І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Милі дами, я не мізогініст, чи як його там, і як і раніше, люблю жіноцтво. Але я не винен, що певні жінки виявилися... ну, скажімо так, поганими жінками. Так наплювати в обличчя всьому народу - це треба вміти. чесно кажучи, навіть я, прожжоний цинік, такого не чекав.
одним словом - Наді Савченко і її родині присвячується. Оскільки час у мене обмежений, серіал буде з продовженнями. І украхнською мовою, бо перекладати немає ні сил ні можливості. А втім - воно вже і ні для кого - перекладати.
Ну так, я виливаю свою жовч і злість. Ну і хотів троха хлопців повеселити, а то їх виносить від одного імені панни та її сестри.
Далі буде, якщо все добре буде.
День, коли в браму Барад-Ейтель поволі в їхали дві леді -аданет на заморених конячках і в супроводі нечислених слуг, був записаний в літописи Барад-Ейтель як день нещасливих прикмет.
Король Нолофінве розбив свій улюблений келих, Фіндекано на ранковій прогулянці трохи не втратив свого коня, який зашпортався об камінь, у воїнів все падало з рук, а співців поглинула ностальгія, і вони співали не про бойові подвиги і славу, а про мирний Валінор та можливість спати, не бачачи з вікон триклятої Триглавої гори.
Під оці валінорські співи на витворному квенья обидві леді — стара і молода — спішилися і почимчикували до Дому Зібрань, який вони помилково прийняли за королівські покої.
Вістовий короля, котрий заопікувався дамами, оповів потім цікавим, серед яких, звісна річ, миттю опинились тілоохоронці Фіндекано, що приїжджі жінки явно не з Гітлуму, що у них вимова як у нащадків Амлаха, і що вони напевне прибули аж з Гімрінгу, довгим безпечним шляхом через морське узбережжя.
Останнє неабияк зацікавило Фіндекано, якому, ясна річ, всі ці новини було сповіщено одразу ж. Поки він зі своїм приятелем Алмареа розважав над тим, ким можуть бути ці аданет, до конюшень, де принц лікував свого коня, примчав захеканий королівський вістовий і сповістив, що його величність негайно хоче бачити сина.
Принц подивився на Алмареа, очі якого аж палали цікавістю, і запевнив друга, що оповість йому все при першій же нагоді. А тоді пішов до короля.
Нолофінве, він же Фінголфін на місцевому діалекті, стояв біля вікна свого кабінету і замислено роздивлявся обриси Тангородріму.
Я слухаю вас, тату, - озвався Фіндекано.
Нолофінве відійшов від вікна і сів за стіл, вказавши сину на кріселко поруч. Розмова мала бути довгою.
Десь через годину трохи ошелешений принц вийшов від короля з таким дивним виразом обличчя, що кілька воїнів, котрі очікували в приймальні, здригнулися, підтяглися, оправили на собі котти і приготувалися до найкрижанішого королівського гніву. Фіндекано ж вирушив просто до Алмареа, котрий збавляв час за грою в кості зі своїми трьома товаришами по службі.
Історія, яку принц розповів зараз зацікавленим приятелям, не була для нього абсолютною новиною. Дещо він чув від Майтімо, коли їздив пополювати з ним і Артафінде у Східний Белеріанд, дещо оповідали гітлумські адани, які отримували відомості від роду Амлаха. Останні навіть дали цій історії назву — Балада про войовничу діву.
Зазвичай аданет не приймали участі у бойових діях, на відміну від ельфійок-нервен. Тому, коли до Майтімо Руссандола заявилася дівиця на ім я Естелін і попрохала записати її до війська, Феанорінг трохи розгубився. Він не дуже добре знався на звичаях аданів, котрі у кожного племені були різними. Галадинки, як запевняв його Карністір, полювали і володіли зброєю нарівні з чоловіками, а от жінки з племені Амлаха такими справами зроду не займалися. До того ж нині був хисткий, але мир, сутички в Лотланні то частішали то рідшали, для того, щоб відстрілювати заблукалих орків, цілком вистачало лучників Макалауре, і Рудий тримав людей при собі в Гімрінгу, навчаючи їх військовій справі.
Дівчина в їхніх лавах могла спричинити якусь зваду. Це популярно пояснив правителю Карнах, командир загону аданів.
Вельмишановний лорде Маедросе, - говорив Карнах вкрадливо, - ну на кий барлог нам оце потрібне. Не моє, звісно, діло давати поради Старшому Народу, але ваші жінки зовсім не те, що наші... ем.. баби. Ну звісно, діва ця говорить, що батько її галадин, і що вона має право, і має вміння, і на ведмедя з рогатиною... кгм. Але ж жити між воїнів людській діві негаразд. Ну ось вчора — два дні тільки пройшло з випробувального строку, вами призначеного — а воно поперлося з мужиками до лазні і митися окремо не схотіло. “Я, говорить, такий же солдат як і ви.” Воно то такий же — але ж у аданів... кгм... Коротше, при її вигляді... кгм... Непристойний вигляд, одним словом трапився. А воно ще й каже що скаржитись на нас буде. Що ми теє-то... як його... жінок зневажаємо. Але ж, мій лорде, така людська природа... кгм... Ну як мені це розказати, щоб не соромно було...
