Челлендж від Гетьманів

@музыка: нема

@настроение: о,музо, панночко парнасська...

@темы: ФБ

---

Привітальне

Поздравляю  Mormeril с Днем Рождения, желаю удачи, радости, исполнения всех желаний и мечтаний. И мир Арды пусть навсегда останется с тобой.
В качестве подарка - стихотворение Эланор о мечтателях.

***
Если посмотреть на облака,
Пристальней вглядеться в теплый снег,
Можно увидать рожденье звезд
В колыбельках лунного луча,
Иль стада невиданных зверей.
Что бредут к реке на водопой...
Если посмотреть на облака,
В час закатных ярко-рыжих стрел,
В свете умирающего дня
Вдруг сомкнутся воинов ряды.
Вслушайтесь! То сталь звенит о сталь,
В битвах за безмолвную гряду,
Пуха лебединого белей...
Если посмотреть на облака
В них порою просто разглядеть
Лица нас покинувших навек,
Сны из детства и дороги те,
По которым довелось пройти...
это все увидеть так легко,
Если посмотреть на облака...





Прослушать или скачать Ветер, дай мне тяжесть бесплатно на Простоплеер

@темы: ПЧ і роззява Ноло

---

Реклама, знову реклама

А битва продовжується, і вже виставлено міні. Хто хоче дізнатись про те, як козаки воювали з Чужим та Хижаком одразу, а також прочитати про перевертнів, мавок, і пошуки скарбу князя Полуботка, запрошую до гетьманської ставки

fk-2o13.diary.ru/p190519969.htm

fk-2o13.diary.ru/p190524089.htm

Голосовалка тут - fkvote-2013.diary.ru/p190569275.htm

Власне голосовалка соо - fkvote-2013.diary.ru/

@музыка: фольк "А хто п'є, тому наливайте"

@настроение: ранок добрим не буває

@темы: ФБ

---

Флешмоб

Упіймав у Мережі

Если бы вам нужно было немедленно призвать меня мистическим образом, какие пять предметов вы бы использовали для составления пентаграммы?

@музыка: нема

@настроение: нормальне

@темы: флешмоб

---

А що я знайшов...

karatkevich.ru/ - сайт, присвячений Володимиру Короткевичу.

karatkevich.ru/storie/89-laddzya-rospachi.html - Ладдзя роспачы

karatkevich.ru/storie/74-dzikae-palyavanne-kara...
karatkevich.ru/storie/75-dzikae-palyavanne-kara... - Король Стах білоруською, облизуюсь від задоволення
І там ще багато-багато...

