І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Чудово - якраз нині це мені і потрібно )))
понедельник, 08 августа 2011
Чудово - якраз нині це мені і потрібно )))
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Сподіваюсь - леді цього не побачить... Хоча можливо, що їй би й сподобалось 
воскресенье, 07 августа 2011
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Слово о Поединке
Земля была судьбой едва больна,
Новорожденный свет еще не ранил,
Но шла уже не ведавшая правил -
По кромке горизонта шла война.
А он любил лазурь и серебро.
Но, впрочем, что с того?
Он был - Король.
А власть отдана, как вира за кровь -
То ли в насмешку, то ли в отплату...
Славься, отныне Король! - и не надо слов.
До полутона каждый шорох смыт.
Ночь пала - безусловна и мгновенна,
Роняя наземь, словно клочья пены,
Изломанный и дробный стук копыт.
Как вихрь, летел над выжженной землей
Золотогривый конь и всадник белый,
Отчаянья и ярости пределы
Забыв в полутысячелетьи войн.
И небеса пронзал застывшей тьмой
Трехглавый пик в короне ледяной.
Последний призыв твой рог пропоет,
Эхо рванется, дрогнет твердыня -
Час поединка у врат Ангамандо бьет.
Сколь холоден и медлен взор Врага! -
И твердь горит под тяжкими шагами.
Атак бесстрашных яростное пламя
Венчает ледяная сталь клинка.
В безмолвии и тьме вершился бой -
Неравный, безрассудный, безнадежный...
Презревши страх, забыв о невозможном,
Семь тяжких ран Врагу нанес Король.
Он знал - цена их будет высока.
И звездный свет струился вдоль клинка.
Навеки молчат легенды о том,
Из эльдар никто не сложит баллады -
Боя исход был заранее предрешен!..
Неверный шаг... Паденье... Что с того?!
Последний взмах - предсмертная победа!
Над всей громадой рухнувшего неба -
Последнего удара торжество.
Склонилась тишина - глаза-в-глаза.
И пепел - ал. И алы - небеса.
...Славься навеки, Король!
И не надо слов...
(с) Фирнвен
Земля была судьбой едва больна,
Новорожденный свет еще не ранил,
Но шла уже не ведавшая правил -
По кромке горизонта шла война.
А он любил лазурь и серебро.
Но, впрочем, что с того?
Он был - Король.
А власть отдана, как вира за кровь -
То ли в насмешку, то ли в отплату...
Славься, отныне Король! - и не надо слов.
До полутона каждый шорох смыт.
Ночь пала - безусловна и мгновенна,
Роняя наземь, словно клочья пены,
Изломанный и дробный стук копыт.
Как вихрь, летел над выжженной землей
Золотогривый конь и всадник белый,
Отчаянья и ярости пределы
Забыв в полутысячелетьи войн.
И небеса пронзал застывшей тьмой
Трехглавый пик в короне ледяной.
Последний призыв твой рог пропоет,
Эхо рванется, дрогнет твердыня -
Час поединка у врат Ангамандо бьет.
Сколь холоден и медлен взор Врага! -
И твердь горит под тяжкими шагами.
Атак бесстрашных яростное пламя
Венчает ледяная сталь клинка.
В безмолвии и тьме вершился бой -
Неравный, безрассудный, безнадежный...
Презревши страх, забыв о невозможном,
Семь тяжких ран Врагу нанес Король.
Он знал - цена их будет высока.
И звездный свет струился вдоль клинка.
Навеки молчат легенды о том,
Из эльдар никто не сложит баллады -
Боя исход был заранее предрешен!..
Неверный шаг... Паденье... Что с того?!
Последний взмах - предсмертная победа!
Над всей громадой рухнувшего неба -
Последнего удара торжество.
Склонилась тишина - глаза-в-глаза.
И пепел - ал. И алы - небеса.
...Славься навеки, Король!
И не надо слов...
(с) Фирнвен
пятница, 05 августа 2011
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Нещодавно приятель завантажив мене солідною книгою сторінок на вісімсот. Дуже хвалив...
Ім я авторки було мені знайоме - Оксана Забужко. Подлубавшись на книжкових полицях, я витягнув тонесеньку книжечку, 10 років тому куплену мною за дурні гроші в університетському кіоску. Книжечка називалась "Польові дослідження з українського сексу".