Лорд Маедрос заспокоїв пригніченого командира, викликав до себе людського знахаря-травника і вислухав від нього цілу лекцію про людську природу і про те, чому дівам не можна митися в лазні разом з чоловіками. Оскільки Естелін продовжувала прохати про зачислення її до війська, лорд відправив панну до загону ельфійських лучників, котрі стерегли гірські проходи.
Начільник лучників, якщо і був незадоволеним таким рішенням, то сповістити про це не встиг. Якраз в той самий час орки пробралися гірським проходом на рівнину, де проживали галадіни, і Карністіру довелося рятувати цей народ, який до речі очолила опісля загибелі ближніх відважна жінка Галет. Галет, дізнавшись від ельфа про панну на військовій службі, мрукнула тільки щось на зразок: “Наплачетесь ще ви від цієї сімейки. Якщо вже від її матусі чоловік утік, то доньки і маму перевершили”.
Опісля того, коли Маедрос з Карністіром почали вишукувати в горах те, що лишилося від їхньої застави, вони знайшли тіла мертвих лучників і зрозуміли, чому оркам вдалося забратися так далеко. Воїни-порубіжники загинули всі. Естелін же, приписана до застави, безслідно зникла.
Карнах-воєвода похмуро підсумував, що в загибелі прикордонників напевне винна зловредна дівиця і висловив надію, що її зжерли орки. Маедрос був так того не певен, але чудово знав — ельдар, при небезпеці, котра загрожуватиме леді, здатні задля її порятунку на божевільні вчинки.
На тому ця історія в Гімрінгу й закінчилась, але згодом до Барад- Ейтель дібралися двійко виснажених втікачів з Ангбанду, нолдо і аварі, котрі служили у Аегнора в Дортоніоні і потрапили в полон під час якоїсь сутички. І від цих ельфів в фортеці дізналися про якусь діву-аданет, котру Моргот тримає у полоні. Втікачі стверджували, що тримається вона відважно — дівиці побоювалися навіть орки-охоронці. Щоправда, її начебто і не мучили як інших бранців — але нічого хорошого діву явно не очікувало.
І ось до Барад-Ейтель прибули мати і сестра злощасної полонянки. Не дочекавшись допомоги від Маедроса, котрий був певен, що Естелін таки загинула, дами вирушили до Верховного короля.
Ну і чим король може допомогти? - спитав Алмареа розгублено, - витягнути когось з Ангбанду... Та ви ж самі знаєте...
Старша леді вважає, - похмуро сказав Астальдо, - що це під силу саме мені.
Ельфи зазвичай не дуже постпішають приймати рішення, якщо це не стосується бойових дій. Тому діяльність, яку розвинула сестра бранки на ім я Бронвен, стала для Нолофінве доволі прикрою несподіванкою.
Вже дорогою до порубіжної фортеці Бронвен зупинялася в кожному селищі і оповідала про страждання в полоні своєї сестри. Мандрівний аварі-художник охоче намалював за її описом кільканадцять начерків портрету миловидної панни у вояцькому вбранні, які подорожні й роздавали всім охочим. Гітлумці були палким людом — а тому в стражденну красуню адани закохувались сотнями, якщо не тисячами. Невідомо звідки з явилися чутки, що бідолашну панну чи то воріженьки морять голодом, чи то вона сама відмовляється від їжі. До Барад-Ейтель почали сходитися добровольці, котрі задля порятунку панни ладні були пробратися до самого Ангбанду.
Король і незчувся, як опинився у важкому становищі. Він чудово знав, що домовитися про щось з Морготом неможливо. Послати на смерть усіх тих запальних юнаків, котрі прийшли до фортеці, ховаючи на грудях малювання з диво-дівчини? Відмовитися щось робити і втратити половину союзників? Якщо не всіх — сам Лоріндол, воєвода аданів, повісив у себе в світлиці портрет панни, через що його дружина трохи не перебралася до батьків.
Фіндекано в задумі смикав себе за кінчик коси і жалісливо позирав на татка. Той уже подарував старшій пані замок у Гітлумі і земельні угіддя, але пані вимагала землі у Віньямарі біля моря, посилаючись на те, що її донечці опісля визволення підходитиме саме морський клімат. Бронвен щодня збирала віча то в одному селищі, то в іншому. Кінця й краю цій колотнечі видно не було.
Фіндекано переговорив з втікачами, якими й досі опікувалися цілителі. Нолдо, як більш притомний і сильніший, стиха оповів про жахи полону, показав правицю з обрубаними пальцями і жахливі шрами на тілі. Аварі й досі не реагував ні на що і лежав, втупившись в стелю. У бідолахи не було вух, а можливо і язика, бо голосу він не подавав. Нолдо сказав, що знає про полонену дівицю, чому вельми здивувався — дортоніонські прикордонники не брали в Ард-Гален своїх жінок. Сказав, що навіть чув її голос — дівчина лаялась так, що чути її було в усіх кутках підземелля. З цього Фіндекано зробив висновок, що панною вороги не займалися серйозно, і для чогось зберігають її цілою та неушкодженою.