Про Дон Жуанів з Беларусі

Жыў сабе год чатырыста назад у беларускім горадзе Рагачове небагаты, але добрага роду дваранін па прозвішчы Гервасій Выліваха .Быў ён з калена Давойнаў, з клана – Мячоў, а якога герба – за даўнасцю год забылася. Усёй маёмасці яго было – замак-развалюха, некалькі коней веку мафусаілава, латы, ды меч, ды яшчэ шахматная дошка, але затое быў ён багаты сябрамі і неабдзелены жаночай увагай.Сабою быў дзівосна гожы і пяшчотны, а паводзін – самых заганных. Хобаль, залётнік, піяка, задзіра, біток, бабздыр несамавіты. Не было на ўсёй зямлі беларускай падобнага яму. Ляхі такіх завуць – “завалідрога”, а мы, людзі роду крывіцкага, “адарвірог”, бо некалі, кажуць, такі ў самога Люцыпара рог сілком аддзерлі і зрабілі з яго келіх для пітва. Вады нальеш, і, сілаю самога рога, робіцца гарэлка. Я думаю – байкі гэта.І сябры ў яго былі адпаведныя. Андрэй Гарбаты з Брачыславічаў, Кірык Балабан з Гультаёў, Галляш Вясна са Свінчуковічаў ды яшчэ Іра Францічак, за пераплёт на служэнне надзелены вёскай Мазурыкі, родам багемец, але п’янюга і бабскі ліслівец – на трох беларусаў.Толькі ўсёй і працы ў іх было, што цягацца па корчмах і шынкарках ды па навакольных замках, калі гаспадара няма дома, піць віно, як Дняпро п’е Друць, ды дзярбаніць на лютнях і кімвалах багамерзкія песні.Неяк жылі
У багатых, але пацёртых уборах, светлавокія, заўсёды на падпітку. Вакол лірны гуд і дудны роў. На сёдлах – жанчыны. На плячах – сокалы. У сэрцах – няма Божага страху.Рагачоўская грамада, усе мужы статэчныя і радцы, дзякуючы ім страцілі чалавечае падабенства. Ужо нібы не чалавечая зборня сядзела ў радзе і на капе, а статак галінастых аленяў. І не глядзелі алені адзін аднаму ў вочы ад вялікага сораму.Адабралі яны жонак у пана земскага пісара, і ў пана лоўчага, і ў пана старасты, і ў пана кашталяна, і ў пана наглядчыка за бабровымі гонамі. А сам Гервасій Выліваха звёў і паіў вельмі многіх, і нават каханку палкоўніка Чыжа. Палкоўнік спаймаў іх з ліцом і кінуўся быў біць, то яны палкоўніка напаілі пад прымусам і, п’янага, павезлі ў госці да рагачоўскага пробашча, дзе палкоўнік з пробашчавай аканомкай аскароміўся, учыніўшы свальны блуд. Пробашч раніцою, з гарачкі ды болем у галаве пакутуючы, закаціў імшу і на той імшы пана Чыжа пракляў у імя рымскай царквы да дзевятага калена.А потым здарылася дзіва. Знайшлі на замкавым падвор’і срэбную скрынку, якая ўпала з неба. Так нядаўна ўпала, што яшчэ цёплая была. А ў скрынцы – каштоўнасці. А на скрынцы – надпіс, што ўсё гэта дасылае святы Юры таму з горада, хто не парушыў ніводнага з Божых запаветаў.Над гэтай скрынкай счапіліся ўсе. І замкавыя вялікія людзі, і касцельныя, і людзі царквы. Кожны хацеў давесці, што гэта яму, а таму іншых усіх паплюжыў і выкрываў. І выявілася, што толькі садомскага граху ў горадзе і не было. І так гэта было брыдка, што сяляне пасля таго цэлы год баяліся ездзіць на торг – калі ўжо там такія начальныя людзі. Ледзь на захірэў горад.А скрынку тую, як выявілася потым, аб чым і дакумент быў завераны і схаваны ў ларніка1, зрабіў магілеўскі залатар Мацюшка.А каштоўнасці ўсе чыста былі непраўдзівыя, фальшывыя. Вось табе і Юр’еў тэстамент!Каменні тыя замовіў Андрэй Гарбаты, а скрынку – сам Выліваха. Дзіўны быў іхні хаўрус. Коней любілі – як татары ці вугры, сабакары былі – горш за ангельцаў, а ўжо што да жаночага полу – ратуй нас, Пане Божа, і злітуйся, гэткія антыхрысты.Вербенай валасы намосцяць ды пад камяніцы, да паняў. У вочы глядзяць, як анёлы, а ў саміх ніжэй спіны хвост д’яблаў. І словы ж аднекуль бралі – “сонца ты маё астатняе, лада мая, ветразь мой на шляху да вечнага спасення“. А ноздры ў саміх – як у коней трапечуць.Калі б перад каралём Цыкмунам пала столькі замкаў, колькі перад імі жонак – кароль бы ўладарыў паловаю свету.Але каралю шанцавала не так.Нічога ім не маглі ўчыніць, нават калі Гервасій Выліваха зрабіў замах на жонку магілеўскага войта. Войт быў па ўзросту скупаваты.А жонка ў яго была баба добрая: чаго ні папрасі – не адмовіць....Няшчасны быў горад. Зусім нядаўна яго крымчакі абрабавалі і спалілі, за дваццаць сем год перад гэтым тое самае зрабіла маскоўская раць. Досыць, здавалася б, дык не: свой, нутраны, знайшоўся татарын, брыдкі Богу Гервасій.На духоўным судзе ўсю кампанію сарамаціў біскуп. Казаў, што самушчаюць яны народ самым сваім існаваннем, бо прымушаюць сумнявацца ў бясхібнасці Бога. Усё ж, маўляў, і яны Божыя стварэнні, дык палучаецца, што Ўсяведны накшталт дрэннага ганчара.Яны, аднак, не спалохаліся і дагмат бясхібнасці Бога падсеклі пад корань, кажучы, што нават ён робіць шмат непатрэбнага на гэтай зямлі. Напрыклад, цыцкі ў мужчын. Не было яшчэ на свеце мужчыны, якому б яны хоць раз спатрэбіліся. А калі Творца задумаў упрыгожыць імі мужчыну – то чаму прыляпіў іх на месцы, што заўсёды прыкрытае вопраткай?Біскуп толькі ротам зяваў, а потым, пасаромлены, напіўся і стаў думаць над гэтай прычынай. І чым больш думаў, тым больш піў, аж пакуль не папсаваўся ў розуме.

"Ладдзя роспачы"

@музыка: нема

@настроение: нормальне

@темы: літературне

---

Міні 2 левелу

@музыка: Ж. Лютий "Ранок Сварожий"

@настроение: понеділок... знову понеділок

@темы: ФБ

---

Медитативне

Якщо ти зробив дурницю, то принаймні доведи її до логічного завершення з істинно нолдорською впертістю.

@темы: особисте

---

Приблизно так...

Як правильно вигулювати Феанорінгів - читати тут

@темы: сильмовське, білочки

---

Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

---

Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

---

Поети 20 століття.

Поцупив у  Джейк Чемберз ось такий результат опитування росіян:

25 найкращих поетів минулого століття

1. Есенин - 39 %
2. Маяковский - 28%
3. Высоцкий - 26%
4. Ахматова - 23%
5. Цветаева - 19%
6. Блок - 18%
7. Окуджава - 15%
8. Маршак - 14%
9. Евтушенко - 13%
10. Рождественский - 13%
11. Чуковский - 12%
12. Твардовский - 11%
13. Ахмадулина - 10%
14. Барто - 10%
15. Михалков - 10%
16. Пастернак - 9%
17. Вознесенский - 7%
18. Гамзатов - 6%
19. Танич - 6%
20. Гумилев - 5%
21. Мандельштам - 4%
22. Галич - 4%
23. Бродский - 4%
24. Дементьев - 3%
25. Асадов - 3%.

