагоджує контакт між Ендоре і Валінором і є героєм Війни Гніву, переможцем дракона і фактично рятівником тодішнього соціуму Арди. Ці дві постаті – Рятівник-Губитель – теж дуже часто зустрічаються в епосах і походять, як правило, з одної родини: Артур - Мордред (Артуровський цикл), Арджуна - Дурйодгана (Махабгарата).
Словом – Другий Дім уособлює примирення обох світоглядів і закликає до єднання. Принаймні – такий можна зробити висновок.
Ну, а якже зі знаменитим тест-контролем на ім я Берен? ))
І тут подвійне ставлення. Язичницька складова Нолфінгів засуджує – зле, коли за тебе гинуть інші, кожен вибирає за себе і помирає за себе, або ж за свій рід, що для язичника фактично те саме.
Християнська ж складова одобрює, адже Берен – це теж постать призначення, і поява Еаренділя-рятівника без нього була б неможливою
То же самое, но по русски
Речь идет о виртуальных спорах между «эльфийскими родами», а собственно между их поклонниками.
Главная ось противостояния толкинистов не Сильм-ЧКА, как, кажется, должно было быть, а Феаноринги - Арфинги. Причем - дом Нолофинвэ обычно исчезает из поля зрения спорящих. Мне, например, попадались только споры на тему - действительно ли Нолофинвэ желал власти в Тирионе. И ради этой темы никто особо копий не ломал.
Однако, между Первым и Третьим Домами до сих пор идет «холодная война». Это при том, что давно отшумели споры о Черной Книге Арды.
В чем же причина? Возможно в том, что Профессор, сам того не желая, задел подсознательные архетипы, на которых, собственно, и базируется человеческое мировоззрение.
Это ось противостояния, которая актуальна и сейчас, и собственно будет актуальна всегда. Противостояние древнего язычества и христианства.
Сразу поясняю - под словом «язычник» я не имею в виду дикаря с кремниевым ножом. Язычество в моем понимании - это естественная религия определенного народа со своими святынями и жизненными правилами, ничем христианству, мусульманству и т.п. не уступающая.
В Сильме Феаноринги олицетворяют древнее язычество, а Арфинги - христианство.
Согласно всех мифологий, для последователей древних религий главным в жизни является
Обет, Месть, Доблесть. Именно Доблесть, а не Честь в более позднем ее понимании. Бои в древнем языческом обществе шли без правил, и выигрывал не благороднейший, а сильнейший. Обет - любой - считался для язычника священным, право на месть - бесспорным.
Теперь перейдем к Феанорингам.
Обет - ну тут без комментариев, Месть - есть повод, и есть мстители, Доблесть - хватает с лихвой.
Образ Феанаро здесь, конечно, основной - он заменяет характерный для эпосов и мифологий образ Полубога. Обстоятельства рождения - мать умерла, родив могучего сына, фактически божественный разум, безумная отвага, определенное равнодушие к социуму ...
Его сыновья - Воин (Маэдрос), Скальд (Маглор), Охотник (Келегорм), Берсерк (Карантир), Творец (Куруфин,) Отроки-ученики (Амбаруссар) тоже полностью соответствуют мифологическим архетипам.
Жизнь этого рода определяет Обет - даже Месть отодвигается на задний план. Обет должен быть выполнен любой ценой - по древним поверьям раз сказанное слово невозможно было взять назад.
Феанаро не зря погибает в первой же битве - по логике событий он должен был стать самодержавным правителем Белерианда. Цена? А когда она волновала основателей династий и древних королевств?
Гибель Огненного Духа была и злом и добром одновременно. Злом - потому что более «демократичный» Нолофинвэ не смог добиться всеэльфийского единства. Добром - потому что это единство установилось бы Феанаро одним путем: через междуусобную войну.
Не сомневаюсь, что Феанаро нашел бы способ покорить и Дориат, несмотря на защитный пояс. Например - вызвал Тингола на поединок, или на бой: войско на войско. По логике событий - в случае гибели Синголло, Мелиан покинула бы Эндорэ, не пытаясь отомстить.
Но Профессор не дал Феанаро развернуться во всю ширину натуры - видимо понял, чем это может закончиться))
Противоположный архетип - Арфинги, олицетворяющие Самопожертвование, Прощение, Смирение: главные добродетели христианства.