Зрештою у Астальдо виник план, котрий міг привести до успіху. Час було щось робити — добровольці-адани з портретами панни просто заполонили Барад-Ейтель.
Зібравши своїх тілоохоронців, Фіндекано наказав їм готуватися до виїзду на першу лінію, а може й далі. Коли ельдар сідлали коней, до них швидким кроком підійшла Бронвен.
Я поїду з вами, - заявила вона, - я мушу простежити за тим, що ви будете робити для порятунку Естелін.
Чи не безпечніше панні, - лагідно мовив Фіндекано, - очікувати у фортеці?
Не безпечніше! - відтяла панна, - знаю я вас, ельдар. Для вас людиною більше, людиною менше...
Астальдо зостався спокійним, але його воїни зашипіли як вода на розпеченому камінні. Панна погордливо скинула голову.
Якщо панна бажає, - сказав Фіндекано задумливо, - то нехай їде. Але ми їздимо швидко і нікого не чекаємо.
Панна відіб є собі ніжні частини тіла, - прошепотів Алмареа, коли Бронвен віддалилась до конюшні.
І тоді ми залишимо її в останній фортеці, а далі поїдемо самі, - благодушно відповів принц, - не варто так нервуватись, друзі. Панна тривожиться за сестру, це цілком зрозуміло.
До останньої фортеці Бронвен дібралася в напівпритомному стані. Астальдо особисто зняв її з коня і на руках заніс у браму. Порубіжники з цікавістю спостерігали за цим дійством. Фіндекано коротко пояснив ситуацію і здав панну на руки цілителям. А сам почав готуватись до глибокої розвідки.
План Фіндекано був простим і єдино можливим. Ельда знав, що Морготу взагалі-то байдужі його орки, яких той витрачав тисячами. Однак, деяких старшин в Ангбанді цінували. Це були орки, або виведені з ельфів, або аданоподібні — розумні, хижі і злі.
Якщо добути кілька таких полонених, то Моргот захоче мати їх назад, хоча б для того, щоб повісити для прикладу іншим. Питання було лише в тім, як добути такі екземпляри і не постраждати самим.
Загін Фіндекано підібрав невеликий але надійний. Незамінний Алмареа, Охтарон, котрий вважався найкращим вивідачем, хитрющий Еленно з мітримських синдар, якому не було рівних у стрільбі з лука, та адан Амірон, котрий вважався спеціалістом по орочим душам. Амірон дбав про полонених орків в тих рідкісних випадках, коли їм потрібно було зберегти життя, і міг поговорити з бранцем жахливою сумішшю давнього синдарину та власне орочих нарічч.
Ранок зустрів їх у степу. Їхали розвідники обережно, а коли почалися нагір я і взагалі зійшли з коней і повели їх в поводу. В знайомій балці ельдар і адан залишили своїх помічників і далі рушили пішки, тримаючись скельних розломів і намагаючись не виходити на відкрите.
А якже ми приманимо орків на потрібне місце? - поцікавився стрілець Еленно, який вперше йшов у глибоку розвідку, - вони ж сидять в тій клятій горі...
Вони теж ходять на вивідки, - пояснив Фіндекано, - до фортець не підходять, остерігаються, а на кінні роз їзди можуть і напасти. Або пробираються далі в Ард Гален, а то і в Лотланн.
Еленно явно хотів спитати щось іще, але тут трапились одразу дві події, після яких лучнику стало не до запитань.
Почувся кінський тупіт. Несильний — так міг бігти тільки ельфійський румак. Ельдар перезирнулись, а Амірон стиха недобре висловився. Кінь бадьоро біг ущелиною, дійшовши до кінця якої можна було побачити браму Ангбанду. На коні сиділа Бронвен, боком, по жіночому.
Злазь з коня, кепська дівко, - рявкнув Амірон, і в той же час Еленно, стиха охнувши, відпустив тятиву. Його стріла увіткнулася просто в горлянку дивного вигляду створіння, яке раптово піднялося з каміння на шляху верхівця. Змій, відносно невеликий, але вкритий золотою лускою, як бронею, розвернувся і випустив в бік Еленно язик полум я. Стрілець прожогом заховався за камінь. Те саме зробили і інші — Фіндекано взагалі пірнув між двома валунами, намагаючись не випускати з вигляду ворога.
Він не знав, чи вціліла Бронвен, і що сталося з її конем. Просто у нього над головою пройшла хвиля жару, така, що трохи не затлівся дорожній сірий плащ. Фіндекано втисся в землю глибше. Ніколи він не любив Арду більше, ніж в такі хвилини, коли смерть свистіла над головою. Він обіймав землю, наче кохану і вірив, що вона не зрадить свого захисника.