І нарешті руки дійшли скласти власний список.

Майже самі "срібні". Ну я і сноб)))

1. Гумилев
2. Мандельштам
3. Волошин
4. Анненский
5. Блок
6. Окуджава
7. Бальмонт
8. Брюсов
9. Белый
10.Кузмин
11. Ахматова
12. Сологуб
13. Ходасевич
14. Иванов Георгий
15. Цветаева
16. Пастернак
17. Бунин
18. Высоцкий
19. Дольский
20. Гиппиус
21. Мережковский
22. Иванов Вячеслав
23. Антокольский
24. Лозинский (как переводчик)
25. Тэффи



Ну і гуляти так гуляти - 25 моїх найулюбленіших українських поетів 20 століття.

І список можна було б продовжувати...

1. Стус
2. Костенко
3. Ольжич
4. Антонич
5. Лятуринська
6. Плужник
7. Теліга
8. Стефанович
9. Свідзинський
10. Рильський
11. Драй-Хмара
12. Клен (Бургардт)
13. Зеров
14. Маланюк
15. Вовк Віра
16.Дараган
17. Пачовський
18. Липа Юрій
19. Филипович
20. Бедрик
21. Тичина
22. Жадан
23. Кіяновська
24. Чупринка
25. Вороний

@музыка: нема

@настроение: благопристойне

@темы: літературне

---

І знову реклама

Голосовалка за арти лежить тут

fkvote-2013.diary.ru/p190423653.htm?from=last&n...

А нашу викладку можна глянути тут:

fk-2o13.diary.ru/p190394150.htm

Ну, а ось це - те, що зачепило у Толкін-фандома, красота-а

Феанаро, такий він Феанаро

@музыка: нема

@настроение: опівнічне

@темы: ФБ

---

ФБ-шне

роздуми з приводу канону рідної команди

Цікаво, що багато хто уявляє собі війну під проводом Хмельницького у вигляді "народного повстання", такої собі хмільної "Жакерії", де темний, місцями добрий, але в основному злобний (або пригнічений панством) простолюд воює проти аристократії, польських культуртрегерів. Таке собі повстання рабів - українська модифікація "Розвіяних вітром". Пішла ця баєчка з підручників з радянської історії і з романів Сенкевича - дві крайнощі зійшлися.
Отже - ситуативно.
На момент початку війни в Руси (саме так - не плутати з Московитією) повним ходом проводилась "повзуча полонізація". Слід нагадати, що поляки Русь-Украйну не завоювали в чесній битві: князь Ягайло разом з язичницькою вірою предків здав ляхам і своє князівство - Жмудь, Литва-Бєларусь, Україна-Русь. В обмін на руку королеви Ядвіги, котра, до речі, була замужем за іншим, але єзуїти цю проблему швидко вирішили, та на пусте брязкальце - королівський титул. Щось це нагадує... Ну, певне - свого часу київського Володимира теж ось так купили - візантійською принцесою і титулом базилевса.
Чому саме здав? Тому що "четверний союз" - Річ Посполита - на ділі обернувся польською домінантою. "Шляхетська демократія" і виборність короля давала можливість будь-кому зайняти трон, якщо цей будь-хто міг привабити сейм на свій бік. Ясна річ, що цей хтось мав бути католиком і аристократом. Не обов'язково поляком - Ярема Вишневецький трону не домігся, однак його сина обрали королем.
В ті часи кастова і релігійна приналежність всяко переважувала національну. Польський, руський та литовський аристократи мали більше шансів порозумітися між собою, аніж з власними селянами. Однак існували і певні особливості.
Пропаганда агресивного католицизму у Польщі не давала можливості руській та бєларуській аристократії зайняти при королівському дворі належне їй по праву місце. Тому почався відхід у католицтво русинської знаті. Покатоличення тягнуло за собою зміну мовних приоритетів - руська та бєларуська мови з чільних мов литовського князівства почали перетворюватись на мови відщепенців-схизматів.
От тому і вийшло, що в 17 столітті більшість чільної родової руської аристократії говорила польською мовою і намагалася поводитись "як у Варшаві". Це про них Тарас Бульба говорив - "переймають хтозна які бусурманські звичаї".
До речі - хіба нікого не зацікавив той факт, що польський воєвода опісля перехода Андрія Бульбенка на бік поляків, принаймні не заважає йому пропонувати руку й серце "прекрасній полячці", себто власній доньці, і призначає командиром кінного загону, що складався зі шляхти. У ті часи, коли кастовість була понад усе, подібне було б неможливим, якби син козацького полковника не був шляхтичем, себто дворянином з походження. Небагатим дворянином - власником хутора. Але таким же шляхтичем був і Богдан Хмельницький.
У того ж Сенкєвича - приїжджий на Русь поляк закохується в дівчину зі збідінлої руської князівської родини. В родині уже говорять польською мовою, однак батько панночки одружений з жінкою з дрібної шляхти, змальованою Сєнкевичем найчорнішими фарбами. Однак - цікавий факт - стара княгиня говорить мовою руською, цю мову знають її сини, і вона хоче видати доньку за русина. За Богуна.
До речі, Богун, майбутній полковник вінницький, теж був не "від сохи", і не селянського походження. Все та ж дрібна русинська шляхта, часом збідніла до того, що їй дійсно доводилось "орати землю з шаблею при боці" З гербом і родоводом.
Великий польський патріота Анджей Кмітиц - бєларус родом. Його маєтки, як оповідає Сенкєвич, зосталися під Смоленськом, а останнє "родове гніздо" все в тій же Литві-Бєларусі.
Тим, хто читає Сенкєвича, до речі, не варто забувати, що він описує 17 століття з точки зору 19, коли націоналістичні рухи досягли свого апогею. А тому довіряти пропольським промовам його героїв треба обережно - а власне кажучи, зовсім не довіряти.
Отже - аристократія полонізується. Але...
Є військова руська дрібна шляхта. Котра зветься козацтвом. Шляхта, котра є православною і руськомовною. Шляхта, котра є доволі освіченою, але на руський лад. Шляхта, котра кипить від люті - їй закрили шлях нагору, для того, щоб піднятись, потрібно зректися православної віри.
Знов таки - не забуваймо, що в ті часи козаками називав себе багато хто, в тому числі і просто розбійники. Але більшість козацтва - це прикордонники, порубіжники на службі у держави. Котра - ясна річ чужа ненька - намагалася весь час скоротити їхню кількість і урізати їхні пільги.
Ось за ці пільги і почалася війна. Шляхти проти шляхти.
Це вже потім сюди приєдналися захист мови і захист віри. Це вже потім до козаків стали долучатися озброєні косами селянські загони. Це потім Богдан Хмельницький, полистувавшись з Кромвелем, почав думати про те, що непогано б створити державу Руську з собою улюбленим на чолі... Кромвель зміг стати лордом-протектором, а чим Хмельницький гірший за Кромвеля? Та нічим... Обидва з небагатих дворян.
А тому - війна Хмельницького це не є повстання рабів, але боротьба рівних.