Центральная фигура - Финрод, правитель и мудрец, который приносит себя в жертву ради более слабого существа. Для сравнения - для нас это все равно, что отдать жизнь за бабочку, которая
обладает интеллектом, почти равным нашему, но живет всего лишь сутки.
Собственно говоря - здесь эта параллель напрашивается сама - то же делает Иисус, земной аватар Божества.
И архетипы у Арфингов - также христианские: Миротворец (Ородрет), Рыцарь (Ангрод), Влюбленный (Аэгнор), Раскаявшийся грешник (Арафинвэ)
Особенно интересным в плане архетипов есть образ Артанис-Галадриэль, который за три эпохи видоизменяется от Воительницы к Наставнице. Смирение у Арфингов как раз олицетворяет она - «Я прошла испытание. Я вернусь на Запад и останусь Галадриэлью. »
Так вот - между этими противоположными мировоззрениями и идут фендомские войны. Настоящие войны - боевого духа сторонникам обоих Домов не занимать.
Своеобразный тест-контроль на принадлежность к одному из этих мировоззрений - отношение к Берену, как к личности.
Берен в архетипе Арфингов олицетворяет все страждущее Человечество, ради которого, собственно, и создавалась Арда. Поэтому хорошее к нему отношение для правоверного Арфинга является обязательным.
В архетипе Феанорингов Берен является прежде всего препятствием к выполнению Обета. Поэтому и отношение к нему соответствующее - см. текст того самого Обета.
Поэтому напрасно некоторые спорщики приписывают Феанорингам расовую нетерпимость, нелюбовь к смертным - и тому подобное. Согласно Обета, происхождение лица, заявившего право собственности на Сильмарилы, не имеет никакого значения.
А значит - правоверный Феаноринг Берена не терпит однозначно.
И что интересно - просмотрев массу комментариев и постов, я не нашел никого, кто посмотрел бы на конфликт с точки зрения Нолфингов. Или - хотя бы заявил себя как Нолфинга.
Возможно потому, что роль Второго Дома здесь называлась бы «Исцеление вражды»)) А исцеляться не хочется: воевать же намного интереснее.
Второй Дом - это яркая и интересная смесь обоих мировоззрений.
Центральная фигура - Нолофинвэ. Он классический пример властелина времен расцвета язычества. Власти желает, но уже не размахивает оружием, обет дает, однако идет за Феанаро не столько из-за обещания идти за братом, куда бы тот не повел, но более из-за того, что его отважным сыновьям нужна родительская опека.
Волю имеет сильную, но не правит огнем и мечом. Именно поэтому ему и не хотят подчиняться своевольные Феаноринги, которые признают только собственную силу.
Из всех сыновей Феанаро своего родственника, кажется, понимал только Маэдрос, испытавший плен и унижения. Поэтому и власть передал ему.
Поединок с Морготом - здесь, как и всегда у Нолфингов, возможны две трактовки. Фэндом выразил это двумя строками: «Он видел как гибнет его народ» - т.е. поступок Нолофинвэ является самопожертвованием, но не такого масштаба, как у Финрода, не за страдающее человечество,"всего лишь" за Нолдор.
Это объяснение из христианского архетипа, и так у Профессора. Однако фэндом продолжает - «он сказал, что за все отомстит один».
Это уже чисто языческое желание мести, и думаю, что Великим Государем двигали оба эти мотива.
Верил ли он, что может победить Валу? С точки зрения языческого архетипа - а почему бы нет? Эпосы разных народов переполнены описаниями поединков человека и Бога. Правда, в большинства случаев, человека поддерживало другое Божество («Илиада»), или человек сам был Полубогом («Махабхарата») Но, согласитесь, что Эльф все-таки близок к статусу Полубожества, чем человек. Ну и Боги (Валар) теоретически могли бы поддержать, хотя бы через Торондора.
С точки же зрения христианского архетипа - не верил, но сознательно отправился на смерть. Здесь - раскаяние и желание мученичества, которое ярко прописано в христианском эгрегоре.
Сыновья Нолофинвэ олицетворяют Отвагу (Фингон) и Предназначение (Тургон). Аракано мы в счет не берем, третий Нолфинг погиб юным и в канонический Сильм не попал.
