2024 або Русскій характер-2

Випадково віднайшов оцю невеличку повість

www.proza.ru/2014/08/07/2037

Звичайно, видно, що автор не професіонал. Однак, картинку він намалював реально страшнувату. Страшне це російське майбутнє не жорстокістю репресій - вони якраз порівняно з російським же минулим ще стерпні, а тим, що мисляча людина просто тоне в цьому лайні, на яке перетворилася його вітчизна. І виходу нема. Втім, чому - є. Або повіситись, або тікати.
Тікати герой повісті не в змозі.
І що найгірше - автор чітко показав, що росіянам подобається жити в антиутопії.

@темы: літературне

---

Русскій характер або знову про фіялочок.

Ні, я просто не зміг... Не зміг промовчати про явлення чергової фіялочки.


От скажіть мені, як таке може бути. Їхня країна заявляє, що зітре усіх у ядерний пил. Їхній Верховний Гоблін відправляється на мирний самміт на чотирьох військових крейсерах. Їхні зольдатики без оголошення війни вторглися у сусідню державу, а Верховний Гоблін спершу заперечував наявність у Криму "зелених чоловічків", потім визнав їхню наявність у три етапи. Їхні паскуди вбивають наших людей. Їхні журналісти брешуть так, що від їхньої брехні Геббельс почувається на тому світі невинним немовлятком. Їхні політики на повному серйозі хочуть приєднати Прибалтику, Польшу, Аляску і Каліфорнію і заявляють про це вголос.
І при тому ніжні російські фіялочки іронічно перепощують про те, як який-то наляканий цим дурдомом німець зробив собі бомбосховище і запасся зброєю.
Німець - молодець, угу... Передбачливий.
А фіялочки як завжди квітнуть білим квітом.
До речі... Тим, хто вважає, що російськомовного українця неможливо відріжнити від росіянина - ще один пучок фіялочок у петельку. Люди, ви шо, серйозно не в курсі, що "горді жителі Донбасу" настільки ледачі в мовному плані, як власне кажучи і всі російськомовні українці, що не напружують себе вивченням "справжньої російської". Вони говорять з м яким "г", вживають "шо" замість "што", або говорять "чьто", якщо хочуть пописатися російською мовою. Є, звісно, там люди, котрі говорять російською чисто, але їх дуже мало.
І коли на блокпост вночі виїжджають блукачі, котрі говорять "што", або "штолє", вживають тверде "г", говорять "акаючи", або надто напираючи на "о", кажуть не "його", або "єго", а "єво" чи "яго", я вже не говорю за специфічні словеса на зразок знаменитого "поребрика", то не треба бути суперменом, щоб зрозуміти, звідки воно взялося.

@темы: українське, білочки

---

Життєві радощі

Вилазка до міста принесла мені окрім всього іншого цікаву здобич - книгу Набокова "Лекции по зарубежной литературе"
Вираз обличчя письменника на обкладинці є непередаваним. Уявляю собі зміст - і захоплено потираю руки)

@темы: літературне

---

Не забудемо...

22.11.2014 в 19:51

Пишет  Viperidae Crotalus:

• 1932 — 1933: ЧОМУ ВБИВАЛИ УКРАЇНУ •

Докази навмисності організації Голодомору в Україні – як цвяхи в язик адептам СРСР в Україні і за кордоном. Ніхто з них не може пояснити, як в Україні могла статися масова загибель людей від голоду у ХХ столітті, коли його (голоду) не фіксували жодні дані за всю історію країни.

Про роки неврожаїв, які траплялися в нашій історії, літописи повідомляли виключно в контексті зростання цін на хліб, і ніколи – як про роки голодної смерті людей, тим більше масової.

В Україні сама природа заперечує неможливість голоду на цій землі.

Ніхто з противників визначення Голодомору саме як геноциду не здатен пояснити, чому масова голодна смерть в СРСР в 1932-33 роках мала місце виключно в регіонах, населених переважно українцями.

Ніхто із захисників СРСР не може пояснити, чому цілі області України, населені пункти, а також сам кордон УРСР в 1932-33 роках були оточені військовими загонами, які не випускали з цих регіонів та з України населення до інших регіонів СРСР, а також із сіл і містечок у великі міста України. Цьому є маса архівних доказів та показів досі живих свідків.