@музыка: нема

@настроение: так собі

@темы: ФБ

---

Ярость.

Тэльпелассэ Ранандиль




Слышишь - разгорается древнейший из костров?
Слышишь - разбивается о камни звон ручьев?
Слышишь – земли стонут под теченьем бурых рек?
Слышишь – на секунды осыпается наш век?
Битва разрывается меж сумраком огней,
Битва, разнесись, звени же сталь сильней.
Видишь, как в безумии танцует ярый бой?
Видишь, как по лезвию стекает наша боль?
Голос труб звенит о памяти утрат,
Голос труб бередит души – что ж ты медлишь, брат?
В пламени родились, в пламени умрем,
Судьбы разлетаются под небом вороньем.
Смех безумной битвы проникает прямо в мозг,
Жизни тают, истекая, как по свечке воск.
Ярость ожигает веру сотнями плетей
И заманивает властно контуром сетей.
Ножны пусть падут с души, освободится крик.
Самый важный из даров – то Клятва, наш постриг.
Ярый танец стали, ярый дух – костер.
Рок уже давно над нами длани длинные простер.
Я готов их скинуть с плеч, ввязаться в этот бой,
Хоть и плата за свободу – наша жизнь и боль.

@музыка: нема

@настроение: втомлене

@темы: сильмовське, поезія

---

ФБ, арти з другого левелу.

30.07.2013 в 22:54

Пишет  fandom Hetman & Co 2013:

fandom Hetman & Co 2013. Арты, клип, коллаж G - PG-13

Настасья
Как царевна-лягушка
Полет гусара
Калинов мост
На закате





Название: Настасья
Автор:  fandom Hetman & Co 2013
Форма: клип
Пейринг/Персонажи: Будимир/ княгиня Анастасия Слуцкая
Категория: гет
Жанр: драма
Рейтинг: от G до PG-13
Исходники: видео: "Анастасия Слуцкая" («Беларусьфильм», 2003 год), музыка: Руслана - "Я тебе люблю" (перевод "Я тебя люблю"
Продолжительность и вес: 2:44 мин; 65 Мб.
Предупреждение: смерть персонажа. Осторожно, Тарзан!
Для голосования: #. fandom Hetman & Co 2013 - работа "Настасья"

Настасья from Hetman2013 on Vimeo.

Название: Как царевна-лягушка
Автор:  fandom Hetman & Co 2013
Форма: коллаж
Пейринг/Персонажи: княжна, дождавшая мужа с Дикого Поля
Категория: джен
Жанр: джен
Рейтинг: от G до PG-13
Исходники: кадр из "Анастасия Слуцкая" («Беларусьфильм», 2003 год); иллюстрации Катерины Штанко
Для голосования: #. fandom Hetman & Co 2013 - работа "Как царевна-лягушка"




Название: Полет гусара
Автор:  fandom Hetman & Co 2013
Форма: коллаж
Пейринг/Персонажи: крылатый гусар
Категория: джен
Жанр: джен
Рейтинг: от G до PG-13
Исходники: интернет, постеры к к/ф "Битва за Вену"
Для голосования: #. fandom Hetman & Co 2013 - работа "Полет гусара"




Название: Калинов мост
Автор:  fandom Hetman & Co 2013
Форма: коллаж
Пейринг/Персонажи: воевода Добрыня, княгиня Ольга
Категория: джен
Жанр: джен
Рейтинг: от G до PG-13
Исходники: интернет, постеры к к/ф "Русь изначальная"
Для голосования: #. fandom Hetman & Co 2013 - работа "Калинов мост"





Название: На закате
Автор:  fandom Hetman & Co 2013
Форма: арт
Пейринг/Персонажи: казак
Категория: джен
Жанр: джен
Рейтинг: от G до PG-13
Для голосования: #. fandom Hetman & Co 2013 - работа "На закате"

пда версия поста

@музыка: нема

@настроение: нормальне

@темы: ФБ

---

Читальний зал

Воробьевский Ю.