Фингон - это чисто языческая фигура. Отвага столь безоглядная, что даже стала прозвищем, побратимство, которое ценится выше кровных уз (именно так у язычников), благородство (не забываем, что это фигура времен расцвета дохристианского мира) и уверенность в победе, несмотря на гнев Богов (« Ночь прошла, Эльдар и Аданы »)
Тургон же олицетворяет христианские добродетели - он предназначен Высшими Силами для чего-то ему непонятного. Тургон выполняет указания Божества буквально - однако до определенного предела, что, кстати, неоднократно описывалось в сказаниях как языческих, так и христианских. Герой не послушал последнего указания Бога (Богов), которое показалась ему неправдивым или невозможным и погиб. Не прошел, так сказать, тестирование.
Женские фигуры Второго Дома тоже не менее интересны - Идриль, мать Ребенка Предназначения и Арэдель, мать Ребенка Погибели. Именно Второй Дом дал Арде Спасителя (Эарендиль) и Погубителя (Маэглин). Правда - последнему удалось погубить только Гондолин, в то время, как Эарендиль налаживает контакт между Эндорэ и Валинором, является героем Войны Гнева, победителем дракона и фактически спасителем тогдашнего социума Арды. Эти две фигуры - Спаситель-Губитель - тоже очень часто встречаются в эпосах и происходят, как правило, из одной семьи: Артур - Мордред (Артуровский цикл), Арджуна - Дурйодгана (Махабхарата).
Словом - Второй Дом олицетворяет примирение обеих мировоззрений и призывает к единению. По крайней мере - такой можно сделать вывод.
Ну, а как же со знаменитым тест-контролем по имени Берен? ))
И здесь двойственное отношение. Языческая составляющая Нолфингов его осуждает - плохо, когда за тебя погибают другие, каждый выбирает по себе и умирает за себя, или за свой род, что для язычника фактически то же самое.
Христианская же составляющая одобряет, ведь Берен - это тоже фигура предназначения, и появление Эарендиля-спасителя без него было бы невозможным
Далі, далі, далі...
Мова йде про віртуальні суперечки поміж «ельфійськими родами», а власне поміж їхніми поклонниками.
Головна вісь протистояння толкіністів не Сильм-ЧКА, як то, здається мало б бути, а Феанорінги-Арфінги. При чому – дім Нолофінве нібито зникає з поля зору сперечальників. Мені, наприклад, траплялись лише суперечки на тему чи дійсно Нолофінве бажав влади в Тіріоні. І задля цієї теми ніхто особливо списів не ламав.
Однак, між Першим та Третім Домами і досі йде «холодна війна». Це при тому, що давно відшуміли суперечки про Чорну Книгу Арди.
В чому ж причина? Можливо в тому, що Професор, сам того не бажаючи, зачепив підсвідомі архетипи, на яких, власне кажучи, базується людський світогляд.
Це вісь протистояння, котра актуальна і досі, та власне буде актуальна і завжди. Протистояння прадавнього язичництва та християнства.
Одразу пояснюю – під словом «язичник» я зовсім не маю на увазі дикуна з кремнієвим ножем. Язичництво в моєму розумінні – це природня релігія певного народу зі своїми святощами і життєвими правилами, котра нічим християнству, мусульманству і т.п не поступається.
В Сильмі Феанорінги уособлюють прадавнє язичництво, а Арфінги – християнство.
Згідно всіх міфологій - для визнавця давніх релігій головне:
Обітниця, Помста, Доблесть. В дужках – саме доблесть, а не честь в пізнішому її розумінні. Бої в прадавньому язичництві йшли без правил, і вигравав не шляхетніший, а сильніший. Обітниця – будь яка - вважалась для язичника священною, право на помсту – беззаперечним.
Тепер перейдемо до Феанорінгів.
Обітниця – ну тут без коментарів, Помста – є привід, і є месники, Доблесть – вистачає з лихвою.
Образ Феанаро тут, звичайно, центровий – він заміняє характерний для епосів і міфологій образ напівбога. Обставини народження – мати втомилась життям, народивши могутнього сина, фактично божественний розум, безоглядність, певна байдужість до соціуму…
Його сини – Воїн (Маедрос), Скальд (Маглор) Мисливець (Келегорм) Берсерк (Карантір) Митець (Куруфін) Отроки-учні (Амбаруссар) теж повністю відповідають міфологічним архетипам.
Життя цього роду визначає Обітниця – навіть Помста відсувається на задній план. Обітниця має бути виконана за будь-яку ціну – за давніми повір ями раз сказане слово не можна було взяти назад.