Ніхто не здатен пояснити, чому іншим регіоном, крім України, де в 1932-33 роках було застосовано збройні сили для огородження територій після вилучення харчів у населення, стала Кубань – єдиний регіон СРСР поза Україною, де на той час переважало українське населення.

Ніхто не може пояснити, чому в голодні для України 1932-33 роки СРСР масово експортував зерно та інші харчові товари за кордон, у той час, коли в Україні гинули мільйони. Доказів цьому безліч за кордоном, у відкритій біржевій та урядовій статистиці.

Викликають подив спроби пояснити голод в Україні "перегинами" місцевих керівників, або незнанням вищого начальства. Такі аргументи цілковито абсурдні для такої країни, як СРСР, де про кожен "чих" своїх підданих знали НКВС і ЦК КПРС. Тому протягом майже двох років мільйонами вмирати від голоду люди в Україні могли тільки за знання і схвалення цього в Москві.

Спроби звалити вину за голодомор на місцевих начальників – це все одно, якби звинувачувати Російську визвольну армію Власова у всіх злочинах гітлерівського режиму на території СРСР.

Тому не випадково вже 26 країн світу, визнали цей голод геноцидом – тобто актом убивства українського народу. Слід сказати, визнали без надмірних зусиль попереднього керівництва України, яке вважало, що згадувати загиблих українців – це колоти очі Москві.

Голодомор був акцією проти українських селян, саме як проти українців. Загиблих від голоду в СРСР в 1932-33 роках об‘єднує те, що абсолютна більшість із них були українцями, мешканцями територій з переважно українським населенням України та Кубані.

Селяни в інших регіонах СРСР в цей час не вмирали з голоду, і саме в інші, відносно ситі регіони СРСР втікали з України ті, кому вдавалося просочитися через збройні кордони.

Таких дій московського уряду не можна пояснити жодною цинічною економічною доцільністю.

Річ у тім, що будь-яка держава знає, що її основна сила – в людях. Мільйони українських селян щороку продукували для радянської системи значно більше харчів, ніж обсяг, який міг урятувати їхнє життя в 32-33 роках.

Найбільш вразливими до голоду завжди є діти – ті, хто завтра мали б стати продуктивним населенням і основою економічної могутності країни. Однак СРСР усе одно пішов на вбивство.

Тодішній керівник столичної (Харківської) ОГПУ сказав, що в результаті голоду "етнографічний матеріал буде змінено". Італійський консул у Харкові Сержіо Граденіго писав у послу Італії в Москві, що "наслідком теперішнього лиха в Україні буде російська колонізація цієї країни, яка призведе до зміни її етнографічного характеру.

В майбутньому і, либонь дуже близькому майбутньому, ніхто більше не говоритиме про Україну чи про український народ, а то ж і про українську проблему, бо Україна стане де факто територією з переважно російським населенням".

Голодомор в часі співпав з масованим винищенням української інтелігенції. У цей час йдуть з життя всі українофонські діячі КП(б)У – Скрипник, Хвильовий тощо. Скажімо, на кінець репресій з трьох сотень українських письменників живими залишаються 36.

Визнання Голодомору актом геноциду, яке дедалі більше шириться серед держав світу, свідчить про очевидність доказів. Влаштований в Україні Голодомор стоїть поряд із фашистськими газовими камерами – і за масштабом, і за суттю.

Сьогодні в багатьох європейських країнах заперечення факту Голокосту є державним злочином. Українському урядові треба добре працювати, щоб те ж саме мало місце і з визнанням українського Голодомору.

Проте є ще три питання, на які ми маємо собі відповісти.

Перше: чому удар керівництва СРСР було спрямовано саме проти українців?

Відповідь на це питання не складна.

Річ у тім, що саме існування України серйозно підриває імперську ідентичність Росії, завдає їй смертельного удару. Якщо Київ і майже всі найбільші міста Київської Русі – одвічно українські, то що тоді Росія?

Крім того, Україна була найбільшою іноетнічною частиною імперії, а отже, найбільш небезпечною для неї. На початку ХХ століття стало очевидно, що політика російського царату з асиміляції українців зазнала краху. Українське населення швидко зростало.

Попри інтенсивну переселенську політику частка росіян в УРСР станом на 1926 рік становила лише 9%. Якщо враховувати всю Україну, разом із Західною, то частка росіян серед населення України не перевищувала 7%.