Ущелина сповнилась запахом сірки і дівочим вереском. Фіндекано ящіркою пірнув за камінь і зайняв позицію для стрільби. Через кілька хвилин дивна істота була втикана стрілами наче подушечка для голок і кинулася навтьоки.
Алмареа, стріляй! - крикнув Фіндекано, обмацуючи порожній сагайдак. Але змієня вже шаснуло до якоїсь печерки і зникло з очей.
Дівчина продовжувала верещати. Мовчазний Охтарон виліз зі свого сховку і підійшов до панни. Так само мовчки він взяв її за плечі і різко струсонув.
Я попрохав би леді помовчати, - мовив він протягло.
Леді, - пробурчав Амірон,вилазячи зі сховку і обтрушуючись, - ви, ельдар, надто легковірні. Корівниця, і мати її була корівницею. І ще невідомо, що там за сестра. Задля чого ризикуємо?
Задля честі, Аміроне, - усміхнувся Фіндекано, - жінок не можна покидати в біді.
Леді тим часом вимовляла Охтарону за нечемну поведінку. Розвідник помітно нервував, але стримувався.
Ельфійська витримка завжди була предметом моєї заздрості, - озвався Амірон аж надто серйозно. Фіндекано закотив очі і пирхнув.
Жарти жартами, але панна вереском і гвалтом могла накликати сюди не тільки вогнедишне змієня. У Фіндекано, однак, зродився новий план.
Залишаємося тут, - мовив він тоном наказу, - хтось та сунеться перевірити, що тут за галас. Звичайних орків відстрілюємо, командирів залишаємо для обміну. Дістати запасні тули — і на скелі.
А дівиця? - спитав Амірон заклопотано, - вона ж спокійно сидіти не буде.
Зв яжемо, - підкинув Алмареа, - і замотаємо в плащ.
Бронвен тільки-но розтулила рота, аж тут зі скелі озвався Еленно:
Тиша, о родичі.
Ущелиною щось рухалось, але з протилежного від Ангбанду боку. Розвідники розсипалися по укриттям. Панну Фіндекано про всяк випадок втягнув до власного сховку. ЇЇ миловидне гостреньке личко мало якийсь дивний вираз. Не страх... Не тривога... Злість?
“Ну що ж ви хочете, панянко, - подумав принц єхидно, - це вам не вдома.”
Ущелиною дійсно чимчикували орки. Вони видимо поверталися з вилазки, а тому так близько від дому не дуже ховались. Ворогів було всього шестеро — і на щастя четверо з них були саме такими як треба: покручі ельфів а чи аданів. Двоє мавпоподібних створінь тягли за ними якісь клунки.
“Ходили капостити до Ард Галену” - промайнуло в голові у Фіндекано, - “саме такі тварі і понівечили отих двох хлопців”.
Еленно випустив дві стріли так швидко, шо орки не встигли навіть зрозуміти, звідки прилетіло. Носії повалилися в сіру пилюку гірської стежки. Фіндекано наклав на тятиву тупу стрілу, і пострілом збив з ніг переднього орка. Трохи не одночасно таким же чином пальнули Алмареа з Охтароном.
Останній орк, втямивши, що попав, раптом побачив перед собою розколину, куди перед тим пірнув змій у золотій лусці. Він кинувся туди, але просто на нього зверху стрибнув Амірон.
Фіндекано прикусив губу. Адан і орк, зчепившись, каталися в пилюці, але допомагати Амірону було ніколи. Потрібно було зв язати непритомну здобич, і Фіндекано, вибравшись зі своєї засідки, зайнявся саме цим, рівно як і Алмареа з Охтароном. Еленно тривожно поглядав зі своєї скелі вниз, але не спускався — його справою було стежити за довкіллям. Зрештою адан був досвідченим вояком і улюбленцем Лоріндола. Впорається.
Коли трійцю орків було впаковано і повязано, ельдар кинулися до Амірона, але він уже підіймався з землі З дуже провинним виглядом.
Я його тойво... придушив, - сказав пригнічено, роздивляючись розпанахану ножем куртку, - подряпав він мене, ну і отож.
Вистачить і того, що маємо, - почав Фіндекано заспокійливо, але Амірон раптово поблід, а тоді його лице набрякло і посиніло.
Охтарон, котрий стояв найближче, кинувся до приятеля, але той уже валився на землю поруч з убитим ним орком.
Ніж у падлюки з отруєним лезом, - мовив Алмареа, - ех, шкода...
Трійця ельфів подивилась на принишклу аданет не дуже дружньо. На щастя у Бронвен вистачило розуму промовчати.
Останній прихисток Амірона в одній з розколин заклали каміням. Тоді зайнялися полоненими. Дивлячись на очманілі ще орочі пики, Фіндекано вперше подумав, що визволення панни може обійтися ельдар надто дорого — особливо, якщо воріженьки не схочуть мінятись, або влаштують засідку. Він добре пам ятав, чим можуть закінчитись перемовини з орками. Особливо багато знав про це Майтімо Руссандол.