Феанаро недарма гине в першій же битві – за логікою подій він мав би стати самодержавним правителем Белеріанду. Ціна? А коли вона хвилювала засновників династій і прадавніх королівств?
Загибель Вогняного Духа була і злом і добром одночасно. Злом – бо більш «демократичний» Нолофінве не зміг домогтися всеельфійської єдності. Добром – бо ця єдність встановилася б Феанаро одним шляхом: через усобну війну.
Не сумніваюся, що Феанаро знайшов би спосіб підкорити й Доріат, незважаючи на захисний пояс. Наприклад – викликав Тінгола на поєдинок, або на бій: військо на військо. За логікою подій – в разі загибелі Сінголло, Меліан покинула б Ендоре, не намагаючись помститись.
Але Професор не дав Феанаро розвернутись в усю ширину натури – мабуть зрозумів, чим це може закінчитись))
Протилежний архетип – Арфінги, що уособлюють Самопожертву, Прощення, Смирення: головні чесноти християнства.
Центрова постать – Фінрод, володар і мудрець, котрий приносить себе в жертву задля слабшої істоти. Для порівняння – для нас це все одно, що віддати життя за метелика, котрий
володіє інтелектом, який майже дорівнює нашому, але живе всього лише добу.
Власне кажучи – тут ця паралель напрошується сама – те саме робить і Ісус, земний аватар Божества.
І архетипи у Арфінгів – теж християнські: Миротворець (Ородрет), Лицар (Ангрод), Закоханець (Аегнор), Розкаяний грішник (Арафінве)
Особливо цікавим в плані архетипів є образ Артаніс-Галадріель, котрий за три епохи видозмінюється від Войовниці до Наставниці. Смирення у Арфінгів якраз уособлює вона – «Я пройшла випробування. Я повернуся на Захід і зостануся Галадріеллю.»
Так от – між цими протилежними світоглядами і йдуть фендомські війни. Справжні війни – бойового духу прихильникам обох Домів не позичати.
Своєрідний тест-контроль на приналежність до одного з цих світоглядів – ставлення до Берена, як особи.
Берен в архетипі Арфінгів уособлює все стражденне Людство, задля якого, власне кажучи і творилася Арда. Тому добре до нього ставлення для правовірного Арфінга є обов язковим.
В архетипі Феанорінгів Берен є перш за все перепоною до виконання Обітниці. Тому і ставлення до нього відповідне – див. текст тієї самої Обітниці.
Тому даремно деякі сперечальники в запалі приписують Феанорінгам расову нетерпимість, нелюбов до смертних – тощо. Згідно Обітниці походження особи, котра заявила право власності на Сильмарили, не має жодного значення.
А отже – правовірний Феанорінг Берена не терпить однозначно.
І що цікаво – переглянувши масу коментів і постів, я не знайшов жодної особи, котра подивилась би на конфлікт з точки зору Нолфінгів. Або – хоча б заявила себе як Нолфінга.
Можливо тому – що роль Другого Дому тут називалася б «Зцілення ворожнечі» )) А зцілюватись не хочеться: воювати ж набагато цікавіше.
Другий Дім – це яскрава і цікава суміш обох світоглядів.
Центрова постать – Нолофінве. Він класичний приклад володаря часів розквіту язичництва. Влади бажає, але вже не вимахує зброєю, обітницю дає, однак йде за Феанаро не стільки через обіцянку йти за братом, куди б він не повів, а більше через те, що його відважним синам потрібна батьківська опіка.
Волю має сильну, але не править вогнем та мечем. Власне тому йому і не хочуть підкорятись свавільні Феанорінги, котрі визнають лише власну силу.
З усіх синів Феанаро родича, здається, розумів лише Маедрос. Тому і владу передав йому.
Поєдинок з Морготом – тут, як і завжди у Нолфінгів, можливі дві трактовки. Фендом виразив це двома рядками: «Он видел как гибнет его народ» - тобто вчинок Нолофінве є самопожертвою, але не такого масштабу, як у Фінрода, не за стражденне Людство, всього лише за Нолдор.
Це пояснення з християнського архетипу, і так у Професора. Однак фендом продовжує – «он сказал, что за все отомстит один».
Це вже чисто язичницьке бажання помсти, і думаю, що Великим Князем рухали обидва ці мотиви.
