До і після.

20.04.2017 в 08:10

Пишет  jams:

Набережная Коктебеля сейчас выглядит так :







а было

Три роки тому одна леді з рашатусовки говорила, що Україна загадила Крим...

@темы: Українське

---

Ностальгічне

28.03.2017 в 22:18

Пишет  Magnus Kervalen:

Финголфин от Дженни Дольфен

Обзорам

[L]Magnus Kervalen[/L] <a href="http://magnus-kervalen.diary.ru/p212367382.htm">арт</a>, Финголфин, от Дженни Дольфен

@темы: сильмовське

---

Літературне

Порадили читати Шевчука. Свого часу він якось мене обминув - нічим не запам ятався. А ось тепер виникло питання - доки українська література буде бовтатись між ним і Подеревянським.
Хочу чогось простого і оптимістичного, а не кафкіанської маячні.

@темы: особисте

---

З мокрого каменю проросте трава

16.02.2017 в 22:54

Пишет  Klod:

Сергій Жадан

Виверни рукава осель.
Весна така неминуча й близька.
Я пам'ятаю тебе, ніби карту східних земель,
З яких мене вибили ворожі війська.

І тепер єдине, чого хочу - вернутись сюди,
Знову зайняти міста, з яких відступив,
Вирізати всіх, хто тішився з моєї поразки й біди,
Вбити по кордону межові стовпи.

Щоби знову бачити те, чого не бачить ніхто,
І те, чого не освітять жодні зірки:
Горло твоє - беззахисне, мов пташине гніздо,
Підсвічене світлом із коридора, ніби вишневі гілки,

Голос твій - схожий на теплий щільник,
В якому щоденно добирається мед,
Хочу відтворювати ім'я твоє, мов діалект, що зник,
Реставруючи за переказами кожну з його прикмет,

Зламати все іще раз, спробувати ще,
Вивернути, мов рукав, прихований ляк.
В цих кордонах усе буде лише
Так, як має бути, чи не буде ніяк.

Життя буде, ніби письмо, просте.
З мокрого каменю проросте трава.
Її ще немає, хоча вона вже росте.
Така, як і щороку. Лише нова.

@темы: поезія

---

Без слів

03.02.2017 в 22:23

Пишет  Klod:

© JANEK SEDLAR

@темы: особисте

---

Сумувати заборонено

@темы: українське

---

Вінтер із комінг

Десь там у іншому світі битви фендомні. А у нас тут зима і здичавілі зграями. Живеш у романі Мартіна. Люди, я ж толкініст, а не поклонник Гри Престолів.
Можливо знову пропаду надовго.

@темы: особисте

---

Про Америку

Один мій приятель вже років десять живе у Штатах. Хороший хлоп, працьовитий.
Так ось, з цікавості зв язався з ним. Мужик регоче.
- Американські вибори, - каже, - крутезне шоу. Сидів з попкорном до останнього. А найголовніше, що це таки шоу - погаснуть софіти, актори перевдягнуться в цивільне і розійдуться у справах. Рулити державою.
- Так наче, - кажу, - частина народу результатами невдоволена.
- Ой вей, - говорить приятель, - а коли воно всі були задоволеними? Але знаєш, що хорошого в Трампі?
- Ну? - питаю.
- Та може, - каже, - цисгендерна біла людина перестане відчувати себе лайном. Бо у нас тут скоро буде расизм навиворіт. Може зараз леді Політкоректність трохи притихне, і оцінювати людину будуть знову за її мізки, а не за те, який вона має колір, гендер та сексуальні вподобання.
- А ти расист, друже, - підкушую я.
- Я єврей, - гордо відповідає приятель, - але воно вже й мене задовбало.
- Шо, - кажу, - все так погано?
- Приїжджай, побачиш.
- Одразу після війни, - обіцяю, - приїду в гості, і ти поведеш мене на екскурсію в Гарлем.
Приятель заіржав наче ковбойський кінь і відключився.