Сільське населення України мало чіткі ознаки етнічної ідентичності, насамперед мову. Ці ознаки почали набирати виразного політичного характеру. Особливо це проявилося під час визвольних змагань 1917-23 років. Тоді позбавлені еліти, елементарної організації і зв‘язку українські повстанці, за визнанням Троцького, відтягнули на себе втричі більше сил більшовиків, ніж уся Антанта.

Ще в 1922 році більшовики в Україні не контролювали навіть більшості повітових міст, а лише губернські. Війна з більшовиками тривала в Україні набагато довше, ніж в інших регіонах СРСР. Вона припинилася лише після того, як Ленін зрозумів небезпеку повстань в умовах загрози зовнішньої інтервенції, і санкціонував запровадження НЕПу і українізації.

У ці роки Україна показала значну народну силу, і, треба визнати, жалюгідний інтелектуальний рівень тодішньої "еліти", її державницьких інстинктів та організаційних здібностей. Знайомий розклад, чи не так? Через цю еліту, власне, і було програно війну, з усіма наступними наслідками, включно з Голодомором.

Вороги запам‘ятали силу українських повстань краще за самих українців.

Друге питання: чому більшовики не довели свою справу і не винищили українців остаточно?

Відповідь на нього, вочевидь, лежить в економічній площині. На початку 1930-их років світ з усією очевидністю йшов до нової війни, а Україна без населення втрачала своє економічне значення. Тому для Кремля значно ефективніше було зламати хребет Україні та перетворити українців на генетичний матеріал, ніж фізично знищити всіх представників українського етносу.

Однак, схоже, навіть після Голодомору загроза від України постійно стояла перед очима керівників імперії. Цим, власне, і можна пояснити появу відомого наказу Георгія Жукова від 1944 року про виселення всіх українців у Сибір.

Треба сказати, що масове винищення чи переселення народів – звичний метод управління східних деспотій. Так робили месопотамські царі задовго до нашої ери, так чинили монгольські завойовники в Азії. Так зробив СРСР щодо доброго десятка народів Кавказу і Криму, соціальна єдність яких виявлялася заміцною для руйнування та асиміляційного впливу.

Однак, схоже, розміри українського народу допомогли нам і цього разу.

Крім того, політична ефективність для СРСР масованого винищення українців не могла бути стовідсотковою, оскільки Москва не контролювала майже чверть українського населення, яке мешкало на Західній Україні, за кордонами СРСР.

Ну і третє питання – які наслідки має Голодомор для України?

Дані підтверджують зв‘язок між Голодомором і сучасною демографічною ситуацією в країні. На початку ХХ століття Україну за швидкістю зростання населення порівнювали з Китаєм. Сьогодні, після серії демографічних катастроф ХХ століття, Україна – номер один у світі за швидкістю зниження кількості населення.

В Україні майже не лишилося людей місцевого походження 1928-33 років народження, більшість з яких померли з голоду. Поляки абсолютно правильно пам‘ятають і шанують двадцять тисяч своїх співвітчизників, яких більшовики розстріляли в Катині. Однак, в Україні протягом голодного року кожного дня була така "катинь".

Такі демографічні "ями" позначаються на кількості представників наступних поколінь. У Західній Україні, яка сама чимало потерпіла внаслідок депортацій та репресій, але яку все ж оминув Голодомор, демографічна ситуація суттєво краща, ніж на решті території країни.

Усе це ми маємо розуміти і пам‘ятати. Лише розум і добра пам‘ять можуть вберегти Україну від фатальних помилок.

Александр Палий
Українська правда, 25 листопада 2005



РУСЬ УКРАЇНА

@темы: українське

---

Ну і річниця...

***
А чи то доля, чи нечиста сила
Взяла і повела мене на гори,
По гострих та слизьких, мов скло, каміннях.
Переді мною стали грізно скали,
Країни прірв, бурхливих водоспадів,
З туманами, що виїдають очі
І промені від сонця затемняють.
Я зупинився. Жах як страшно стало
Іти вперед у ту таємну пащу,
Що викидала, наче кулі, страхи,
Як глупа ніч, незнаністю чорніла.
І хоч кололи голки-страхи спину,
Підняв я погляд на вершину сміло,
Туди, де височіли сині шпилі,
Туди, де розлилося море сонця.
Де кликали вогнем своїм рубіни.
І я пішов, поліз на голі кручі,
Чіпляючись за виступи каміння.
Так крок за кроком продирався вгору,
Туди, де зіркою світила воля.