"Русский Голем"



Щось останнім часом мені до рук трапляє таке чтиво, що не знаєш, сміятись, чи плакати. Типу оцього творіння воцерковленого інтелігента, которий нині активно шукає бісів у музиці Моцарта і у романах Булгакова. З неодмінним приспівом у кінці кожної глави - душу такого-то біси потягли до пекла.
Часом думаєш - а не тролінг це? Потім - та ні, така "звірина серйозність" занадто сувора для тролінгу.
Те, що біси полюбляють рок, здається, вже тільки лінивий батюшка не підкреслював. Воробйовський пішов далі - Моцарт та Паганіні теж є слугами сатани.
Ну і хто винен в усіх проблемах прогресивного людства? Правильно здогадались - окрім композиторів та письменників ще жиди та масони.
Так люди ж ведуться - одна знайома мені читачка Воробйовського у великих дозах підписку на Толстого ще радянських часів урочисто спалила на городі.І зараз грунтовно чистить бібліотеку згідно з рекоменаціями цього милого інтелігента.
Дивлюся на свою підбірку творів Блаватської та Рамачараки і дякую Богам, що у мене ще дах не тече, і у чортів, котрі живуть в теософських та інших книжках, я не вірю.
Треба чимось добрим і світлим прочистити розум опісля цього творіння "воїна Світла"

Смачні цитати:



… Когда-то, от переполнявшей любви к Богу люди запели. Подобно Ангелам славили Творца. Потом, в подражание голосу, создали поющие инструменты. Но бесы не дремали: девять «дочерей» Зевса и Мнемозины – музы – ловко выхватили лиру из рук зазевавшегося человека. И присвоили игре свое имя – музыка.

Ее звуки – по планетарным орбитам нот – все дальше улетали от Господа. Пусть первоначальное, божественное предназначение музыки не забывалось, но разве сравнить византийские песнопения монахов с западнохристианскими страстями Баха или Бетховена? Звуки эти – в католических завитушках – летели в бездну душевности. Улетали потому, что не только слова, но и мелодии кто-то нередко диктовал со стороны.1

Эти подсказки слышали Гофман (более известный у нас, как автор мрачноватых сказок)2, Мендельсон, Гендель, Глюк (запойные пьяницы) и многие другие. Шуман, например, воспевший Фауста и умерший в психиатрической больнице: «…уже на 24-м году сделался жертвой липемании (мрачное помешательство, а 46-ти лет совсем почти лишился рассудка: то его преследовали говорящие столы, обладающие всеведением, то он слышал не дававшие ему покоя звуки, которые сначала складывались в аккорды, а затем в целые музыкальные фразы. Бетховен и Мендельсон, как казалось, из своих могил диктовали ему различные мелодии. В 1854 году Шуман бросился в реку, но его спасли…» Это свидетельство все того же Ломброзо.

К знаменитому масону Моцарту, который писал музыку без черновиков, тоже приходил «черный человек». Не случайно композитора похоронили в извести – были к тому основания…

Классическая музыка названных авторов, которую ставят в пример помешанной на роке молодежи, постепенно к этому полному разгулу страстей и вела. Началось все с чувствительной и псевдоблагочестивой красивости. (Диавол может ведь предстать в виде ангела). А потом лукавый сам сел за клавесин и, не попадая когтями по клавишам, ввел в моду дисгармонию. «… начиная с Бетховена (и даже с Моцарта, если рассматривать его последние квартеты), композиторы намеренно вводили дисгармонию, главным образом ради большей музыкальной свободы и эмоциональности. Многие авторы романтического периода хотели, чтобы их музыка охватывала весь опыт разума и чувства, чтобы зло в ней выражалось так же, как добро, - и для этого пользовались диссонансом. Некоторые, как Паганини и Франсуа Буальдье, автор «Инфернального вальса», иронически (ой, ли! – Ю.В.) заявляли, что их вдохновлял Дьявол».

@музыка: "Арія" Меченый злом"

@настроение: кругом фігня, скрізь довбо...

@темы: літературне

---

Цитата

"Найгіршим пороком є змушення людини прийняти твій власний погляд на речі шляхом морального насильства"

Г.Гессе

@музыка: нема

@настроение: проблематичне

@темы: літературне

---

Читальний зал

Випадково потрапив у чужий дайрик, і мене спокусили прочитати цікаве фентезі. Ось цією рецензією.