@темы: особисте

---

Ніч Самайн

Почали приходити деяким татам від дітвори світлини гарбузів, цукерок і нафарбованих мордочок. З цього приводу була тут якось суперечка з товаришами, котрі кажуть, що це не наше свято.
А оскільки треба ж про щось розмовляти, то народ і досі сперечається.
чесно кажучи, не бачу такого страшного в тому, щоб дітлашня побігала рядженою у чортів і відьом.
Мій малий збирався одягнутись Гаррі Поттером. Бо Гаррі чаклун, а значить персонаж Геловіну. Логістика)
Ну хоч не вампіром і то вже добре. Бо якось у мого дружбана випадок був.
Їхав дружбан якось вночі нашим центральним Бродвеєм. Якраз у Ніч Самайн. І в голові у нього ясна річ не Самайн був, а сауна і дівки.
Гальмує його компанія молоді - три дівчини і хлопець. Ну дружбан людина добра, саджає одного поруч, троє втискуються ззаду... Їде, дивиться на дорогу.
Глянув вбік, а біля нього сидить морда - вампір би перелякався. Він у дзеркальце - а там ще кращі пики.
Пішла коротше машина юзом, ледве не перекинулись. Дружбан подумав, що допився до бісиків.
А зараз нечисть пізнати легко - у кого колорадська стрічечка, той і вампір)))

@темы: особисте

---

З проминулим святом всіх причетних.

14.10.2016 в 21:07

Пишет  jams:

14.10.2016 в 20:02

Пишет  Леа Танака:

14.10.2016 в 19:02

Пишет  Mister_Key:

@темы: українське

---

Консультейшин

Люди, підкажіть, що цікавого зараз іде у кінотеатрах. Так, щоб можна було взяти з собою дітей і відро попкорну)

@темы: особисте

---

Про мишей і людей.

Зніс пошту на яндексі. Тільки-но руки дійшли. За пять років у мене там багато чого накопилося. Але в основному переписка з френдами з уже неіснуючого Яндекс-блогу. І от читав я ті листи - не всі, звісно, деякі, згадував, як мені було приємно спілкуватися до війни, а потім прикинув, скільки з них (російських френдів) за останні два роки стало кримнашами. Вийшло десь вісімдесят відсотків. Рівно стільки, скільки Путіна й підтримало.
А ви говорите, чому я людський рід не люблю...

@темы: особисте

---

Віра наша доти жива, доки стосується нас.

22.09.2016 в 22:44

Пишет  Klod:

Сергій Жадан

Заходь за мною в сніг.
Тримайся міцно руки.
Я б вибрався звідси, якби я міг,
ніч рвучи на шматки,

пройшов би потойбіч зими,
вийшов би поміж димів,
заговорив би серце пітьми,
якби говорити вмів.

Але в цих снігах
горло п’є німоту,
і голос зривається, ніби птах,
що замерз на льоту.

Не переназвеш слова,
не перечекаєш час,
віра наша доти жива,
доки стосується нас.

Тримайся, тримайся руки,
ступай слід у слід,
доки холодні січневі зірки
обвалюються на Схід,

доки тепло полів
здіймається догори.
Нічого не чути. Немає слів.
Говори,
говори.

@темы: поезія

---

Анархіст Матюкайленко та шпигунка.

Там шпійонкі с крєпкім тєлом, ти іх в двєрь, оні в окно. Говорі, что с етім дєлом ми покончилі давно. (с)

Від  riweth

Анархист Матюкайленко и Василиса Лазутчица
Подбираясь уже вплотную к лагерю анархиста Матюкайленко, лазутчица Василиса сделала пятнадцатое селфи – с ботинком часового, который отлучился. И запостила его на своей страничке, чтоб девочки поставили «класс», а другие девочки – лайк, а третьи – сердечко в инстаграмме.
На пригорке, неподалеку от землянки, среди мальв, сняла еще одно, самое симпатичное. Добавила подпись: «На секретном задании, мимими». Помахивая палкой для селфи, побежала мимо пулеметчика Назара.
- А ну стой, кто бежит! – крикнул Назар, прицеливаясь из маузера. Маузер он получил в награду за операцию при Купавках, где у главгада Бориса отбили с божьей помощью коровник и амбар, а самое главное – коптилку для сала.
«Тут такие парни», - написала Василиса в твиттер и добавила геотег.
- Стой, девка, говорят тебе! – рыкнул Назар.
«Но хамы, шер, ретвит», - дописала Василиса.
- Что за шум, а драки нет? – спросил анархист Матюкайленко, выходя из землянки с пулеметной лентой и белым полотенечком – он собирался почистить пулемет, а потом и искупаться.
- Мне тут руки выкручивают! – крикнула лазутчица Василиса и застрочила в смартфоне.
- Та ладно, я еще не начал, - отмахнулся Назар. – Она шпионит тут, как мать моя женщина – шпионит.
- А ты докажи, - возмутилась Василиса и сфотографировала Назара в полный рост.
- Дама, мы тут политесам не обучены, - назидательно сказал анархист Матюкайленко, - давай телефончик сюда и руки вверх.
«Насилуют, - написала Василиса в фейсбуке, - втрм». Тут анархист схватил телефон, потому пикантная подробность и не получилась.
- А ну не балуй, - рыкнул он. – Ты кто такая?
- Давайте, мальчики, поближе к делу, - сказала Василиса, расстегивая блузку по самое неприличие и демонстрируя шпионский нано-лифчик с арбалетом, встроенным посередине, и большой отравленной иглой, немного корявой – при производстве напортачили. - Вы мне сейчас скажете, где тут у вас что, а я вас не ославлю на весь мир как насильников и подонков, идет?
- Так что, уже насиловать? – спросил рептилоид, с интересом выглядывая из землянки.
- Подожди, бодрый, - ответил анархист, суя телефон Василисы в задний карман.
- Мама, - сказала Василиса, машинально шаря в поисках телефона, чтобы сфотографировать рептилоида.
- Дура, - сказал пулеметчик Назар.
- Давай так, - резюмировал Матюкайленко, - ты нас ославишь, но потом. Телефон-автомат в Крюковке.
И, прежде чем Василиса успела что-то ответить, сделал с ней шикарное селфи – декольте, арбалет, небритая рожа и подпись «Паймали шпеонку». Но главным, что попало в кадр, была татуировка с совершенно секретным шпионским номером, который Василиса вечно забывала, и потому…Мало кто знал, что анархист Матюкайленко на самом деле писал без ошибок.