Зараз намагаюсь згадати свої тодішні враження - для того, щоб врешті з ясувати, чи варто мені влазити в це, нове чтиво... Я читаю глибоко - часто вролююсь в персонажів, якщо вони того варті... А потім ще місяць-два обдумую прочитане, перечитую те, що до вподоби. Хоча швидкість читання у мене дуже висока - при бажанні можу "пройти" вподобану книгу за кілька годин.
Отже - мої тодішні враження...
Найперше - самозакоханість авторки. Два перших листки тоненької брошурки присвячені критичним відгукам на сей шедевр. При чому - як доброзичливим так і негативним. На мій тодішній погляд непримиримого до багато чого студента, це було ну, м яко кажучи, некрасиво. Спершу текст - тоді критика, хоч яка... В даному контексті це було схоже на кудкудакання курки, котра яйце знесла, і рада, що це всі помітили.
Далі обкладинка сповіщала, що це - "головна літературна подія року". Власне - це і спонукало мене видати на книжечку гроші: цікавість вбила кота )))
Сюжет одразу ж нагадав мені доволі відомий в 19 столітті і теж "скандальний" роман Жорж Занд "Вона і він". Там - кохання художниці до поета, тут - кохання поетки до художника. Там жінка з усіх сил намагається наставити коханого на шлях творчої роботи, а він іде в рознос - і тут те саме. Там у персонажів не ладнається з особистим життям - і тут теж саме...
Звичайно, у леді Забужко все це описано з поправкою на сучасний розкутий стиль. Але сенс той же самий.
Так в чому ж тут новація? Адже критика писала, що "важливіша за цю бомбу тільки атомна"...
Те, що в книзі є еротичні сцени? Але наприкінці 90-х це вже не було новиною.
Те що є сленг і нецензурщина - знову ж таки, все це у невеликій кількості (не порівняти, скажімо з тим же Пелевіним)
Те що про сексуальні стосунки пише жінка? Можливо - в Україні це і справді було вперше, але в світовому контексті...
І зрештою - невже це аж так важливо...
Оце приблизно так я міркував тоді, продираючись через доволі неоковирний стиль - леді вважала, що саме так і мають писати панянки - одне речення на півсторінки, при чому закінчення говорить зовсім про інше, ніж початок.
Коли перегорнув останню сторінку, то був доволі прикро вражений. І ось чим...
По сюжету молода поетка закохується в богемного і неприкаянного художника. Одною з причин пристрасті - оце дійсно специфічно українське, а втім може ще й ірландське - стала україномовність партнера. Молода жінка завжди бажала знайти собі "правдивого українського мужчину"
Художник приніс поетці лише купу клопоту і розчарувань. Самітник - він не звик дбати про жінку, взагалі не звик ні про кого дбати, виявився себелюбним, дріб язковим,та ще й грубим у фізичному плані... Панна ж навіть робить йому виклик в Америку (яку Забужко - як і її героїня - щиро вважає осередком культурного життя всього світу
) В Америці ж вони і розлучаються - героїня вже не може витримати постійних скандалів і творчої та сексуальної неспроможності партнера.
Що ж - буває... У житті все може трапитись...
Але ж книжечка називається - "Польові дослдження з УКРАЇНСЬКОГО сексу"
Тобто - лірична героїня, а отже і авторка, робить висновок: всі українські чоловіки себелюбці, неспроможні, однак, ні реалізувати себе, ні вдовольнити жінку.
З цього вона виводить цілу теорію - ми народ рабів, у нас - рабські гени... Чоловік-українець, відчуваючи себе рабом, ( "наших мужчин "мали" всі, хто хотів"- десять літ пройшло, а я все ще злий, убив би авторку за цю фразу, незважаючи на те, що жінка), помщається на жінці тим, що робить їй боляче. І в сексі теж...
Пам ятаю свою реакцію на це - реакцію 20-літнього українського націоналіста... Толкінутого до стадії впровадження в життя і спілкування манер ельфійського лорда.
І от приносить мені приятель товстий том авторства тієї ж пані і каже: "Ноло, тобі сподобається, тут же про УПА..."
Оце й сиджу над книгою як дурень... Прочитаю, ясна річ, бо пообіцяв... Однак мені вже страшно за справжніх українських мужчин...