27.07.2013 в 02:07

Пишет  Ин-Йин:

Макс Далин "Лестница из терновника"

Макс Далин - автор, к которому я очень неровно дышала после "Зеленой крови" (прекрасное прочтение психологии животных - какие натуральные собакины разговоры ("ах-ах-ах" - ну да, они так и разговаривают))!! кошкины мысли - как вживую! а конь какой!!! Пронзительная идея нашей людской нечеловечности. Прекрасный, жестокий, справедливый высшей справедливостью финал. В общем, по моим критериям вещь сильнейшая.)
И вот, когда меня навели на "Лестницу" (там, мол, красиво-изысканно-феерично-... правильно устроено), я повелась. Автор, правда, предупреждал: не судите опрометчиво
Итак, идея, которая автора вдохновляла (он это и не скрывает): сексуально-романтичные отношения представителей разных цивилизаций невозможны, ибо слишком велики будут генетические, психологические и социальные различия.
Для подтверждения теории он рисует цивилизацию (это фэнтези, ага. Хотя Далину хочется называть свое произведение фантастикой славааллаху не научной) антропоидных гуманоидов - проще говоря, разумных, практически полностью похожих на людей, с единственной разницей: они гермафродиты.
Сразу скажу, книга мне понравилась. Очень. В ней, повторюсь, красивый-изысканный мир утонченных аристократов с мечами и локонами. Но в ней же достаточно крепкий сюжет, единая идея, проходящая через все три части, и яркие характеры.
Теперь о печальном. Мир - что бы ни утверждали в комментах поклонники и друзья - четко не прописан. Культура аристократии с брачными поединками на красивом оружии - да. Культура простонародья с тесаками - нет. Линия землянина-Прогрессора с психотравмой и Комкон в качестве психотерапевтов ... ну, пусть.
А шокировал меня неизвестно откуда взявшийся у вроде бы интеллигентного автора Макса Далина неприкрытый сексизм и мужской шовинизм. (Хотя, опять же, в комментах есть вбросы про "это пишет двадцатипятилетняя графоманка!" - не-ет, граждане, это пишет мужчинка примерно сорокалетнего возраста, интеллигент и слабак, потому что сильный мужчина такое сочинить не может. в голову ему не придет).
Гермафродиты эти до возраста полового созревания растут (по описанию) анимешными мальчиками, всю жизнь тренируясь фехтовать холодным оружием. Ради брачного поединка. В котором главное - не убить противника - а обезоружить его (и повредить как можно меньше; а крестьяне, повторяю, с тесаками угу... вы тесак-то видели, господа? "не повредить", кхе-кхе... крестьяне тоже с детства тренируются? После работы на феодала? ну-ну)). Потому что победитель в этом поединке делает из побежденного себе... девушку. Женщину. Отрубает лишнее и имеет в... кхм... открытую рану (цитирую). После чего у побежденного изнасилованного (нет, описано не как просто изнасилование, а такие виктимо-агрессорские отношения - МаксоГамы, я б сказала: сплошной адреналин и хардкор) начинается гормональная перестройка, и в течение двух месяцев он превращается в полноценную женщину. Все эти дни она более-менее болеет (т.е. становится недееспособна), изменяет психологию (в ней просыпается нежность-ласка и привязанность к своему мужчине-победителю) и физиологию. Естественно, все ее прошлые навыки по обращению с оружием забываются и, видимо инстинктивно , просыпаются чисто женские умения прясть-ткать-солитьсоленья-варитьваренья-стирать-доить (впрочем, этими вопросами автор, живописующий исключительно аристократическую прослойку, величественно пренебрегает).
В результате женщина привязана в конкретному своему мужчине-хозяину, а мужчина... ну что ж, он, в принципе, имеет право еще с кем-нибудь вступить в брачный поединок. И заиметь себе еще одну женщину (пока его самого кто-нибудь не поимеет).
В общем, давно известная фрейдистская конструкция о женщине как кастрированном мужчине.
В книге рассмотрены истории нескольких пар. По-разному происходит такое "запечатление" Ж на М. Есть место и насилию, и любви. Все как в жизни. все как у нас. Почему ж так тошно?
Вы, говорит автор, не можете себе представить не человеческую психологию. А вот у них - так, а вот им так нормально.
Я, в принципе, не спорю.
Меня интересует психология автора, который не видит для мужчины иного пути самоидентификации кроме как через кастрацию другого мужчины. Проще говоря, настоящий мужчина - это тот, кто лишил чего-нибудь другого. Мужчина становится мужчиной не созидательно, не сам по себе, собственными достижениями, а через грабеж и насилие над другим.
Не опуская соседа настоящим мужиком (тм) не станешь.