@темы: українське

---

Легкий осінній смуток.

Опісля масового звалтування в жіночій колонії так приємно насолоджуватись вишуканою поезією.
Млін, за ці кляті роки я втомився реготати з рашаЗМІ та рідкісних довбоклюїв з-за поребрика, у яких сексуальні фантазії реалізуються в "новинах".
А ви тут все фанфіки, фанфіки. Читайте російські новини.
А я пішов читати Цурена. Арканар, такий Арканар.

08.09.2016 в 19:04

Пишет  silent-gluk:

И еще сонет Цурэна
Утащен отсюда: zhurnal.lib.ru/k/kiselew_a_e/12wehty.shtml

Автор - Улисс

Прощальный сонет Цурэна № 12

Томасу Биннори,
барду-изгнаннику...

Как лист увядший падает на душу
Усталость - одиночества сестра...
Но искрами бессонного костра
Слова, как прежде, просятся наружу.

Я не пророк, особенно с утра,
А слушают охотнее кликушу...
Из всех немногочисленных отдушин
Последняя - на кончике пера.

Пишу, надеясь, что кому-то нужен
Мой стих. Как ситуация стара...
Привычных слов волшебная игра
Сплетается в узор изящных кружев.

...и душу мне врачует красота
Опавшего осеннего листа...

@темы: особисте, білочки

---

Про нас пишуть...

09.09.2016 в 08:01

Пишет  jams:

48 ЧАСОВ ПОДРЯД!!! 48 КАРЛ!!! И прямо в камере!
Мужики, жму руку! Вы мои кумиры!
)))))))))))



раньше писали о снегирях и распятых мальчиках, а теперь только "это". обмельчали писаки

@темы: білочки

---

А ще я думаю що...

Починається пора осінніх снів. Мені восени часто снятся цікаві сни про Арду. Кожної осені. Чекаю.

@темы: особисте

---

Історія леді Естелін - 3

Власне кажучи, я хотів закінчити не так, але завадили принципи фанфікера дотримуватися правил чужого світу. Адани Толкіна все ж таки на ступінь вищі за людей як таких, і щоб сподвигнути їх на злочин, потрібно якогось стресу - як от поразка в Нірнает, а про зраду аданів Проф взагалі не писав, полишивши це на вастаків.
Тому закінчення вийшло на диво мирне - і нікому навіть не набили фейс.