Вірив він, що може перемогти Валу? З точки зору язичницького архетипу – а чому б ні? Епоси ріжних народів переповнені описами поєдинків людини і Бога. Щоправда, в більшости випадків, людину підтримувало інше Божество («Іліада»), або людина сама була напівбогом («Махабгарата») Однак, погодьтесь, що Ельф все ж таки ближчий до статусу напівбожества, аніж Людина. Ну і Боги (Валар) теоретично могли б підтримати, хоча б через Торондора.
З точки ж зору християнського архетипу – не вірив, але свідомо вирушив на смерть. Тут – каяття і бажання мучеництва, котре яскраво прописане в християнському егрегорі.
Сини Нолофінве уособлюють Відвагу (Фінгон) і Призначення (Тургон). Аракано ми в рахунок не беремо, третій Нолфінг загинув юним і в канонічний Сильм не увійшов.
Фінгон – це чисто язичницька постать. Відвага настільки безоглядна, що навіть увійшла у прізвисько, побратимство, що цінується вище за кровні узи ( саме так у язичників), шляхетність ( не забуваємо, що це постать з часів розквіту дохристиянського світу) і впевненість у перемозі, незважаючи на гнів Богів («Ніч минає, Ельдар і Адани»)
Тургон же уособлює християнські чесноти – він особа, призначена Вищими Силами для чогось йому незрозумілого. Тургон виконує вказівки Божества буквально – однак до певної межі, що до речі неодноразово описувалось в сказаннях як язичницьких, так і християнських. Герой не послухав останньої вказівки Бога (Богів), котра здалася йому неправдивою, або неможливою і загинув. Не пройшов, так би мовити, тестування.
Жіночі постаті Другого Дому теж не менш цікаві – Ідріль, мати Дитини Призначення, і Аредель, мати Дитини Погибелі. Саме Другий Дім дав Арді Рятівника (Еаренділь) і Губителя (Маеглін). Щоправда – останньому вдалося погубити лише Гондолін, в той час, як Еаренділь налагоджує контакт між Ендоре і Валінором і є героєм Війни Гніву, переможцем дракона і фактично рятівником тодішнього соціуму Арди. Ці дві постаті – Рятівник-Губитель – теж дуже часто зустрічаються в епосах і походять, як правило, з одної родини: Артур - Мордред (Артуровський цикл), Арджуна - Дурйодгана (Махабгарата).
Словом – Другий Дім уособлює примирення обох світоглядів і закликає до єднання. Принаймні – такий можна зробити висновок.
Ну, а якже зі знаменитим тест-контролем на ім я Берен? ))
І тут подвійне ставлення. Язичницька складова Нолфінгів засуджує – зле, коли за тебе гинуть інші, кожен вибирає за себе і помирає за себе, або ж за свій рід, що для язичника фактично те саме.
Християнська ж складова одобрює, адже Берен – це теж постать призначення, і поява Еаренділя-рятівника без нього була б неможливою
То же самое, но по русски
Речь идет о виртуальных спорах между «эльфийскими родами», а собственно между их поклонниками.
Главная ось противостояния толкинистов не Сильм-ЧКА, как, кажется, должно было быть, а Феаноринги - Арфинги. Причем - дом Нолофинвэ обычно исчезает из поля зрения спорящих. Мне, например, попадались только споры на тему - действительно ли Нолофинвэ желал власти в Тирионе. И ради этой темы никто особо копий не ломал.
Однако, между Первым и Третьим Домами до сих пор идет «холодная война». Это при том, что давно отшумели споры о Черной Книге Арды.
В чем же причина? Возможно в том, что Профессор, сам того не желая, задел подсознательные архетипы, на которых, собственно, и базируется человеческое мировоззрение.
Это ось противостояния, которая актуальна и сейчас, и собственно будет актуальна всегда. Противостояние древнего язычества и христианства.
Сразу поясняю - под словом «язычник» я не имею в виду дикаря с кремниевым ножом. Язычество в моем понимании - это естественная религия определенного народа со своими святынями и жизненными правилами, ничем христианству, мусульманству и т.п. не уступающая.
В Сильме Феаноринги олицетворяют древнее язычество, а Арфинги - христианство.
Согласно всех мифологий, для последователей древних религий главным в жизни является
Обет, Месть, Доблесть. Именно Доблесть, а не Честь в более позднем ее понимании. Бои в древнем языческом обществе шли без правил, и выигрывал не благороднейший, а сильнейший. Обет - любой - считался для язычника священным, право на месть - бесспорным.