Але нолдор не звикли задкувати, тим більше, що на спробі вже стояла кривава печатка — Аміронова загибель.
одним словом - Наді Савченко і її родині присвячується. Оскільки час у мене обмежений, серіал буде з продовженнями. І украхнською мовою, бо перекладати немає ні сил ні можливості. А втім - воно вже і ні для кого - перекладати.
Ну так, я виливаю свою жовч і злість. Ну і хотів троха хлопців повеселити, а то їх виносить від одного імені панни та її сестри.
Далі буде, якщо все добре буде.
День, коли в браму Барад-Ейтель поволі в їхали дві леді -аданет на заморених конячках і в супроводі нечислених слуг, був записаний в літописи Барад-Ейтель як день нещасливих прикмет.
Король Нолофінве розбив свій улюблений келих, Фіндекано на ранковій прогулянці трохи не втратив свого коня, який зашпортався об камінь, у воїнів все падало з рук, а співців поглинула ностальгія, і вони співали не про бойові подвиги і славу, а про мирний Валінор та можливість спати, не бачачи з вікон триклятої Триглавої гори.
Під оці валінорські співи на витворному квенья обидві леді — стара і молода — спішилися і почимчикували до Дому Зібрань, який вони помилково прийняли за королівські покої.
Вістовий короля, котрий заопікувався дамами, оповів потім цікавим, серед яких, звісна річ, миттю опинились тілоохоронці Фіндекано, що приїжджі жінки явно не з Гітлуму, що у них вимова як у нащадків Амлаха, і що вони напевне прибули аж з Гімрінгу, довгим безпечним шляхом через морське узбережжя.
Останнє неабияк зацікавило Фіндекано, якому, ясна річ, всі ці новини було сповіщено одразу ж. Поки він зі своїм приятелем Алмареа розважав над тим, ким можуть бути ці аданет, до конюшень, де принц лікував свого коня, примчав захеканий королівський вістовий і сповістив, що його величність негайно хоче бачити сина.
Принц подивився на Алмареа, очі якого аж палали цікавістю, і запевнив друга, що оповість йому все при першій же нагоді. А тоді пішов до короля.
Нолофінве, він же Фінголфін на місцевому діалекті, стояв біля вікна свого кабінету і замислено роздивлявся обриси Тангородріму.
Я слухаю вас, тату, - озвався Фіндекано.
Нолофінве відійшов від вікна і сів за стіл, вказавши сину на кріселко поруч. Розмова мала бути довгою.
Десь через годину трохи ошелешений принц вийшов від короля з таким дивним виразом обличчя, що кілька воїнів, котрі очікували в приймальні, здригнулися, підтяглися, оправили на собі котти і приготувалися до найкрижанішого королівського гніву. Фіндекано ж вирушив просто до Алмареа, котрий збавляв час за грою в кості зі своїми трьома товаришами по службі.
Історія, яку принц розповів зараз зацікавленим приятелям, не була для нього абсолютною новиною. Дещо він чув від Майтімо, коли їздив пополювати з ним і Артафінде у Східний Белеріанд, дещо оповідали гітлумські адани, які отримували відомості від роду Амлаха. Останні навіть дали цій історії назву — Балада про войовничу діву.
Зазвичай аданет не приймали участі у бойових діях, на відміну від ельфійок-нервен. Тому, коли до Майтімо Руссандола заявилася дівиця на ім я Естелін і попрохала записати її до війська, Феанорінг трохи розгубився. Він не дуже добре знався на звичаях аданів, котрі у кожного племені були різними. Галадинки, як запевняв його Карністір, полювали і володіли зброєю нарівні з чоловіками, а от жінки з племені Амлаха такими справами зроду не займалися. До того ж нині був хисткий, але мир, сутички в Лотланні то частішали то рідшали, для того, щоб відстрілювати заблукалих орків, цілком вистачало лучників Макалауре, і Рудий тримав людей при собі в Гімрінгу, навчаючи їх військовій справі.
Дівчина в їхніх лавах могла спричинити якусь зваду. Це популярно пояснив правителю Карнах, командир загону аданів.
Вельмишановний лорде Маедросе, - говорив Карнах вкрадливо, - ну на кий барлог нам оце потрібне. Не моє, звісно, діло давати поради Старшому Народу, але ваші жінки зовсім не те, що наші... ем.. баби. Ну звісно, діва ця говорить, що батько її галадин, і що вона має право, і має вміння, і на ведмедя з рогатиною... кгм. Але ж жити між воїнів людській діві негаразд. Ну ось вчора — два дні тільки пройшло з випробувального строку, вами призначеного — а воно поперлося з мужиками до лазні і митися окремо не схотіло. “Я, говорить, такий же солдат як і ви.” Воно то такий же — але ж у аданів... кгм... Коротше, при її вигляді... кгм... Непристойний вигляд, одним словом трапився. А воно ще й каже що скаржитись на нас буде. Що ми теє-то... як його... жінок зневажаємо. Але ж, мій лорде, така людська природа... кгм... Ну як мені це розказати, щоб не соромно було...