Хоча подальші події, здавалося, не передвіщали ніяких бід. Панну з почестями доправили до Барад-Ейтель, разом з Бронвен, яка причепилась до дебелої сестри наче кажан. Адани віватували і славили відважну діву. Естелін було прийнято Фінголфіном і зачислено до дам його двору. Втім, панна забажала побачити Гітлум і незабаром виїхала з фортеці.
Однак Фіндекано затримав свій від їзд на передову. Щось підказувало йому, що батько викличе його знову і знову доручить якусь неприємну справу.
А тому, коли за ним прибіг батьків вістовий, ельда лише осмикнув котту, поправив в косах стрічки і наказав своїм охоронцям, щоб ті лада хвиля були готові виїхати.
Король був дійсно смутний та невеселий. Він вказав синові на кріселко, а сам влаштувався на підвіконні бійниці. Тієї самої, з видом на Триглаву гору.
У нас неприємності, - озвався Нолофінве, - вірніше у Лоріндола, але це все одно що у нас. Наша героїчна панна весь Гітлум поставила... е... як там адани кажуть, догори дригом. Ти ж сину знаєш, що у нас у військо йдуть добровольці. І ельдар, і адани. Насильно воювати нікого не змушуємо. І до союзу не умовляємо. Хоче Тінгол, друг мого батька Фінве, вбитого Морготом, сидіти біля жінчиної спідниці і вже котре століття проклинати нас за Альквалонде, до якого, принаймні, я стосунку не маю — він блаженствує в Доріаті. Записуються до нас в лучники синдар Аннаеля або фалатрім Кірдана, честь їм і хвала. Але квенді мало, мало. Люди — ось наша опора. Люди відважні, вправні у битві — щоправда у них короткий вік, але ж вони прихитряються швидко навчатись. Без людей нам тут не втриматись — мені й досі дивно, чого оті не пішли на прорив у першу сотню літ.
Але що сталося? - спитав Фіндекано, вже здогадуючись.
Зараз у нас нібито перемир я, - продовжив Нолофінве, дивлячись не на сина, а в бійницю, - але вони все одно лізуть. По всьому периметру. Ми, Ард-Гален, Лотланн... Отой нещодавній прорив в Таргеліон, коли орки трохи не винищили галадинів. Але галадини, синку, відмовились служити в Карністіра і пішли на південь. Вони вирішили, що це не їхня війна.
В Гітлумі...- почав Фіндекано.
В Гітлумі ще смаленого вовка не бачили, - сказав король, - як мені подобаються оці Лоріндолові приказки, ти навіть не уявляєш. Але адани гинуть. Як отой твій... Амірон. Чи потрапляють у полон.
Фіндекано здивовано глипнув на батька. Він не знав, що той пам ятав про його розвідника.
У кожного з них — родини, - продовжував Нолофінве, - і за ці роки загиблих уже доволі багато. Хоча великої битви й не було.
Ельдар гинуть теж, - сказав принц, а пальці його намацали в кишені кисет з дитячою вишивкою.
Це наша війна, - відповів король, - ми знаємо, що вона наша. Ми знаємо також, що іншим відсидітись теж не вдасться. Якщо ми програємо, адани загинуть теж. Більше того — Валар теж не минути битви. Моргот і його поплічники є, синку, істотами іншого виду. З ними не можна домовитись. Їм не можна здатись. Вони хочуть всього і одразу, розумієш?
Розумію, - озвався Фіндекано, - хто хоче домовлятись? Естелін?
У неї вже цілий гурт прибічників. Їздять по селищах, збирають віча... Лоріндол розгубився, прийшов до мене, але що можу я? У аданів народоправство — я король лише у битві. Я не маю права наказувати поселянам не слухати цієї панни, яка напевне порчена Морготом. Лоріндол запевняє, що це неможливо, але я чув від Фіндарато, що аданів зачеплено лихими чарами ще до сходу Анари. І якщо ті чари пробудити...
Я чув, що адани тим і відрізняються від нас, що мусять погодитись по власній волі на вжиття проти них чарів, - мовив Фіндекано, - нас можна ламати, їх тільки умовляти. Ну гаразд. Я їду до Гітлуму і все з ясую.
Я тому і посилаю тебе, що ти дипломат, - всміхнувся Нолофінве, - і зможеш переконати якщо не панну, то підданих Лоріндола.
Фіндекано взагалі-то не дуже вірив, щоб істота, котра побувала в ангбандських підземеллях, могла говорити про мир з власної волі. Мир, як його розуміли орки, був правдивим страхіттям, і жити в ньому мало бути дуже болісно.