Книга зветься "Музей покинутих секретів". Приятель і критичні відгуки притяг - там теж пишуть, що це типу бомба...
Одним словом - будемо читати... А це було - трохи спогадів )))
"Своєї" книжки в Інеті не знайшов - це більш нове видання...
Ім я авторки було мені знайоме - Оксана Забужко. Подлубавшись на книжкових полицях, я витягнув тонесеньку книжечку, 10 років тому куплену мною за дурні гроші в університетському кіоску. Книжечка називалась "Польові дослідження з українського сексу".
Зараз намагаюсь згадати свої тодішні враження - для того, щоб врешті з ясувати, чи варто мені влазити в це, нове чтиво... Я читаю глибоко - часто вролююсь в персонажів, якщо вони того варті... А потім ще місяць-два обдумую прочитане, перечитую те, що до вподоби. Хоча швидкість читання у мене дуже висока - при бажанні можу "пройти" вподобану книгу за кілька годин.
Отже - мої тодішні враження...
Найперше - самозакоханість авторки. Два перших листки тоненької брошурки присвячені критичним відгукам на сей шедевр. При чому - як доброзичливим так і негативним. На мій тодішній погляд непримиримого до багато чого студента, це було ну, м яко кажучи, некрасиво. Спершу текст - тоді критика, хоч яка... В даному контексті це було схоже на кудкудакання курки, котра яйце знесла, і рада, що це всі помітили.
Далі обкладинка сповіщала, що це - "головна літературна подія року". Власне - це і спонукало мене видати на книжечку гроші: цікавість вбила кота )))
Сюжет одразу ж нагадав мені доволі відомий в 19 столітті і теж "скандальний" роман Жорж Занд "Вона і він". Там - кохання художниці до поета, тут - кохання поетки до художника. Там жінка з усіх сил намагається наставити коханого на шлях творчої роботи, а він іде в рознос - і тут те саме. Там у персонажів не ладнається з особистим життям - і тут теж саме...
Звичайно, у леді Забужко все це описано з поправкою на сучасний розкутий стиль. Але сенс той же самий.
Так в чому ж тут новація? Адже критика писала, що "важливіша за цю бомбу тільки атомна"...
Те, що в книзі є еротичні сцени? Але наприкінці 90-х це вже не було новиною.
Те що є сленг і нецензурщина - знову ж таки, все це у невеликій кількості (не порівняти, скажімо з тим же Пелевіним)
Те що про сексуальні стосунки пише жінка? Можливо - в Україні це і справді було вперше, але в світовому контексті...
І зрештою - невже це аж так важливо...
Оце приблизно так я міркував тоді, продираючись через доволі неоковирний стиль - леді вважала, що саме так і мають писати панянки - одне речення на півсторінки, при чому закінчення говорить зовсім про інше, ніж початок.
Коли перегорнув останню сторінку, то був доволі прикро вражений. І ось чим...
По сюжету молода поетка закохується в богемного і неприкаянного художника. Одною з причин пристрасті - оце дійсно специфічно українське, а втім може ще й ірландське - стала україномовність партнера. Молода жінка завжди бажала знайти собі "правдивого українського мужчину"
Художник приніс поетці лише купу клопоту і розчарувань. Самітник - він не звик дбати про жінку, взагалі не звик ні про кого дбати, виявився себелюбним, дріб язковим,та ще й грубим у фізичному плані... Панна ж навіть робить йому виклик в Америку (яку Забужко - як і її героїня - щиро вважає осередком культурного життя всього світу
) В Америці ж вони і розлучаються - героїня вже не може витримати постійних скандалів і творчої та сексуальної неспроможності партнера.Що ж - буває... У житті все може трапитись...
Але ж книжечка називається - "Польові дослдження з УКРАЇНСЬКОГО сексу"
Тобто - лірична героїня, а отже і авторка, робить висновок: всі українські чоловіки себелюбці, неспроможні, однак, ні реалізувати себе, ні вдовольнити жінку.
З цього вона виводить цілу теорію - ми народ рабів, у нас - рабські гени... Чоловік-українець, відчуваючи себе рабом, ( "наших мужчин "мали" всі, хто хотів"- десять літ пройшло, а я все ще злий, убив би авторку за цю фразу, незважаючи на те, що жінка), помщається на жінці тим, що робить їй боляче. І в сексі теж...