Ю. Литвин

@темы: українське

---

Ще один вірш

03.10.2014 в 10:12

Пишет  +Kladbische+:

Сгоревший танк поземкой припорошен,
Вдали реки виднеется излом.
Бывает, кто-то хочет быть хорошим,
Да так, что прочих назначает злом,
Предателем, Кощеем, серым волком.
Порой – тебя. И воешь на луну,
Не зная, почему назначен, толком.
Ты на свободе, только ты – в плену
Чужих амбиций, верований, взгляда,
Добра, что путь мостит к воротам ада.
И есть поход крестовый: только в нём
Я сарацин, а брат мой – рыцарь веры.
У сарацин какие, брат, манеры –
Сплошной джихад, гори оно огнём.
И злая рать воюет против рати,
Готова жечь, и убивать, и врать.
Ты говоришь, что я теперь каратель,
Мне остается – правильно, карать.
И мы стоим, чужие, в этой стуже,
Наш код с тобой, увы, несовместим.

Вы не простите нас.
Но даже хуже,
Что мы теперь вас тоже не простим.

@темы: поезія

---

Кілька слів з приводу...

З приводу того, що дебіл Губарєв викликав на двобій Яроша, а не менший кретин Плотницький - Порошенка.
Те, що сепари йо...нуті на голову, а розвиток їхній зупинився на рівні підлітка, здається не треба пояснювати. Але з цього приводу згадався певний історичний факт, який Ярошу варто розмістити на своїй інтернет-сторінці.
Князь Святослав недарма звався Хоробрим. Візантійці боялися його як чуми. Однак, імператор, керуючись дурними понтами, викликав князя русичів на двобій.
Святослав подивився на імператорського посланника згори вниз (візантійці тоді добряче здрібніли) і відповів:
- Якщо імператор хоче накласти на себе руки, то я йому тут не помічник. Нехай вибере інший шлях звершити самогубство.

@темы: Українське

---

Сподобалось.

Поцупив у Мережі. Розумна людина писала, однак...

* * *
Да сбегутся все нытики, и знатоки, и критики,
У проплаченных ботов случится пускай аврал.
Я когда-то сказал, что не буду писать о политике –
Я соврал.
А ведь скоро уже будет год, без десятка дней:
Вечеринка нон-стоп, песня пламени или льда.
Правда, я бы хотел никогда не писать о ней.
Никогда.
Но сейчас напишу, чтобы точки чуть-чуть над i.
Вы читаете это, правда, друзья мои?
Или те, что со мной много лет на короткой ноге, а?
Или те, что немного попутали берега?
От политики – если еще и с приставкой «гео» –
Можно очень легко перебраться в разряд врага.