Лоріндол виїхав вперед і тому зустрів лорда біля одного з найбільших містечок Гітлуму. Сюди зазвичай збиралися хуторяни дізнатись про новии і зробити закупи. Адан попередив, що панна має сказати своє слово сьогодні ввечері на великому зібранні.
Четвірка ельфів прибула на зібрання трохи завчасно, і Алмареа та Охтарон одразу ж потрапили у ведмежі лабети ветеранів, котрі відбули своє на форпостах. Еленно трохи лякала оця людська звичка обійматись при кожній нагоді, а тому синда сховався за лорда і тільки рукою махав знайомцям. Фіндекано не встигав кивати й усміхатись — він, як і його батько, пам ятав усіх.
Вояки прийшли розважитись і помилуватись героїчною панною. Всі вони були певні, що леді Естелін — писана красуня. Фіндекано помислив, що аданам дівчина може сподобатись, якщо не виказуватиме одразу поганих манер, набутих чи-то в полоні, чи то на службі в Гімрінгу.
Появу діви адани зустріли оплесками і гучним ревищем. Естелін супроводжувала сестра і кілька чоловіків, доволі неприємних з вигляду. Принаймні, Фіндекано вони не сподобались. Панна зручно влаштувалась на помості, Алмареа тут таки відзначив вголос, що вона нині принаймні взута, і почала свою промову.
Фіндекано чогось подібного і очікував, але не очікував що аж так збуряться ветерани. Тільки вроджена повага гітлумців до жіночої статі не дозволяла їм втрутитися і завадити Естелін. Обличчя аданів були наче в скривджених дітей, яким замість прекрасної феї раптово показали злючу відьму.
Що вона говорить? - питали хлопці одне в одного, - ми вірно почули? Вона дійсно каже, що ми мусимо примиритися з тими істотами? У них мовляв теж матері є, і вони оплакують загиблих. А у нас немає матерів?
І все у нас невірно, і служимо ми не так, і все це виходить було задарма?
Хтось почав вголос перелічувати імена загиблих. Голоси вояків перекрили гамір тих, хто не те щоб погоджувався з Естелін, але вважав, що утримання периметру не варте тих втрат, які вже понесли в сутичках адани.
А що ви заспіваєте, коли почнеться справжня війна, - надривався відставний порубіжник, котрий сидів поруч з ельфами, - а вона почнеться, будьте певні. Краще вам, люди добрі, заздалегідь приготуватися до небезпеки, аніж потім виносити з вогню свої дупи.
Треба записати, - прошепотів Алмареа, - колоритний же вираз.
Треба це припинити, - сказав Лоріндол, котрий мав вигляд людини, яку окунули в окріп — настільки він почервонів. - Зараз я розжену те збіговисько.
Зачекайте, - мовив Фіндекано. Він рушив вперед. Люди розсувалися, даючи йому пройти.
Панно Естелін, - принц легко стрибнув на поміст, - ви вже подякували за своє визволення?
Я вдячна своїй родині, - мовила панна, - без неї ви б і пальцем не поворухнули. Адже це вам вигідна ця війна, яку ви намагаєтесь виграти людською кров ю.
В загоні, котрий відловлював орків для вашого обміну, був адан Амірон, - мовив Фіндекано рівно, - він загинув. Ви навідали його рідних і віддали шану загиблому?
Для чого я б мала це робити? - пирхнула дівчина.
Цього їй не треба було казати. Обряд вшанування загиблих порубіжників їхніми товаришами виконувався неухильно.
Тут є рідня Амірона з Соснового Бору? - спитав Фіндекано, - я хочу виповісти їм свою вдячність, і віддати деякі речі — на пам ять.
Вояки розступились, пропускаючи заплакану жінку з двома дітьми — дівчинкою-підлітком і маленьким хлопчиком. Фіндекано зіскочив з помосту. На Естелін він тепер звертав уваги менше, ніж на деревину.
Кисет і люлечку він віддав вдові, і сповістив її, як то належало, про королівський пенсіон до повноліття сина. Адани потяглися до жінки, висловлювати співчуття. На помості розгублено стовбичили панни та купка їхніх прибічників.
Фіндекано знав, що чутки про негідну поведінку леді Естелін розлетяться Гітлумом швидше за птахів. А тому порадив Лоріндолу більше не хвилюватись — це віче мало бути останнім з участю панни.
Куди потім пощезла ця родина — ніхто не знав і не відав.

