Набережная Коктебеля сейчас выглядит так :URL записи
читать дальше
а было
Три роки тому одна леді з рашатусовки говорила, що Україна загадила Крим...
Набережная Коктебеля сейчас выглядит так :URL записи
читать дальше
а было
Сергій ЖаданURL записи
Виверни рукава осель.
Весна така неминуча й близька.
Я пам'ятаю тебе, ніби карту східних земель,
З яких мене вибили ворожі війська.
І тепер єдине, чого хочу - вернутись сюди,
Знову зайняти міста, з яких відступив,
Вирізати всіх, хто тішився з моєї поразки й біди,
Вбити по кордону межові стовпи.
Щоби знову бачити те, чого не бачить ніхто,
І те, чого не освітять жодні зірки:
Горло твоє - беззахисне, мов пташине гніздо,
Підсвічене світлом із коридора, ніби вишневі гілки,
Голос твій - схожий на теплий щільник,
В якому щоденно добирається мед,
Хочу відтворювати ім'я твоє, мов діалект, що зник,
Реставруючи за переказами кожну з його прикмет,
Зламати все іще раз, спробувати ще,
Вивернути, мов рукав, прихований ляк.
В цих кордонах усе буде лише
Так, як має бути, чи не буде ніяк.
Життя буде, ніби письмо, просте.
З мокрого каменю проросте трава.
Її ще немає, хоча вона вже росте.
Така, як і щороку. Лише нова.
URL записи14.10.2016 в 20:02Пишет Леа Танака:
URL записи14.10.2016 в 19:02Пишет Mister_Key:
URL записи
Сергій ЖаданURL записи
Заходь за мною в сніг.
Тримайся міцно руки.
Я б вибрався звідси, якби я міг,
ніч рвучи на шматки,
пройшов би потойбіч зими,
вийшов би поміж димів,
заговорив би серце пітьми,
якби говорити вмів.
Але в цих снігах
горло п’є німоту,
і голос зривається, ніби птах,
що замерз на льоту.
Не переназвеш слова,
не перечекаєш час,
віра наша доти жива,
доки стосується нас.
Тримайся, тримайся руки,
ступай слід у слід,
доки холодні січневі зірки
обвалюються на Схід,
доки тепло полів
здіймається догори.
Нічого не чути. Немає слів.
Говори,
говори.
И еще сонет ЦурэнаURL записи
Утащен отсюда: zhurnal.lib.ru/k/kiselew_a_e/12wehty.shtml
Автор - УлиссПрощальный сонет Цурэна № 12
Томасу Биннори,
барду-изгнаннику...
Как лист увядший падает на душу
Усталость - одиночества сестра...
Но искрами бессонного костра
Слова, как прежде, просятся наружу.
Я не пророк, особенно с утра,
А слушают охотнее кликушу...
Из всех немногочисленных отдушин
Последняя - на кончике пера.
Пишу, надеясь, что кому-то нужен
Мой стих. Как ситуация стара...
Привычных слов волшебная игра
Сплетается в узор изящных кружев.
...и душу мне врачует красота
Опавшего осеннего листа...
48 ЧАСОВ ПОДРЯД!!! 48 КАРЛ!!! И прямо в камере!URL записи
Мужики, жму руку! Вы мои кумиры!
)))))))))))
раньше писали о снегирях и распятых мальчиках, а теперь только "это". обмельчали писаки
Сергій ЖаданURL записи
Мені 42. Я не знаю нічого про існування.
Наді мною щоранку займаються небесні сфери.
В жінках є щось від кораблебудування –
в твердості їхніх ключиць проступають галери.
Коли вони ідуть – назавжди, навіки,
на межі радості і тривоги,
вітрила їхніх легень розгортаються на вітрі,
наповнюючись солоним духом дороги.
Так, ніби це припливи формують їхній подих,
так, ніби їх утримують тут швартові троси.
Я чую щоразу, зустрічаючи їх на сходах,
як у їхніх рухах дзвенять корабельні сосни.
Море довкола них ніколи не знає міри.
Мова, якою вони говорять вві сні – давніша санскриту.
Про жінок я знаю лише те, що хребці в них з-під шкіри
проступають, мов материки з-під води
на початках світу.
Сузір’я в чорному небі, як шиті рани.
Вона озивається вночі на кожен шерех.
Захлинаються побережжя, дихають океани
пам’яті тих, хто помер на цих галерах.