Пам ятаю свою реакцію на це - реакцію 20-літнього українського націоналіста... Толкінутого до стадії впровадження в життя і спілкування манер ельфійського лорда.
І от приносить мені приятель товстий том авторства тієї ж пані і каже: "Ноло, тобі сподобається, тут же про УПА..."
Оце й сиджу над книгою як дурень... Прочитаю, ясна річ, бо пообіцяв... Однак мені вже страшно за справжніх українських мужчин...
Книга зветься "Музей покинутих секретів". Приятель і критичні відгуки притяг - там теж пишуть, що це типу бомба...
Одним словом - будемо читати... А це було - трохи спогадів )))
"Своєї" книжки в Інеті не знайшов - це більш нове видання...
среда, 03 августа 2011
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Так говорив Заратустра...
- Людина - це линва, напнута між звіром і надлюдиною, - линва над прірвою...
- Я люблю того, хто розтринькує свою душу, не сподівається подяки і не віддячує сам - бо він завжди дарує, і не прагне себе шкодувати...
- Немає пастиря - є лише отара... Кожен хоче рівності, всі рівні - а хто має іншу думку, той сам іде в божевільню.
- Здобути собі право на нові цінності - то найстрашніший здобуток витривалого і святобливого духу...
- Те, що кожен має право навчитися читати, надовго псує не лише письмо, але й думку...
- Колись Дух був Богом, потім він став людиною, а тепер стає взагалі потолоччю.
- Убивають не гнівом, а сміхом...
- З людиною буває те саме, що й з деревом. Що більше прагне вона вгору до світла, то дужче тягнуться її корені вниз, у землю, в морок, у глибину - до зла...
- Війна і мужність звершили більше великих справ, аніж любов до ближнього. Не співчуття ваше, а ваша хоробрість рятувала досі знедолених
- Вороги наші мають бути гідні ненависті, а не самої зневаги. Своїм ворогом ви повинні пишатися - тоді успіхи вашого ворога будуть і вашими успіхами.
- Непослух - це доблесть раба. Вашою доблестю нехай буде послух! Навіть ваші веління нехай будуть послухом...
- Доброму воїну "ти повинен" звучить приємніше, ніж "я хочу" І все, що ви любите, ви повинні спершу повеліти собі.
- Людина - це те, що слід подолати...
- Вони (натовп) карають тебе за всі твої чесноти. Прощають вони, по суті, лише твої помилки.
- Ти називаєш себе вільним? Я хочу почути твою власну думку, а не те, що ти скинув з себе ярмо
- Вільний від чого?... Нехай же твій погляд скаже мені відверто: вільний для чого?
- Деяким людям не смій подавати руки, подавай їм лапу - і я хочу, щоб твоя лапа мала кігті.
- Найнебезпечнішим ворогом, котрий тобі може трапитись, завжди будеш ти сам...
- Гіркота є в келиху навіть найщирішої любові...
- Чимало вмирає надто пізно, а дехто - надто рано. Ще незвично звучить повчання: Вмирай своєчасно.
- Людина шляхетна нікого не соромить, сама ж вона соромиться страждань
- Важко жити серед людей - адже важко мовчати...
- Вони (християни) не вміли любити свого Бога інакше, як розіп явши на хресті людину...
- Не довіряйте тим, хто розводиться про свою справедливість - воістину, їхнім душам бракує не тільки меду... А коли вони кажуть "я справедливий" це звучить як "я мстивий"
- Одні прагнуть повчань і настанов і звуть це чеснотою, а інші хочуть, щоб їх зламали - і це також називають чеснотою.
- Справедливість каже мені так: "люди не рівні"
- Наказують тому, хто не вміє коритися собі...
- Щоб на життя приємно було дивитись, його потрібно добре грати, однак для цього потрібні вправні актори...
- Те, що нас не вбиває - робить сильнішими...
- Хвала всьому, що гартує!
- Мужність - найкраща смертельна зброя.
- Від щирого серця люблять тільки свою дитину і свою справу
- Відвага - найдавніша шляхетність світу...
- Потрібна нова знать, супротивник усієї потолочі і усякої тиранії, знать, котра на нових скрижалях напише слово "шляхетний"
- Якщо довго дивитись в безодню, то вона врешті решт погляне на тебе...
- Людина - це линва, напнута між звіром і надлюдиною, - линва над прірвою...