@темы: моя творчість, білочки

---

Історія леді Естелін.-2

На жаль написалося зовсім трохи. Але сподіваюся згодом таки закінчити історійку.

Визволення панни. Далі буде.

Двох орків впакували в мотузяні сітки. Вони мали очманілий вигляд і видимо досі не зрозуміли, що трапилось. Фіндекано звелів Охтарону та Еленно забирати з собою вантаж і панну, та вибиратись з ущелини туди, де вони залишили коней. Панна і досі не розкривала рота, що в даних обставинах було лише на користь.
Третього орка, нижчого за рангом від двох перших, ельдар привели до тями, підсунувши йому до морди баклажку вогняної води, віднайденої в орочому манатті. Полонений одразу ж стрепенувся, широкі його ніздрі жадібно роздулися, а на низькому чолі намалювалося явне бажання випити. Фіндекано сів з баклажкою поруч, і поки Алмареа, зайнявши пост Еленно, обзирав довкілля, неквапливо роздмухав люлечку, що зосталася від загиблого Амірона.
“Пити! Курити!” - ці немудрі думки малювалися на орочій пиці так явно, наче написані були синдарськими рунами. Фіндекано мовив на діалекті аварі, навмисне нівечачи слова і як ніколи шкодуючи за загиблим перекладачем:
Хто ти є? Ім я? Звання?
Ширг, - охоче озвався орк, - похмелитись, квен. Затягнутись.
Ширг не отримає випивку, доки не розкаже все, що знає, - зловісним голосом сказав Фіндекано. Він був взагалі-то проти жорстокого поводження з тваринами і полоненими, але ситуація була безвиходною.
Ширг явно страждав. З його бурмотіння Фіндекано втямив, що троє загиблих орків прості собі вояки, сам Ширг всього лишень солдат (при цих словах орк хапливо посунувся так, щоб прикрити нашивку з трьох брудних смужок, колір яких вже давно було не розібрати, а от двійко його живих товаришів були офіцерами, котрі вивідували розташування постів Ард-Галену. Фіндекано знав, що Арфінги замість поясу фортець, покладаються на кінні загони та змінні пости, тож винюхувати їх розташування орки могли до Другої Музики.
Ширг, слухай мене уважно, - мовив Фіндекано, чітко виділяючи слова, - зараз ти підеш до своїх. Ти ж знаєш проходи, щоб іти не через браму.
Там блокпост, - прохрипів Ширг, - зжеруть. Всіх, хто завдання не виконав, відсилають на кухню.
Якщо не підеш, то помреш тут і тверезим, - пригрозив Фіндекано, - ти скажеш своїм: у мене є справа до командира.
Зжеруть, - опирався Ширг
Не зжеруть, бо ти будеш кричати на весь голос, що маєш важливу справу. Розкажеш командиру, у якого найбільше нашивок, що двоє ваших офіцерів у нас в полоні. І, якщо ви їх не обміняєте... слухай уважно... Не обміняєте на діву-аданет, котра зараз у вас... Чув про неї?
Агась, - кивнув орк, - вона страшна вбивця. Сам не бачив, командир оповідав.
Фіндекано хмикнув. Діва явно мала серед орків успіх. В сенсі вони її чи-то боялися, чи-то командирам хотілося, щоб панна мала вигляд жахливої злочинниці навіть в орочому таборі.
Отож. Якщо, кажу, ви не обміняєте своїх офіцерів на панну, ми чарами змусимо їх намалювати плани всіх ходів Ангбанду. І в кожен хід зашлемо диверсантів. Скажеш вашому старшому, що ми чекаємо на парламентера в фортеці біля Зубчастих Скель.
Фіндекано сподівався, що панною не займається хтось вищий за ороче начальство. Ні Саурон, ні тим паче Моргот не повірили б в таку дурню щодо планів і шпигунів. Незрозуміло було, чому панна досі жива і навіть не в копальнях — можливо якраз вищі ангбандські чини мали щодо неї якісь наміри. В такому разі визволити панну не вдасться, або Моргот вживе якихось хитрощів.
Ну на перемовини до них я не піду, - пробурмотів Фіндекано, - вчені, знаємо. Нічого, щось та вигадаємо.
Він потрусив баклагою перед Ширговим носом.
То що, згоден? Або йдеш до блокпосту з баклагою, або помираєш тут, тверезішим за синдарську панночку.
І покурити, - сказав Ширг с фаталістичним виразом на морді.
Фіндекано загасив люльку Амірона і сунув до кишені. Віддавати її орку він не хотів. Як і кисет, взятий на память у мертвого адана. Кисет, на якому було вигаптувано невмілими стібками: “Любому таткові. Повертайся живим”.
Тютюну дам, - сказав рівно, - знайдеш, як покурити. Годиться?