Соответственно, настоящая женщина проходит через кровь и боль, через обязательную жертву, чтобы обрести истинную любовь.
Автор в умилении комментирует: я бы хотел найти свою половинку, которая была бы так же предназначена мне.
Что характерно, все хотят найти свою, блин, половинку; никто не хочет сам становиться чьей-то половинкой

Убили меня комменты от нашей женской части. Ах-ах, восторгаются дамы (а может, просто неумные дамы, а?) как справедливо устроен мир у них! Вот бы и у нас так! Тогда бы сразу было ясно, кто мужик в доме, сразу бы на брачном поединке и определяли, кому в семье носить штаны!
Почему тот, кто лучше дерется на мечах, априори считается лучшим главой семейства - мне не догнать никогда. С чего и кем решено, что физическая сила на автомате добавляет своему хозяину и ответственности, и силы характера, и надежности?
Не дает ответа (с)

Первая часть посвящена жизни и приключениям героев в одной стране - высокоразвитой для средневековья Кши-на (China ) - с утонченностью и регламентированностью Китая или Японии.
Во второй части действие перемещается "в страну южных варваров", где жесткая родовая структура а-ля монгольский каганат держит в страхе все порабощенное население, а женщины сведены до роли бессловесной скотины. Победил врага на поле битвы, поимел тут же - и в обоз, в рабство. А что? По крайней мере есть логика.
По крайней мере честно.
Во всяком случае от этой части мира у меня не было ощущения, что надо мной извращенно надругались. Просто победили. Это бывает.

И подслащенная пилюлька для читательниц типа меня, что, мол, женщины ведь на самом деле вполне могут участвовать в делах мира из-за спины мужчин (жена, типа, шея) в самом финале ("А кто теперь будет править в Лянчине? - Госпожа Ар-Нель, понятное дело") не радует. Лучше бы госпожа Ар-Нель (чудный персонаж, в него влюбляются все без исключения - пока она еще господин Ар-Нель ) не поддавалась в поединке. Она (он, Ар-Нель) ведь совсем не хуже своего избранника владеет оружием. Но как выйти из ситуации без урона для мужской (читай: авторской) чести, если в поединке проиграет не тот, кто готов поступиться самолюбием, М. Далин не знает.
Хотя, надо сказать, избранник Ар-Нель действительно настоящий мужчина.
Но это наш, земной мужчина. Он согласен на любой вариант, лишь бы любимый/любимая был/была рядом (а в реалиях мира Нги-Унг-Лян эти условия перечисляются, все, кроме одного: мы так и не узнали, готов ли Анну стать для Ар-Неля женщиной))))
Анну, как и автор, совсем забыл про такой вариант
Боюсь, что это показательно.

Лишь 2 (два!) мужских коммента среди более чем четырехсот порадовали меня.
Лучше бы ты, автор, - сказано в одном из них, - написал мир из одних девок, а не из мальчиков. А если в поединке одна девка побеждает другую - она становится мужиком.
А? Как вам? Честь ей и слава и - бонус: гормональный всплеск!
А главное, при этом не второй (проигравший) лишается чего бы то ни было (части тела, мужественности, чести - подставьте нужное), а победитель приобретает новое умение-качество-имущество-возможность-итд.
Вот этот мужик из коммента и есть настоящий мужчина. Потому что для идентификации себя как мужчины ему надо знать, что у него появляется нечто, чего нет у других. А у мужчины Макса Далина ничего не появляется, он только кастрирует окружающих

Первый для читателя брачный поединок нги-унг-лянцев происходит на первых же страницах. Страшный в своей безнадежности, потому что тот, кто сильнее, - из низкого сословия; он не может так обойтись с любимым - взять его как "трофей" (термин именно этот) в свою семью. Он мог бы и поддаться, проиграть, соглашаясь на роль "девочки", но высокорожденный глупец от большого ума хамит: "Я не женюсь на тебе. Хорошая наложница выйдет".
И второму остается подставиться под смертельную рану со словами "Я под тебя не лягу!"

Вся эта книга - прекрасная, живая, интересная, цепляющая, переворачивающая душу - манифест гендерных представлений современного мужчины: видимость равноправия при личном удобстве. Так мир устроен, говорит нам мужчина. Сама природа так распорядилась.
А вот я думаю, что не природа. А всего лишь вы, автор.
Не-ет, Макс Далин, я под тебя не лягу! (с)

Ergo: читать ли книгу? - Да, читать!! и идти бить морды шовинистам!