- Я люблю того, хто розтринькує свою душу, не сподівається подяки і не віддячує сам - бо він завжди дарує, і не прагне себе шкодувати...
- Немає пастиря - є лише отара... Кожен хоче рівності, всі рівні - а хто має іншу думку, той сам іде в божевільню.
- Здобути собі право на нові цінності - то найстрашніший здобуток витривалого і святобливого духу...
- Те, що кожен має право навчитися читати, надовго псує не лише письмо, але й думку...
- Колись Дух був Богом, потім він став людиною, а тепер стає взагалі потолоччю.
- Убивають не гнівом, а сміхом...
- З людиною буває те саме, що й з деревом. Що більше прагне вона вгору до світла, то дужче тягнуться її корені вниз, у землю, в морок, у глибину - до зла...
- Війна і мужність звершили більше великих справ, аніж любов до ближнього. Не співчуття ваше, а ваша хоробрість рятувала досі знедолених
- Вороги наші мають бути гідні ненависті, а не самої зневаги. Своїм ворогом ви повинні пишатися - тоді успіхи вашого ворога будуть і вашими успіхами.
- Непослух - це доблесть раба. Вашою доблестю нехай буде послух! Навіть ваші веління нехай будуть послухом...
- Доброму воїну "ти повинен" звучить приємніше, ніж "я хочу" І все, що ви любите, ви повинні спершу повеліти собі.
- Людина - це те, що слід подолати...
- Вони (натовп) карають тебе за всі твої чесноти. Прощають вони, по суті, лише твої помилки.
- Ти називаєш себе вільним? Я хочу почути твою власну думку, а не те, що ти скинув з себе ярмо
- Вільний від чого?... Нехай же твій погляд скаже мені відверто: вільний для чого?
- Деяким людям не смій подавати руки, подавай їм лапу - і я хочу, щоб твоя лапа мала кігті.
- Найнебезпечнішим ворогом, котрий тобі може трапитись, завжди будеш ти сам...
- Гіркота є в келиху навіть найщирішої любові...
- Чимало вмирає надто пізно, а дехто - надто рано. Ще незвично звучить повчання: Вмирай своєчасно.
- Людина шляхетна нікого не соромить, сама ж вона соромиться страждань
- Важко жити серед людей - адже важко мовчати...
- Вони (християни) не вміли любити свого Бога інакше, як розіп явши на хресті людину...
- Не довіряйте тим, хто розводиться про свою справедливість - воістину, їхнім душам бракує не тільки меду... А коли вони кажуть "я справедливий" це звучить як "я мстивий"
- Одні прагнуть повчань і настанов і звуть це чеснотою, а інші хочуть, щоб їх зламали - і це також називають чеснотою.
- Справедливість каже мені так: "люди не рівні"
- Наказують тому, хто не вміє коритися собі...
- Щоб на життя приємно було дивитись, його потрібно добре грати, однак для цього потрібні вправні актори...
- Те, що нас не вбиває - робить сильнішими...
- Хвала всьому, що гартує!
- Мужність - найкраща смертельна зброя.
- Від щирого серця люблять тільки свою дитину і свою справу
- Відвага - найдавніша шляхетність світу...
- Потрібна нова знать, супротивник усієї потолочі і усякої тиранії, знать, котра на нових скрижалях напише слово "шляхетний"
- Якщо довго дивитись в безодню, то вона врешті решт погляне на тебе...
понедельник, 01 августа 2011
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Сайт Ельфгейму:
www.elfheim.ru
Форум Ельфгейму:
www.elfheim.ru/forum/
Ніколи особливо не займався глюколовством, але кілька минулих втілень пам ятаю... Звичайних, людських...
А якщо прийняти як данність, що ельфи таки існували...
Мій занадто холодний розум завжди ставив блок між мною, і цією можливістю.
Народ пропонує спробувати згадати медитативно... Але моя пам ять настільки завантажена прочитаним і рольовим минулим, що домогтися чистоти експерименту просто неможливо.
Неможливо?
www.elfheim.ru
Форум Ельфгейму:
www.elfheim.ru/forum/
Ніколи особливо не займався глюколовством, але кілька минулих втілень пам ятаю... Звичайних, людських...
А якщо прийняти як данність, що ельфи таки існували...
Мій занадто холодний розум завжди ставив блок між мною, і цією можливістю.