Агась, - радісно озвався орк.
Алмареа, - гукнув принц стиха, - тримай оце на прицілі. Я його відпускаю.
Агась, - озвався Алмареа, досконало імітуючи орочу вимову, - спробує щось викинути, помре тверезим. З тютюном у жмені.
Орк не викинув нічого. Звільнившись і отримавши свою платню, він понісся ущелиною немов підстрелений заєць, на ходу ковтаючи з баклаги і затовкуючи жменю тютюну в кишеню штанів. Фіндекано опісля орочого доторку гидливо витер руки жмутком трави і рушив в протилежний бік. До нього приєднався Алмареа, стиха пирхаючи.
Агась, - хихикнув він, - не втомлююсь милуватись цими милими створіннями. Ну просто дитяча безпосередність.
Якби це він вбив Амірона, я б його не відпустив, - мовив Фіндекано серйозно, - навіть задля панни.
Тепер лишалося тільки очікувати якоїсь реакції. Орків-офіцерів, впакованих в сітчасті торби, було діставлено до фортеці, облито водою, щоб не так жахливо смерділи, нагодовано і замкнено в одній з прибудов. Час йшов повільно. В фортеці всі були спокійні як ніколи, гарячкувала одна Бронвен. За ці кілька тижнів вона настобісіла залозі так, що ельдар ладні були ризикнути і зробити вилазку в ущелину з розколиною, аби тільки не слухати її голосіння.
Від короля Нолофінве прибув гонець. Король в звичному рівному тоні сповіщав, що пристрасті серед аданів трохи вляглися, але люди ще нервуються. Прохання до сина не дуже ризикувати, правитель не написав, але воно читалося між рядків. Фіндекано усміхнувся. Він обожнював татка, але любив і важити головою.
Ще через кілька днів біля форпосту з явилися парламентери — двоє сумних обідраних нижніх чинів. Фіндекано навіть не показався на стіні — перемовини вів Алмареа, котрий теж чудово розумів, що парочка не має жодних повноважень, а просто намагаєься щось винюхати.
Двійця орків попензлювала назад ні з чим. Але щось зрушило з місця. Такого роду перемовини були чимось новим в житті залоги, і тому ельдар і адани Зубчастих Скель билися об заклад,чим це все закінчиться і як скоро. Полонені, отямившись, були, здається, зовсім не в захваті від того, що їх мусять повернути до милої серцю Триглавої Гори. “Зжеруть, - було написано на їх мордах, що трохи скидалися на обличчя. - або згодують вовкулакам.”
Ще через тиждень Алмареа, котрий чергував на башті, розважав вартових, молодих аданів-новобранців, і пильно роздивлявся довкілля.
А чи знаєте ви, о зелені не тільки одягом, але й духом гітлумці, як оті кляті орчиська називають кавуни з Дортоніону?
Нє-а, - озвався котрийсь із хлопців, захоплено дивлячись на розвідника.
Аргх-бузи, о дитя туманних країв, - Алмареа простягнув колезі великий шмат кавуна, - тримай, це дарунок від наших сусідів.
А що, орки теж кавуни їдять? - новобранець з задоволенням відкусив соковитий шмат екзотичного для гітлумців плоду.
Може б і їли, та хто ж їм дасть, - філософічно мовив Алмареа, - о, дивіться-но, адани, оце ось напевне і є справжні перемовники.
До фортеці рухався невеличкий караван — орки верхи на варгах, навантажених якимось лахміттям. Не доїжджаючи до фортеці, караванщики виставили брудну ганчірку на тичці, котра мала симболізувати білий прапор, і почали встановлювати шатри. Алмареа доїв свою скибку кавуна і неквапливо пішов за Фіндекано.
Хоча молодий лорд і зарікався особисто виходити на перемовини з орками, але, як завжди, почав діяти згідно обставин. Щоправда, Алмареа дуже хотів піти на перемовини сам-один, але Фіндекано йому відмовив, не бажаючи ризикувати життям друга. Він тільки поступився домаганням того ж самого Алмареа, і вдягнув маскувальний плащ з каптуром, котрий повністю приховав зачіску. Алмареа вважав, що нема чого спокушати нерозумних — адже за голову “лорда з косами” Моргот оголосив нагороду ще тоді, коли Фіндекано з непритомним Майтімо винеслися з ангбандських скель на крилах Торондора.
Після довгих перегукувань, перемовники зустрілися за стінами фортеці, на однаковій відстані від орочого табору та форпостів. Фіндекано просидів навпроти орків кілька годин, Алмареа носив йому в баклажці запашний чай, а оркам ординарці вогняну воду в баклагах. Під кінець орки вже ледве белькотіли, і Фіндекано дозволив собі зробити висновки.