Лорд Маедрос заспокоїв пригніченого командира, викликав до себе людського знахаря-травника і вислухав від нього цілу лекцію про людську природу і про те, чому дівам не можна митися в лазні разом з чоловіками. Оскільки Естелін продовжувала прохати про зачислення її до війська, лорд відправив панну до загону ельфійських лучників, котрі стерегли гірські проходи.
Начільник лучників, якщо і був незадоволеним таким рішенням, то сповістити про це не встиг. Якраз в той самий час орки пробралися гірським проходом на рівнину, де проживали галадіни, і Карністіру довелося рятувати цей народ, який до речі очолила опісля загибелі ближніх відважна жінка Галет. Галет, дізнавшись від ельфа про панну на військовій службі, мрукнула тільки щось на зразок: “Наплачетесь ще ви від цієї сімейки. Якщо вже від її матусі чоловік утік, то доньки і маму перевершили”.
Опісля того, коли Маедрос з Карністіром почали вишукувати в горах те, що лишилося від їхньої застави, вони знайшли тіла мертвих лучників і зрозуміли, чому оркам вдалося забратися так далеко. Воїни-порубіжники загинули всі. Естелін же, приписана до застави, безслідно зникла.
Карнах-воєвода похмуро підсумував, що в загибелі прикордонників напевне винна зловредна дівиця і висловив надію, що її зжерли орки. Маедрос був так того не певен, але чудово знав — ельдар, при небезпеці, котра загрожуватиме леді, здатні задля її порятунку на божевільні вчинки.
На тому ця історія в Гімрінгу й закінчилась, але згодом до Барад- Ейтель дібралися двійко виснажених втікачів з Ангбанду, нолдо і аварі, котрі служили у Аегнора в Дортоніоні і потрапили в полон під час якоїсь сутички. І від цих ельфів в фортеці дізналися про якусь діву-аданет, котру Моргот тримає у полоні. Втікачі стверджували, що тримається вона відважно — дівиці побоювалися навіть орки-охоронці. Щоправда, її начебто і не мучили як інших бранців — але нічого хорошого діву явно не очікувало.
І ось до Барад-Ейтель прибули мати і сестра злощасної полонянки. Не дочекавшись допомоги від Маедроса, котрий був певен, що Естелін таки загинула, дами вирушили до Верховного короля.
Ну і чим король може допомогти? - спитав Алмареа розгублено, - витягнути когось з Ангбанду... Та ви ж самі знаєте...
Старша леді вважає, - похмуро сказав Астальдо, - що це під силу саме мені.
Ельфи зазвичай не дуже постпішають приймати рішення, якщо це не стосується бойових дій. Тому діяльність, яку розвинула сестра бранки на ім я Бронвен, стала для Нолофінве доволі прикрою несподіванкою.
Вже дорогою до порубіжної фортеці Бронвен зупинялася в кожному селищі і оповідала про страждання в полоні своєї сестри. Мандрівний аварі-художник охоче намалював за її описом кільканадцять начерків портрету миловидної панни у вояцькому вбранні, які подорожні й роздавали всім охочим. Гітлумці були палким людом — а тому в стражденну красуню адани закохувались сотнями, якщо не тисячами. Невідомо звідки з явилися чутки, що бідолашну панну чи то воріженьки морять голодом, чи то вона сама відмовляється від їжі. До Барад-Ейтель почали сходитися добровольці, котрі задля порятунку панни ладні були пробратися до самого Ангбанду.
Король і незчувся, як опинився у важкому становищі. Він чудово знав, що домовитися про щось з Морготом неможливо. Послати на смерть усіх тих запальних юнаків, котрі прийшли до фортеці, ховаючи на грудях малювання з диво-дівчини? Відмовитися щось робити і втратити половину союзників? Якщо не всіх — сам Лоріндол, воєвода аданів, повісив у себе в світлиці портрет панни, через що його дружина трохи не перебралася до батьків.
Фіндекано в задумі смикав себе за кінчик коси і жалісливо позирав на татка. Той уже подарував старшій пані замок у Гітлумі і земельні угіддя, але пані вимагала землі у Віньямарі біля моря, посилаючись на те, що її донечці опісля визволення підходитиме саме морський клімат. Бронвен щодня збирала віча то в одному селищі, то в іншому. Кінця й краю цій колотнечі видно не було.
Фіндекано переговорив з втікачами, якими й досі опікувалися цілителі. Нолдо, як більш притомний і сильніший, стиха оповів про жахи полону, показав правицю з обрубаними пальцями і жахливі шрами на тілі. Аварі й досі не реагував ні на що і лежав, втупившись в стелю. У бідолахи не було вух, а можливо і язика, бо голосу він не подавав. Нолдо сказав, що знає про полонену дівицю, чому вельми здивувався — дортоніонські прикордонники не брали в Ард-Гален своїх жінок. Сказав, що навіть чув її голос — дівчина лаялась так, що чути її було в усіх кутках підземелля. З цього Фіндекано зробив висновок, що панною вороги не займалися серйозно, і для чогось зберігають її цілою та неушкодженою.