Теперь перейдем к Феанорингам.
Обет - ну тут без комментариев, Месть - есть повод, и есть мстители, Доблесть - хватает с лихвой.
Образ Феанаро здесь, конечно, основной - он заменяет характерный для эпосов и мифологий образ Полубога. Обстоятельства рождения - мать умерла, родив могучего сына, фактически божественный разум, безумная отвага, определенное равнодушие к социуму ...
Его сыновья - Воин (Маэдрос), Скальд (Маглор), Охотник (Келегорм), Берсерк (Карантир), Творец (Куруфин,) Отроки-ученики (Амбаруссар) тоже полностью соответствуют мифологическим архетипам.
Жизнь этого рода определяет Обет - даже Месть отодвигается на задний план. Обет должен быть выполнен любой ценой - по древним поверьям раз сказанное слово невозможно было взять назад.
Феанаро не зря погибает в первой же битве - по логике событий он должен был стать самодержавным правителем Белерианда. Цена? А когда она волновала основателей династий и древних королевств?
Гибель Огненного Духа была и злом и добром одновременно. Злом - потому что более «демократичный» Нолофинвэ не смог добиться всеэльфийского единства. Добром - потому что это единство установилось бы Феанаро одним путем: через междуусобную войну.
Не сомневаюсь, что Феанаро нашел бы способ покорить и Дориат, несмотря на защитный пояс. Например - вызвал Тингола на поединок, или на бой: войско на войско. По логике событий - в случае гибели Синголло, Мелиан покинула бы Эндорэ, не пытаясь отомстить.
Но Профессор не дал Феанаро развернуться во всю ширину натуры - видимо понял, чем это может закончиться))
Противоположный архетип - Арфинги, олицетворяющие Самопожертвование, Прощение, Смирение: главные добродетели христианства.
Центральная фигура - Финрод, правитель и мудрец, который приносит себя в жертву ради более слабого существа. Для сравнения - для нас это все равно, что отдать жизнь за бабочку, которая
обладает интеллектом, почти равным нашему, но живет всего лишь сутки.
Собственно говоря - здесь эта параллель напрашивается сама - то же делает Иисус, земной аватар Божества.
И архетипы у Арфингов - также христианские: Миротворец (Ородрет), Рыцарь (Ангрод), Влюбленный (Аэгнор), Раскаявшийся грешник (Арафинвэ)
Особенно интересным в плане архетипов есть образ Артанис-Галадриэль, который за три эпохи видоизменяется от Воительницы к Наставнице. Смирение у Арфингов как раз олицетворяет она - «Я прошла испытание. Я вернусь на Запад и останусь Галадриэлью. »
Так вот - между этими противоположными мировоззрениями и идут фендомские войны. Настоящие войны - боевого духа сторонникам обоих Домов не занимать.
Своеобразный тест-контроль на принадлежность к одному из этих мировоззрений - отношение к Берену, как к личности.
Берен в архетипе Арфингов олицетворяет все страждущее Человечество, ради которого, собственно, и создавалась Арда. Поэтому хорошее к нему отношение для правоверного Арфинга является обязательным.
В архетипе Феанорингов Берен является прежде всего препятствием к выполнению Обета. Поэтому и отношение к нему соответствующее - см. текст того самого Обета.
Поэтому напрасно некоторые спорщики приписывают Феанорингам расовую нетерпимость, нелюбовь к смертным - и тому подобное. Согласно Обета, происхождение лица, заявившего право собственности на Сильмарилы, не имеет никакого значения.
А значит - правоверный Феаноринг Берена не терпит однозначно.
И что интересно - просмотрев массу комментариев и постов, я не нашел никого, кто посмотрел бы на конфликт с точки зрения Нолфингов. Или - хотя бы заявил себя как Нолфинга.
Возможно потому, что роль Второго Дома здесь называлась бы «Исцеление вражды»)) А исцеляться не хочется: воевать же намного интереснее.
Второй Дом - это яркая и интересная смесь обоих мировоззрений.
Центральная фигура - Нолофинвэ. Он классический пример властелина времен расцвета язычества. Власти желает, но уже не размахивает оружием, обет дает, однако идет за Феанаро не столько из-за обещания идти за братом, куда бы тот не повел, но более из-за того, что его отважным сыновьям нужна родительская опека.