Вищі чини знали про панну, бо її “вів” котрийсь з маяр. Описати його перемовники не могли, бо боялися підіймати очі на зверхника. Панну не тільки не кривдили, але ставилися до неї поблажливо, що дуже дивувало орків. Панна дійсно якийсь час відмовлялася від їжі. Панна співала у камері і лаялася так, що орки її заповажали. Начальство чомусь саме хоче позбутися панни, але вимагає від них поторгуватися.
Зрештою, через кілька днів, коли Фіндекано вже нудило від нетверезих розмов і орочого смороду, високі сторони дійшли до консенсусу. Панну віддавали в обмін на двох полонених офіцерів, зустріч мала бути в улоговині, де ельдар свого часу тримали коней, в перший день повного місяця. З цим орки згорнули шатра і вшилися, зоставивши на місці табору загиджений шмат землі, купу обгризених кісток і кілька чисел газети “Ангбандська звєзда”. Газету Фіндекано віддав для вивчення розвідникам, і дуже скоро фортеця Зубчастих скель довідалась, що служать у зведеному війську лорда Фінголфіна жахливі істоти, котрі поїдають непросмаженими немовлят, відстрілюють ворон, бо ті є чорними, як одіяння Моргота і роблять вилазки в околиці Ангбанду виключно з метою згвалтування поважного віку орчих. Ще одна стаття була присвячена аналізу світового політикуму, і її автор у доступній оркам формі запевняв, що Валінор гітлумцям не допоможе. Решта листків була заповнена хвалою Морготу та похабними анекдотами, чомусь зовсім не смішними, наче складалися вони засудженими до страти орками просто під шибеницею.
Призначеного дня розвідники вже патрулювали місцевість. Вони ж і привезли звістку, що все начебто без обману і до улоговини рухається караван. Фіндекано дав наказ вирушати. Заручників знову впакували в сітки. Морди у них були сумними до неможливості.
Орчих своїх побачите, - потішав підопічних Алмареа, - орченят. Додому ж їдете, чого сумні такі?
Ми знали, що квенді жорстокі, - шморгнув носом один з бранців, - але щоб аж так...
Другий орк тільки зітхнув і змирився з долею.
В улоговині і було проведено розмін. Сітки з орками було передано представникам Ангбанду, а ті, натомість, виштовхали наперед міцну грудасту аданет в пошарпаній формі патрульних Таргеліону. Нібито все було без обману — дівчина жива, здорова, не дуже виснажена, хоча, звісна річ, сіра на виду і трохи хляла опісля ангбандських підземель.
Ви Естелін? - спитав Фіндекано. Він мусив пересвідчитись, бо Бронвен, щоб не накоїла дурниць, перед виїздом закрили у вежі.
Агась, - відповіла діва з орочим акцентом і шморгнула носом.
Гаразд, рушаємо.
Загони розійшлися у різні боки. Ельдар і адани помістили визволену панну в середину гурту, посідали на коней і рушили чвалом з місця. Розвідники розсипалися степом, перевіряючи місцевість.
З вами, панно, все гаразд? - спитав Фіндекано, коли загін в їхав у розчинену браму.
Панна, котра до того часу їхала мовчки, задумливо злізла з коня і почесала однією босою ногою другу.
Пити, - сказала вона, - курити.
Фіндекано зрозумів, що нічого ще не закінчилось.

@темы: моя творчість, білочки

---

жадан як завжди

12.08.2016 в 22:59

Пишет  Klod:

Сергій Жадан

Мені 42. Я не знаю нічого про існування.
Наді мною щоранку займаються небесні сфери.
В жінках є щось від кораблебудування –
в твердості їхніх ключиць проступають галери.

Коли вони ідуть – назавжди, навіки,
на межі радості і тривоги,
вітрила їхніх легень розгортаються на вітрі,
наповнюючись солоним духом дороги.

Так, ніби це припливи формують їхній подих,
так, ніби їх утримують тут швартові троси.
Я чую щоразу, зустрічаючи їх на сходах,
як у їхніх рухах дзвенять корабельні сосни.

Море довкола них ніколи не знає міри.
Мова, якою вони говорять вві сні – давніша санскриту.
Про жінок я знаю лише те, що хребці в них з-під шкіри
проступають, мов материки з-під води
на початках світу.

Сузір’я в чорному небі, як шиті рани.
Вона озивається вночі на кожен шерех.
Захлинаються побережжя, дихають океани
пам’яті тих, хто помер на цих галерах.

@темы: поезія