Народ пропонує спробувати згадати медитативно... Але моя пам ять настільки завантажена прочитаним і рольовим минулим, що домогтися чистоти експерименту просто неможливо.
Неможливо?
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Харукі Муракамі
1q84
Напевно тільки японець може написати три томи ні про що - і щоб їх читали не відриваючись )))
Десь наприкінці другої книги... Сюжет не розкручується, і не стоїть на місці. Щось таке загойдуюче - неначе колискова...
Герої:
Аомаме - дівчина-масажистка і тренер групи жіночої самооборони. За сумісництвом - найманий убивця.
Тенго - учитель математики, колишній однокласник Аомаме. Не бачив її зо два десятки літ. Закоханий у неї.
Стара пані, на яку працює Аомаме... Замовниця дає дівчині дані на тих чоловіків, котрі завинили в домашньому насильстві. Обидві жінки впевнені - подібним людям нема для чого жити.
Фукуері - загадкове дівча, котре написало геніальне оповідання. Власне - надиктувало: дівчина страждає на алексію. Виправляв оповідання Тенго, котрий у вільний час підробляв літконсультантом.
Лідер закритої секти, знищити якого має Аомаме... Нібито - батько Фукуері...
Під час виконання завдання Аомаме "провалюється" в паралельний нашому світ, на небі якого світять два місяці - більший і менший...
Якщо я дочитаю цей виплід японського розуму, то нагороджу сам себе орденом Сонця, що Сходить )))
Однак - мені цікаво... Дуже цікаво... От що дивно-то)
Дуже гарний український переклад - я у захваті...
Три томи українською мовою коштують стільки, скільки один російською...
І давно б так...)
1q84
Напевно тільки японець може написати три томи ні про що - і щоб їх читали не відриваючись )))
Десь наприкінці другої книги... Сюжет не розкручується, і не стоїть на місці. Щось таке загойдуюче - неначе колискова...
Герої:
Аомаме - дівчина-масажистка і тренер групи жіночої самооборони. За сумісництвом - найманий убивця.
Тенго - учитель математики, колишній однокласник Аомаме. Не бачив її зо два десятки літ. Закоханий у неї.
Стара пані, на яку працює Аомаме... Замовниця дає дівчині дані на тих чоловіків, котрі завинили в домашньому насильстві. Обидві жінки впевнені - подібним людям нема для чого жити.
Фукуері - загадкове дівча, котре написало геніальне оповідання. Власне - надиктувало: дівчина страждає на алексію. Виправляв оповідання Тенго, котрий у вільний час підробляв літконсультантом.
Лідер закритої секти, знищити якого має Аомаме... Нібито - батько Фукуері...
Під час виконання завдання Аомаме "провалюється" в паралельний нашому світ, на небі якого світять два місяці - більший і менший...
Якщо я дочитаю цей виплід японського розуму, то нагороджу сам себе орденом Сонця, що Сходить )))
Однак - мені цікаво... Дуже цікаво... От що дивно-то)
Дуже гарний український переклад - я у захваті...
Три томи українською мовою коштують стільки, скільки один російською...
І давно б так...)
суббота, 30 июля 2011
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
пятница, 29 июля 2011
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
В Барад-Ейтель очікують на повернення... Не здавайся... Ми зберігаємо естель....
четверг, 28 июля 2011
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Тамит
Нолдор
Мы - пепел на ветру,
Мы листья, что уносит
Бушующий поток,
Мы - сорная трава,
Мы - острому серпу
Покорные колосья,
Мы - снег минувших зим,
Мы - тени, мы - слова
Преданий и баллад.
В истлевших гобеленах
Уже не отыскать
Разорваную нить:
Что смертному до нас?
Что нам - до смертной тени?
Распалась связь времен,
Кому - соединить?
Гонимые виной,
Дорогой без возврата,
Ушли искать огня.
Пролив сковали льды.
Мы - чайки над волной,
Мы - стершиеся знаки
На свитках бытия,
Мы - смутные следы.
«Элронд и Гил-Галад» на Яндекс.Фотках
«Элронд и Элрос» на Яндекс.Фотках
Нолдор
Мы - пепел на ветру,
Мы листья, что уносит
Бушующий поток,
Мы - сорная трава,
Мы - острому серпу
Покорные колосья,
Мы - снег минувших зим,
Мы - тени, мы - слова
Преданий и баллад.