Волю имеет сильную, но не правит огнем и мечом. Именно поэтому ему и не хотят подчиняться своевольные Феаноринги, которые признают только собственную силу.
Из всех сыновей Феанаро своего родственника, кажется, понимал только Маэдрос, испытавший плен и унижения. Поэтому и власть передал ему.
Поединок с Морготом - здесь, как и всегда у Нолфингов, возможны две трактовки. Фэндом выразил это двумя строками: «Он видел как гибнет его народ» - т.е. поступок Нолофинвэ является самопожертвованием, но не такого масштаба, как у Финрода, не за страдающее человечество,"всего лишь" за Нолдор.
Это объяснение из христианского архетипа, и так у Профессора. Однако фэндом продолжает - «он сказал, что за все отомстит один».
Это уже чисто языческое желание мести, и думаю, что Великим Государем двигали оба эти мотива.
Верил ли он, что может победить Валу? С точки зрения языческого архетипа - а почему бы нет? Эпосы разных народов переполнены описаниями поединков человека и Бога. Правда, в большинства случаев, человека поддерживало другое Божество («Илиада»), или человек сам был Полубогом («Махабхарата») Но, согласитесь, что Эльф все-таки близок к статусу Полубожества, чем человек. Ну и Боги (Валар) теоретически могли бы поддержать, хотя бы через Торондора.
С точки же зрения христианского архетипа - не верил, но сознательно отправился на смерть. Здесь - раскаяние и желание мученичества, которое ярко прописано в христианском эгрегоре.
Сыновья Нолофинвэ олицетворяют Отвагу (Фингон) и Предназначение (Тургон). Аракано мы в счет не берем, третий Нолфинг погиб юным и в канонический Сильм не попал.
Фингон - это чисто языческая фигура. Отвага столь безоглядная, что даже стала прозвищем, побратимство, которое ценится выше кровных уз (именно так у язычников), благородство (не забываем, что это фигура времен расцвета дохристианского мира) и уверенность в победе, несмотря на гнев Богов (« Ночь прошла, Эльдар и Аданы »)
Тургон же олицетворяет христианские добродетели - он предназначен Высшими Силами для чего-то ему непонятного. Тургон выполняет указания Божества буквально - однако до определенного предела, что, кстати, неоднократно описывалось в сказаниях как языческих, так и христианских. Герой не послушал последнего указания Бога (Богов), которое показалась ему неправдивым или невозможным и погиб. Не прошел, так сказать, тестирование.
Женские фигуры Второго Дома тоже не менее интересны - Идриль, мать Ребенка Предназначения и Арэдель, мать Ребенка Погибели. Именно Второй Дом дал Арде Спасителя (Эарендиль) и Погубителя (Маэглин). Правда - последнему удалось погубить только Гондолин, в то время, как Эарендиль налаживает контакт между Эндорэ и Валинором, является героем Войны Гнева, победителем дракона и фактически спасителем тогдашнего социума Арды. Эти две фигуры - Спаситель-Губитель - тоже очень часто встречаются в эпосах и происходят, как правило, из одной семьи: Артур - Мордред (Артуровский цикл), Арджуна - Дурйодгана (Махабхарата).
Словом - Второй Дом олицетворяет примирение обеих мировоззрений и призывает к единению. По крайней мере - такой можно сделать вывод.
Ну, а как же со знаменитым тест-контролем по имени Берен? ))
И здесь двойственное отношение. Языческая составляющая Нолфингов его осуждает - плохо, когда за тебя погибают другие, каждый выбирает по себе и умирает за себя, или за свой род, что для язычника фактически то же самое.
Христианская же составляющая одобряет, ведь Берен - это тоже фигура предназначения, и появление Эарендиля-спасителя без него было бы невозможным
@музыка: А. Сердюк "Ти не скрипка - ти воля..."
@настроение: метафізичне... Втомився я від суперечок і від дебатів)
@темы: сильмовське
-
-
13.02.2012 в 12:08-
-
13.02.2012 в 12:30-
-
13.02.2012 в 12:38-
-
13.02.2012 в 12:46-
-
13.02.2012 в 14:04-
-
13.02.2012 в 14:21Да, я разделяю такую трактовку. Не совсем согласна с некоторыми деталями, но в целом все так и есть
Насчет Берена. ПД тоже может делить отношение к нему как к Берену-воину (доблестному партизану) и Берену-пообещавшему-не-свое-и-посягнувшему-на-Обет.