Рецензія моя власна

Читав півночі. Вражає. Дуже нагадує одночасно три улюблені мною книги - "Важко бути Богом" Стругацьких, "Ліва рука Темряви" Урсули ле Гвін та "Трилогію Ельберу" пані Мирослави. І в той же самий час...
Стругацькі - це КомКон, етнографи і прогресори. Тільки ось на Землі, звідки прилетіли такі прогресори, явно не комунізм. Автор, щоправда, спробував якось це урегулювати в третій частині, однак пояснення шиті білими нитками. Грубі ці прогрессори. Злобні. Вивчають інопланетян як мурашок.
Урсула ле Гвін - це цивілізація гермафродитів. Тільки у пані Урсули трансформація статей проходить незалежно від бажання суб'єкта, і одна й та сама людина може за життя побути і чоловіком і жінкою, народити дитину і зачати дитину. Трансформація закоханиої пари залежить від багатьох факторів, але вона не агресивна. Хоча - землянин-дослідник сприймає аборигенів все ж таки як чоловіків, особливо - закоханого в нього Міністра. Землянину від цього дискомфортно, а Міністр підставляється під кулю, зрозумівши, що вони з чужинцем далекі одне від одного не лише за будовою тіла.
Цікаво, а якби пані Урсула описала жінку-посланницю? Мені здається, що тоді б Міністр вижив)
"Трилогія Ельберу" - це японський присмак... О так, всі ці вправи в каліграфії, листовні знайомства, ельфійська зовнішність аборигенів, чудове володіння зброєю при нібито зніженості, твердість і жорстокість там, де необхідно відстоювати честь... Звісна річ, у пані Мирослави "ельфи" цілком нормальні чоловіки та жінки. Не двостатеві.
Світ виписаний дуже гарно. Деталі, розмови, і все таке. Етнограф трохи Марті-Сью, але в історіях про попаданців-прогресорів це уже канон.
Ну, а як бути з тим, чим обурювалась автор рецензії?
Неправильний цей світ. Неправильний в тому, що для того, щоб покохати, потрібно зробити партнеру боляче.
На відміну від "Лівої руки Темряви", де аборигени планети Зима у латентному стані "середнього роду", у світі Макса Даліна у латентному стані аборигени - чоловіки. Хлопчики і юнаки - такий у них статус. Чоловіча стать є домінуючою. Чоловіка можна зробити жінкою, жінці шляху назад уже нема.
Прив'язка до гвалтівника-переможця - огидно. Навіть, коли це робиться з доброї волі - на шлюбному поєдинку б'ються двоє закоханих. А "рабині війни" - це взагалі гидота: колишні воїни, гормональним сплеском змушені кохати своїх переможців.
Опісля трансформації пробуджується зовсім інша істота. Це означено чітко - трансформовані дівчата втрачають себе, як особистість. Це не завжди означає, що вони повністю підкоряються партнеру, однак партнер замість однієї людини отримує за дружину зовсім іншу. Незнайомку.
Третя стать - кастрати. Це у цій цивілізації замість пожиттєвого ув'язнення. Не жінки і не чоловіки. Парії. У більш варварських культурах, однак, займають місце жерців. У принципі логічно.
І тут цікавою мені здалася дискусія в коментах до Самвидаву - якої статі сам Макс Далін. Одні говорять, що гендерний шовінюга-мужик, другі - що жінка-мазохістка.
Я більше схиляюсь до другого варіанту. Тому що сила руки і володіння мечем усе ж таки не показник "альфа-статусу". А у цій цивілізації, виходить, усім слабосилим, але розумним відведена роль жінки) А також - хитрим, котрі вчасно піддалися і тепер можуть впливати на переможцця.

Книга лежить тут:

Макс Далін Лестница из терновника

samlib.ru/d/dalin_m_a/lestnica1.shtml
samlib.ru/d/dalin_m_a/lestnica-2.shtml
samlib.ru/d/dalin_m_a/lestnica3.shtml

@музыка: нема

@настроение: нормальне

@темы: літературне

---

В якості реклами

Голосують за драббли 2 левелу тут - fkvote-2013.diary.ru/p190292217.htm?from=last&n...
Сама голосовалка тут - fkvote-2013.diary.ru/

Голосувати потрібно за кількість творів від трьох до десяти, по одному твору від того фандому, котрий сподобався.

Для себе і для зацікавлених - список фандомів, котрі я читаю.

список не дуже довгий, бо на решту часу немає зовсім

fk-2o13.diary.ru/?tag=4808414 - Україна (Поправляю вишиванку, бо батько кошовий довірив мені перо, каламар і папір і сказав - пиши, сучий сину)

fk-2o13.diary.ru/?tag=4893340 - Ірландія, любов моя

fk-2o13.diary.ru/?tag=4903104 - Гобіти

fk-2o13.diary.ru/?tag=4901540 - Толкін-фандом

fk-2o13.diary.ru/?tag=4900857 - Зоряні війни

fk-2o13.diary.ru/?tag=4898409 - Хроніки Амберу

fk-2o13.diary.ru/?tag=4902742 - Рафаель Сабатіні

fk-2o13.diary.ru/?tag=4902681 - Совєцька фантастика

fk-2o13.diary.ru/?tag=4901694 - Фандом фандом

fk-2o13.diary.ru/?tag=4902840 - Роботек

fk-2o13.diary.ru/?tag=4898942 - Сім самураїв

@музыка: Поїхав козак на чужину далеку (фольк)

@настроение: нормальне

@темы: ФБ

---

ФБ-шне

Про прочитане

Чесно кажучи - не очікував... Команда Толкін-фандому - ну шкода мені їх. Все ті самі старі виверти - кон'юнктура моменту (Трандуїл-Торін), майже половина перекладів, зате велика кількість оповідок. Краще б їх було менше, але б вони були кращими.
Нічого не сподобалось. Ну нічогісінько. На БПВ ті ж самі райтери видавали набагато кращі історії. Таке враження, що викладку робили похапцем, під час дедлайну - аби викластись.
Ну, бартерщики як завжди зроблять "мі-мі". Але ж сірість, сірість і ще раз сірість. Воно не погано - просто сірятина. Тринадцять драбблів прочитав, зараз не можу згадати жодного.
Зате Хоббіти... Зайшов - думав буду довго плюватись. Але ж ні. Якщо не брати до уваги слешу - там є чудові сильні твори. Переграли вони наших рафінованих інтелектуалів.
Окрім цього читав ще Фандом, Сабатіні, Ірландію і радянську фантастику, віддаючи належне дитинству. Ірландія - найкраща. Решта теж на рівні.
Ну і Гетьманів хвалять. Це радує.

@музыка: нема

@настроение: песимістичне

@темы: ФБ