Впрочем, я не об этом:
пусть рубятся боты ратями,
Выясняя в ЖЖ, кто, куда, по каким правам.
Я и сам не сторонник говна «мы не будем братьями».
Лучше вам
Расскажу про парнишку. Детдомовского, донецкого.
Его кинули с хатой. И он после дома детского
Кое-как смог устроиться дворником. Жил затворником,
Мастерил из журнальных страничек бумажных птичек.
Ну, таких, оригами, вы знаете, журавлей.
Продавал по две гривны (аналог шести рублей).
И когда накопилось достаточно на билет,
Он оставил метлу, и уехал автобусом в Киев,
Где на площади рядом стояли – как он, такие,
Ну, искатели правды, по двадцать и тридцать лет.
На вопрос, что он делает здесь – ну и что потом,
Он сказал «Я всю жизнь свою, знаешь, живу скотом,
Я хлебнул нищеты и ментовского беспредела.
Надоело».
Или лучше про девушку. Девочку. Палец замер,
Между стуками сердца – неслышное «Отче наш».
Клик по мышке – опять обновление всех вебкамер,
Потому что на камерах – парень и брат. Она ж
Не пошла, не смогла – перемерзла вчера, а нынче
Через камеры смотрит, как над баррикадой взвинчен
Сизый воздух. И шлемов лавина черным черна.
Парень с братом в тот раз устоят – не уйдут, не сгинут.
Первый «молотов» был через месяц в лавину кинут.
Через пять будет полным ходом идти война.
Ах, простите, «АТО».
Нет, не то. Лучше так – вот вам кухня. Февраль. Столица.
И за окнами тихо. Деревья во льду звенят.
В кухне курят друзья. И черны их глаза и лица,
А в ушах их – расстрелянной сотни орущий ад.
- Хорошо, что живой.
- Два осколочных – спас рюкзак.
- Мне сломали ребро и камеру. Просто так.
- Шлем строительный был. Щит фанерный. Подгон от НАТО.
- У меня на глазах разорвала двоих граната.
В общем, лучше про март.
Я расплакался только в марте.
Вот духовные скрепы на контурной рваной карте.
Вот слова безвозвратно и страшно произнесены.
Я родился в России. Россия мое отечество.
На глазах у всего прогрессивного человечества
Отрывает кусок у несчастной моей страны.
***
Здесь чуть-чуть отступлю. Не считайте, что я вхожу в раж, но
Это важно понять!..
Хотя, впрочем, уже неважно.
Всё равно не дойдет. Просто раньше мы были с вами
Как одно: на Норд-осте, на Курске, и там, в Беслане;
От всеискренней, общей, родной, безраздельной боли –
До побед на футболе –
одно!
А теперь не боле,
чем глухое ничто. И внутри…
в общем, всё иначе.
«Поскачите, уроды!»
Поскачем. Теперь – поскачем.
«Не простим вам Донбасс, и одесской Хатыни ада!»
И не надо.
Теперь нам прощенья от вас – не надо.
Мне «замёрзни, майдаун!» закадыка прислал вчерашний.
Было страшно.
То, что это вина не Бандеры, не Джонни Деппа,
Капитана Америки, геев или госдепа,
Даже Нуланд и Байден кричали бы нам едва ли:
«Усраина? А что это?», «Сами вы Крым просрали!»
«Сучьи укры, каклы!», «Уронили херои сало!»
Или мало?
Конечно же, мало. Восток в руинах.
Виновата во всем, разумеется, Украина,
Ах, тупые хохлы, разбомбили свой дом и рады!
Ну а то, что там ездят российские танки, «грады»,
Не доказано. Скажем потом, когда будет надо.
Больше ада.
Давай. Отправляй в кураже-угаре
Казаков, и актеров, и байкеров – на сафари.
Пусть попы «Искандеры» освятят, давай же, ну же,
Дальше хуже.
* * *
Всё, что я говорю – слишком мерзко, ужасно, дико.
Я покаяться должен.
Покаюсь. А ты иди-ка
Про прощение скажешь погибшим моим друзьям,
Всем, кто после расстрела не встал из казачьих ям;
Им скажи, как без вежливой помощи «Крым ушел»,
Как «не наши ракеты» врезаются в землю с воем,
Как везли только гречку с консервами гумконвоем.
Хорошо?
Мы ответим, ответим – все будем перед ответом,
Может быть, на том свете – а может быть, и на этом,
За убитых детей, слёзы беженцев на вокзале.
(Я не жёг никого, но отвечу, раз так сказали),
Пусть поджарят в котле или вешают, как Иуду.
Только, друг бывший мой, не тебе отвечать я буду.
Я пытался понять, я пытался возненавидеть,
А теперь хочу просто тебя никогда не видеть.
Там решат наверху, кого в ад, кто допущен к раю.
Ненавидеть – не смог.
Так что попросту
Презираю.
+С.К.+

По наводці пані Моррет morreth.livejournal.com/2567942.html#comments

АПД автор Саша Кладбище

@темы: поезія

---

Не можу нє...

Австралійські коали шляхом довгих медитацій домоглися того, що можуть зазирнути людині в душу

@темы: білочки

---

Читальний зал

Стівен Кінг

Містер Мерседес


Власне кажучи, я його прочитав не вчора, але враженнями ще не ділився.
Отже, Стіві забив на містику і повернувся до своїх улюблених маньяків. Книга цікава, але доволі посереднього рівня. Містер Кінг може краще - чи вже не може, бо зав язав з бухлом і наркотою. )
Якщо чесно - книга суцільний штамп і самоповтор. Все це уже було - маньяк, котрий виходить на певного полісмена і пропонує йому погратися в гру "угадай, кого я уб ю завтра", коп на пенсії, котрий розплутує справу самостійно, родина психопатів, нормальна ззовні, прогнила всередині, трохи схиблена леді, котра стає помічницею копа, інша леді, що гине під час розслідування з вини копа, загроза від маньяка тисячам людей... Будь яке голівудське кіно про злісних психів знімається за подібним сценарієм.
Ну є тут і власні штампи сея Кінга: божевільна мати і псих-синок, стосунки між матір ю та сином приперчені інцестом, самотня літня людина, що знаходить своє пізнє кохання на тлі загадкових убивств, обов язковий герой-підліток.
Читається воно легко і з зацікавленням, так що книга взагалі-то варта того, щоб на неї витратити гроші. Однак сей Кінг явно втрачає колишню вправність у відкриванні перед читачем безодні жахів. Вправно склепаний трилер і не більше.
Все минає, час тече... Одним словом "король жаху" дуже постарів.
Хоча він не здається - і вже написав ще один роман)

@темы: літературне

---

Ніколи не плач...