-
-
13.02.2012 в 15:15-
-
13.02.2012 в 15:29-
-
13.02.2012 в 15:31-
-
13.02.2012 в 15:35-
-
13.02.2012 в 15:40-
-
13.02.2012 в 15:45-
-
13.02.2012 в 15:51-
-
13.02.2012 в 15:57-
-
13.02.2012 в 16:17мне вот из глюков фанона больше всего верится в безумного Маглора
а Альквалондэ и фанон вообще тема... там и переводчики досочиняли немного, и народ нафантазировал... я не поклонник Юлии Понедельник (по понятным причинам) но она хорошо народные глюки на альквалондскую тему проанализировала - согласен почти со всем
жаль, что Профессор упомянул о гибели Нимлот
интересная формулировочка
жаль, что упомянул - типа "погибла - то ладно"
-
-
13.02.2012 в 16:23А насчет Нимлот и прочих леди - уверен на 100%, ну не убивали эльфы женщин... Возможна была только случайная гибель, ну типа от случайной стрелы. Или - если женщина была нервэн. Вот потому и жаль, что упомянул, но не разьяснил, как бедняжка погибла.
-
-
13.02.2012 в 20:02Это по каким же, будьте добры озвучить?
-
-
13.02.2012 в 20:07Неверно. Профессор показал, чем заканчивается алчность, самоуверенность и неразборчивость в средствах.
Противоположный архетип - Арфинги, олицетворяющие Самопожертвование, Прощение, Смирение: главные добродетели христианства.
Интересно, а Фингон, смиренно молящий о жалости к нолдор - куда относится?
А исцеляться не хочется: воевать же намного интереснее.
Хочется. Но неправы феаноринги - пусть они и уступают.
-
-
13.02.2012 в 20:24-
-
13.02.2012 в 20:26-
-
13.02.2012 в 20:34За Финрода я вообще молчу...
А Феанаро геройски погиб в бою... Хоть медаль ему присуждай "За отвагу против барлогов".
Фингон - как и весь Второй Дом - олицетворяет двоеверие. И смиренно молить Богов - для расцвета язычества это норма. Древние язычники - да, они против Бога и с мечом могли, если добром не хотел помогать.
-
-
13.02.2012 в 20:41а про Альквалондэ пост - вот этот действительно выше всяких похвал, не согласен там лишь с парой деталей - собственно, я писал в комментариях к самому посту
-
-
13.02.2012 в 20:51-
-
13.02.2012 в 20:54Не заметила такого стремления у Фингона - у него истинная "смиренная молитва".
-
-
13.02.2012 в 21:03-
-
13.02.2012 в 21:53Но ведь как раз Феанаро и отделался довольно дешево. По сравнению с побывавшим в плену Маэдросом, Маглором, потерявшим всех и вся, остальной пятеркой, погибшей в междуусобице...
Насчёт дёшево - не соглашусь. Он ведь не в Вальгаллу попал... а под действием клятвы быть в четырёх стенах tenn ambar metta - нерадостное мероприятие. Да ещё и оценив высоту Тангородрима при этом.
я, как ролевик, не мог не смоделировать ситуацию в порту... И вот что получилось. Что в этом правда - судите сами)))www.diary.ru/~nolofinve-zp/p164212377.htm
Что-то мне кажется, что это слишком нолдорский взгляд. Прямо узнаЮ собственную агитацию на нашем форуме - у нас как раз на Альквалондэ все и застопорилось сейчас.
и жутко не хватает игроков, особенно со стороны обороняющих кораблиМайяр-провокаторы... похоже, ты бОльший перводомец, чем хочешь казаться-
-
13.02.2012 в 22:37Провокатор там один - Курумо, он же Саруман))) Довольно известная гнусная личность. Ну - а почему бы нет?
Я не перводомовец, я перековался
-
-
14.02.2012 в 00:18Очень хорошо все оценено на мой взгляд. тут разница идет не ПД и ТД- а язычник - христианин.
Только я, выросшая в католической семье, никогда не поддерживала и не поддержу ТД. ПД- наше все. стойкость, смелость, отвага плюнуть в лицо Богам и Злу, и презрение любого препятствия, что посмеет встать на пути. Вот это я понимаю нолдор!
-
-
14.02.2012 в 00:21-
-
14.02.2012 в 00:25