Зрештою у Астальдо виник план, котрий міг привести до успіху. Час було щось робити — добровольці-адани з портретами панни просто заполонили Барад-Ейтель.
Зібравши своїх тілоохоронців, Фіндекано наказав їм готуватися до виїзду на першу лінію, а може й далі. Коли ельдар сідлали коней, до них швидким кроком підійшла Бронвен.
Я поїду з вами, - заявила вона, - я мушу простежити за тим, що ви будете робити для порятунку Естелін.
Чи не безпечніше панні, - лагідно мовив Фіндекано, - очікувати у фортеці?
Не безпечніше! - відтяла панна, - знаю я вас, ельдар. Для вас людиною більше, людиною менше...
Астальдо зостався спокійним, але його воїни зашипіли як вода на розпеченому камінні. Панна погордливо скинула голову.
Якщо панна бажає, - сказав Фіндекано задумливо, - то нехай їде. Але ми їздимо швидко і нікого не чекаємо.
Панна відіб є собі ніжні частини тіла, - прошепотів Алмареа, коли Бронвен віддалилась до конюшні.
І тоді ми залишимо її в останній фортеці, а далі поїдемо самі, - благодушно відповів принц, - не варто так нервуватись, друзі. Панна тривожиться за сестру, це цілком зрозуміло.
До останньої фортеці Бронвен дібралася в напівпритомному стані. Астальдо особисто зняв її з коня і на руках заніс у браму. Порубіжники з цікавістю спостерігали за цим дійством. Фіндекано коротко пояснив ситуацію і здав панну на руки цілителям. А сам почав готуватись до глибокої розвідки.
План Фіндекано був простим і єдино можливим. Ельда знав, що Морготу взагалі-то байдужі його орки, яких той витрачав тисячами. Однак, деяких старшин в Ангбанді цінували. Це були орки, або виведені з ельфів, або аданоподібні — розумні, хижі і злі.
Якщо добути кілька таких полонених, то Моргот захоче мати їх назад, хоча б для того, щоб повісити для прикладу іншим. Питання було лише в тім, як добути такі екземпляри і не постраждати самим.
Загін Фіндекано підібрав невеликий але надійний. Незамінний Алмареа, Охтарон, котрий вважався найкращим вивідачем, хитрющий Еленно з мітримських синдар, якому не було рівних у стрільбі з лука, та адан Амірон, котрий вважався спеціалістом по орочим душам. Амірон дбав про полонених орків в тих рідкісних випадках, коли їм потрібно було зберегти життя, і міг поговорити з бранцем жахливою сумішшю давнього синдарину та власне орочих нарічч.
Ранок зустрів їх у степу. Їхали розвідники обережно, а коли почалися нагір я і взагалі зійшли з коней і повели їх в поводу. В знайомій балці ельдар і адан залишили своїх помічників і далі рушили пішки, тримаючись скельних розломів і намагаючись не виходити на відкрите.
А якже ми приманимо орків на потрібне місце? - поцікавився стрілець Еленно, який вперше йшов у глибоку розвідку, - вони ж сидять в тій клятій горі...
Вони теж ходять на вивідки, - пояснив Фіндекано, - до фортець не підходять, остерігаються, а на кінні роз їзди можуть і напасти. Або пробираються далі в Ард Гален, а то і в Лотланн.
Еленно явно хотів спитати щось іще, але тут трапились одразу дві події, після яких лучнику стало не до запитань.
Почувся кінський тупіт. Несильний — так міг бігти тільки ельфійський румак. Ельдар перезирнулись, а Амірон стиха недобре висловився. Кінь бадьоро біг ущелиною, дійшовши до кінця якої можна було побачити браму Ангбанду. На коні сиділа Бронвен, боком, по жіночому.
Злазь з коня, кепська дівко, - рявкнув Амірон, і в той же час Еленно, стиха охнувши, відпустив тятиву. Його стріла увіткнулася просто в горлянку дивного вигляду створіння, яке раптово піднялося з каміння на шляху верхівця. Змій, відносно невеликий, але вкритий золотою лускою, як бронею, розвернувся і випустив в бік Еленно язик полум я. Стрілець прожогом заховався за камінь. Те саме зробили і інші — Фіндекано взагалі пірнув між двома валунами, намагаючись не випускати з вигляду ворога.
Він не знав, чи вціліла Бронвен, і що сталося з її конем. Просто у нього над головою пройшла хвиля жару, така, що трохи не затлівся дорожній сірий плащ. Фіндекано втисся в землю глибше. Ніколи він не любив Арду більше, ніж в такі хвилини, коли смерть свистіла над головою. Він обіймав землю, наче кохану і вірив, що вона не зрадить свого захисника.
Ущелина сповнилась запахом сірки і дівочим вереском. Фіндекано ящіркою пірнув за камінь і зайняв позицію для стрільби. Через кілька хвилин дивна істота була втикана стрілами наче подушечка для голок і кинулася навтьоки.