@темы: українське, кліпи

---

Привітальне

Щиро вітаю  Бродячий огонек з Днем Народження. Бажаю всього найкращого в житті, щастя, радості і удачі.
Щоб всі непорозуміння щезли і розвіялись вітром, щоб завжди у твоїй душі був мир і спокій. Зі мною цього осіннього дня тебе вітає Ліна Костенко.

Осінній день, осінній день, осінній!
О синій день, о синій день, о синій!
Осанна осені, о сум! Осанна.
Невже ця осінь, осінь, о! - та сама.
Останні айстри горілиць зайшлися болем.
Ген килим, витканий із птиць, летить над полем.
Багдадський злодій літо вкрав, багдадський злодій.
І плаче коник серед трав - нема мелодій.

@темы: ПЧ і роззява Ноло

---

Пішов подивитись...

На БПВ, авжеж. Чесно кажучи, я не думав, що знайдуться мазохісти, ладні знову підставляти пальчики під лінійку шкільної вчительки, однак знайшлося аж чотири команди. Відкрив першу-ліпшу, а саме Модерн-АУ. Хто в команді - я не знаю, тому це чистий експеримент.
Ну що ж - на манежі все ті самі клоуни. Я говорю, ясна річ, не за команду, а за коментаторів. Ні слова по сабжу, зате спільне ридання щодо граматичних помилок, особливо у заглушці. І доволі хамський тон спілкування.
Панове педагоги, не треба так. Будьте простішими - і до вас потягнуться люди.

@темы: БПВ

---

Саме тому...

09.11.2014 в 00:18

Пишет  Klod:

Сергій Жадан

Я би ніколи не говорив цих слів, якби не ймовірність
того, що для тебе щось важать ніжність і вірність,
що в твоєму житті є місце не лише для печалі,
що там також є рішучість і є постійність,

що ти не за́вжди рушиш усі мости за собою,
не за́вжди керуєшся відчайдушністю і злобою,
й хоча би іноді, відповідаючи на питання,
не плутаєш біль із любов’ю і злість із журбою.

Саме тому я говорю всі ці слова без утоми,
саме тому пояснюю тобі звідки і хто ми,
вперто доводжу тобі, що нічого не робиться марно,
і що виправданими є всі паніки та судоми.

Саме тому я пишу, саме тому я поруч,
саме тому розраховуй завжди́ на поміч,
саме тому ти ніколи більше не скажеш,
що втіха це вигадка, а щастя це просто здобич.

Я би ніколи не говорив, якби ти у відповідь теж не говорила,
я навчений, наче риба, і обережний, ніби тварина,
я ж навіть коли приходжу до когось у дім,
знаю вже наперед, хто там стоїть за дверима.

Я просто знаю, що все це варте зусиль і печалі.
І що ми недаремно себе до цього привчали.
І що всім, хто не відступиться, ще буде схо́дити радість
тихими ранками, золотими ночами.

@темы: поезія

---

І ще одна пісня

@темы: українське, кліпи

---

Трохи сумного

Обережно - тут крута солдатська пісня, мені вона подобається, але солдати грубий народ і часто розмовляють матом. Скромним дівчатам краще не слухати.

@темы: українське, кліпи

---

Дуже хочеться

Дожити до грудня щоб подивитись "Гобіта" в українському дубляжі. Щоб заблукані орки десантники не заважали.

@темы: гобіт

---

Читальний зал

Пер Вале

Гибель 31 отдела

Стальной прыжок

Наївна фантастика 70-х. Коли читав її у дитинстві, то було незрозуміло, чому люди, котрі мають що їсти і де працювати раптом пиячать та вішаються. Незрозуміло і зараз.
Автор - шведський соціаліст. І взявся я за його антиутопії з одної простої причини - він дуже багато уваги приділяє впливу писаного слова на людський розум. З наївністю людини, котра живе у багатій мирній країні, нею незадоволена, і має змогу висловлювати своє назадоволення, фантаст розкриває тему преси. Мовляв, усе закуплено багатіями, і тому на книжковому ринку самі журнали та комікси, котрі отупляють народ. А справжня журналістика під забороною. От якби її випустити на волю...
Та нічого не станеться. На жаль.
В СРСР, котрий був для Пера Вальо ідеалом (ставлю крону проти гривні, що письменник в країні своїх мрій не бував, а як і бував, то бачив лише те, що КДБ показувало) було свого часу гасло - мистецтво належить народу. Це гасло намагалися втілити у життя (єдина гідна похвали дія совіцької влади). Тому по радіо звучала класична музика, по телевізору показували симфонічні концерти та балетні вистави, книги, окрім нудного соцреалізму, видавалися суворо класичні за невеликими винятками, а в часописах "Огонек", "Крестьянка" та "Работница" публікували репродукції з відомих творів мистецтва.
Щоправда, народ добував з-під прилавку Дюма, Дрюона та Анжеліку. Але ці винятки не псували загальної картини.
Совіцької влади не стало - і щр ми бачимо? Тільки не кажіть мені, що ніщасний народ отупляють кляті піндоси. Народ сам вибрав те, що хотів. А вибрав він низькопробну розважальну літературу, котру зараз і вживає у великих дозах.
При чому, якщо в радянські часи цю квазілітературу не перекладали і тим більше не писали, то зараз народ має вільний вибір між класичною літературою і жуйкою. Класику можна купити вільно - в книгарнях нею забиті полиці. А купує народ у кращому разі "50 відтінків сірого" , у гіршому - глянцеві журнали того типу, які гнівно таврував Пер Вальо.
Але чи потрібно таке таврувати і списувати на американські зловісні плани отупіння нації? І чи потрібно підтягувати штучно певну частину населення до рівня інтелів? Не вийде - експеримент уже здійснився і то з негативним результатом.
Друга книга Пера Вальо присвячена більш цікавій темі - експериментам над розумом. Наївний швед - він не знав тоді, що для того, щоб промити людям мізки зовсім непотрібно винаходити суперречовину з отрутою і підсовувати її наївним людям. Достатньо лишень півроку подивитись ОРТ та інші російські телеканали, і клієнт спікся. При чому від цього не порятує ні читання книжок, ні вроджена інтелігентність. Якщо немає внутрішнього фільтру в голові - нічого не допоможе. І я вже неодноразово впевнився, що це природжене - оці самі фільтри. Або вони є - і тоді людина, що є росіянином і походить з Донбасу не вірить маячні росканалів, або їх нема, і людина суто українського походження купується на брехню як дитина на цукерку.
Втім, перечитавши Пера Вальо, я зрозумів ще одне - треба зберігати спокій як комісар Йєнсен))

@темы: літературне

---

Про щасливе американське дитинство

Підкиньте книжок, хто знає тему. Вже читав

Гарпер Лі "Вбити пересмішника"
В. Фолкнер "Зійди, Мойсею"
Р. Бредбері "Кульбабове вино"
Р. Маккамон "Життя хлопчиська"
Т. Вулф "Позирни на дім свій, янголе"

І хочу ще)

@темы: літературне

---

Зняли в Нацгвардію - видали рабів...

По дві штуки в одні руки. І по гектару землі на кожного тербатівця.
Народ в Мережі лягає зо сміху - чергова російська вигадка крутіша за розіп ятих хлопчиків і обколотих Нацгвардією школярів.
Треба подати заявку - а то всіх рабів розберуть.) Хоча з одного боку - на кий вони мені біс, а з другого - якщо видадуть дівчат.. Ну і взагалі - дають, треба брати, потім розберусь)

Народні жарти в тему

У нас своя тут атмосфера
И маслом смазан карабин
Хочу узнать у офицеров
Где выдают у нас рабынь.

Делу время, нацгвардейцу двух рабынь

Любишь кататься, люби и баловать рабынь

А рабов вы добудете в бою

как не бывает рыбы без костей, так и не бывает нацгвардейца без рабов

А можно мне крепостных крестьянок? Уж я бы их раскрепостил!

Вчера только сняли с поезда в нацгвардию, а уже сегодня гектар земли и два раба! А чего добился ты?

А я думав, що ОРТ більше нічого цікавого не вигадає - а ти ба...

@темы: білочки