Алмареа, стріляй! - крикнув Фіндекано, обмацуючи порожній сагайдак. Але змієня вже шаснуло до якоїсь печерки і зникло з очей.
Дівчина продовжувала верещати. Мовчазний Охтарон виліз зі свого сховку і підійшов до панни. Так само мовчки він взяв її за плечі і різко струсонув.
Я попрохав би леді помовчати, - мовив він протягло.
Леді, - пробурчав Амірон,вилазячи зі сховку і обтрушуючись, - ви, ельдар, надто легковірні. Корівниця, і мати її була корівницею. І ще невідомо, що там за сестра. Задля чого ризикуємо?
Задля честі, Аміроне, - усміхнувся Фіндекано, - жінок не можна покидати в біді.
Леді тим часом вимовляла Охтарону за нечемну поведінку. Розвідник помітно нервував, але стримувався.
Ельфійська витримка завжди була предметом моєї заздрості, - озвався Амірон аж надто серйозно. Фіндекано закотив очі і пирхнув.
Жарти жартами, але панна вереском і гвалтом могла накликати сюди не тільки вогнедишне змієня. У Фіндекано, однак, зродився новий план.
Залишаємося тут, - мовив він тоном наказу, - хтось та сунеться перевірити, що тут за галас. Звичайних орків відстрілюємо, командирів залишаємо для обміну. Дістати запасні тули — і на скелі.
А дівиця? - спитав Амірон заклопотано, - вона ж спокійно сидіти не буде.
Зв яжемо, - підкинув Алмареа, - і замотаємо в плащ.
Бронвен тільки-но розтулила рота, аж тут зі скелі озвався Еленно:
Тиша, о родичі.
Ущелиною щось рухалось, але з протилежного від Ангбанду боку. Розвідники розсипалися по укриттям. Панну Фіндекано про всяк випадок втягнув до власного сховку. ЇЇ миловидне гостреньке личко мало якийсь дивний вираз. Не страх... Не тривога... Злість?
“Ну що ж ви хочете, панянко, - подумав принц єхидно, - це вам не вдома.”
Ущелиною дійсно чимчикували орки. Вони видимо поверталися з вилазки, а тому так близько від дому не дуже ховались. Ворогів було всього шестеро — і на щастя четверо з них були саме такими як треба: покручі ельфів а чи аданів. Двоє мавпоподібних створінь тягли за ними якісь клунки.
“Ходили капостити до Ард Галену” - промайнуло в голові у Фіндекано, - “саме такі тварі і понівечили отих двох хлопців”.
Еленно випустив дві стріли так швидко, шо орки не встигли навіть зрозуміти, звідки прилетіло. Носії повалилися в сіру пилюку гірської стежки. Фіндекано наклав на тятиву тупу стрілу, і пострілом збив з ніг переднього орка. Трохи не одночасно таким же чином пальнули Алмареа з Охтароном.
Останній орк, втямивши, що попав, раптом побачив перед собою розколину, куди перед тим пірнув змій у золотій лусці. Він кинувся туди, але просто на нього зверху стрибнув Амірон.
Фіндекано прикусив губу. Адан і орк, зчепившись, каталися в пилюці, але допомагати Амірону було ніколи. Потрібно було зв язати непритомну здобич, і Фіндекано, вибравшись зі своєї засідки, зайнявся саме цим, рівно як і Алмареа з Охтароном. Еленно тривожно поглядав зі своєї скелі вниз, але не спускався — його справою було стежити за довкіллям. Зрештою адан був досвідченим вояком і улюбленцем Лоріндола. Впорається.
Коли трійцю орків було впаковано і повязано, ельдар кинулися до Амірона, але він уже підіймався з землі З дуже провинним виглядом.
Я його тойво... придушив, - сказав пригнічено, роздивляючись розпанахану ножем куртку, - подряпав він мене, ну і отож.
Вистачить і того, що маємо, - почав Фіндекано заспокійливо, але Амірон раптово поблід, а тоді його лице набрякло і посиніло.
Охтарон, котрий стояв найближче, кинувся до приятеля, але той уже валився на землю поруч з убитим ним орком.
Ніж у падлюки з отруєним лезом, - мовив Алмареа, - ех, шкода...
Трійця ельфів подивилась на принишклу аданет не дуже дружньо. На щастя у Бронвен вистачило розуму промовчати.
Останній прихисток Амірона в одній з розколин заклали каміням. Тоді зайнялися полоненими. Дивлячись на очманілі ще орочі пики, Фіндекано вперше подумав, що визволення панни може обійтися ельдар надто дорого — особливо, якщо воріженьки не схочуть мінятись, або влаштують засідку. Він добре пам ятав, чим можуть закінчитись перемовини з орками. Особливо багато знав про це Майтімо Руссандол.
Але нолдор не звикли задкувати, тим більше, що на спробі вже стояла кривава печатка — Аміронова загибель.
@темы: моя творчість, білочки