В истлевших гобеленах
Уже не отыскать
Разорваную нить:
Что смертному до нас?
Что нам - до смертной тени?
Распалась связь времен,
Кому - соединить?
Гонимые виной,
Дорогой без возврата,
Ушли искать огня.
Пролив сковали льды.
Мы - чайки над волной,
Мы - стершиеся знаки
На свитках бытия,
Мы - смутные следы.
«Элронд и Гил-Галад» на Яндекс.Фотках
«Элронд и Элрос» на Яндекс.Фотках
вторник, 26 июля 2011
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
От чомусь шкода цього бідолаху... Власний пес - і той покинув...
Хоча - може Гуана і не варто звинувачувати... занадто сильно...
Хоча - може Гуана і не варто звинувачувати... занадто сильно...
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Забрав сюди, бо чомусь не можу вкрасти. А звідси скачати можна...
Сумний Майтімо... А Куруфін... все таки це не Куруфін... Більше схожий на Келегорма.
«Маэдрос в Альквалондэ» на Яндекс.Фотках
Посмотреть на Яндекс.Фотках
Сумний Майтімо... А Куруфін... все таки це не Куруфін... Більше схожий на Келегорма.
«Маэдрос в Альквалондэ» на Яндекс.Фотках
Посмотреть на Яндекс.Фотках
воскресенье, 24 июля 2011
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
пятница, 22 июля 2011
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
28.03.2010 в 15:55
Пишет Ушастый Финрод:URL записи
Це типу Мелькор... М-м, це навіть не ЧКА, крутіше набагато)))
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
19.12.2010 в 23:38
Пишет Furberia:О Финроде и всем Третьем доме
Слайд-шоу делала я. Все тапки - мне!
URL записиСлайд-шоу делала я. Все тапки - мне!
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Ст. Кінг "Історія Лізі"
Мучаю вже другий тиждень. Хоча Кінга люблю... Просто не можу уявити собі 60-літню бабцю, котра намагається накласти на себе руки через те, що її бой-френд одружився з іншою.
В книзі - це сестра головної героїні. Самій же героїні - теж далеко за 50, але вона вважає себе сексуальною, та власне і є нею...
Кривдно за наших жінок - в 50 років вони уже спрацьовані, або виснажені нервово бабусі.
Але до сюжету це не має жодного стосунку.
Сюжет... Ну, класичний для Стіві - тут і божевільний письменник, і паралельний світ, і маньяк-убивця, з якими дві вищезгадані бабусі намагаються впоратись самі, без допомоги копів.
І вони впораються - чомусь я того певен...
Словом - назвати Лізі та Аменду бабусями язик не повертається.
До речі - ще один цікавий момент: американці дуже серйозно ставляться до всяких там депресій, психозів тощо... Тобто - вони вважають, що це є хвороба, і намагаються людину лікувати.
У нас же для подібного лише одні ліки - "Візьми себе в руки"
Одна моя добра знайома приблизно такого ж віку, як американські героїчні бабусі, трохи не наклала на себе руки - у неї була затяжна депресія. Леді нікому не скаржилася - але в поведінці її почали проглядатися певні зриви. Обуренню родини не було меж - та як це так.
Ось рецептура від депресії а-ля совок:
1. Візьми себе в руки... - найперша порада
2. Як ти можеш так себе поводити...(а як людина може себе поводити, якщо вона в глибокій ямі)
3. Ти повинна... (далі іде довгий список)
4.Фізична робота-найкращі ліки.(Авжеж - особливо опісля важкого трудового дня)
5. Що ти все про відпочинок, та про відпочинок - працювати треба...(люблячий чоловік дбає про кохану)
6. Що ти зробила для дому, для родини...(він же...)
7. Ти хвора?Ти постійно хвора...(вся родина)
Я не лікар, тим більше - не психотерапевт, але леді потрібно було вивезти на море, хоча б на тиждень, поселити в комфортних умовах і не рухати взагалі...
Добре, що моя знайома пані має залізну волю - вона виборсалася з цього на одній м ятній настоянці.
Але наслідком був мікроінсульт, і нині вона в лікарні. І щиро вважає, що вона просто не змогла взяти себе в руки...
Все таки американці, незважаючи на всі їхні дурощі є людянішими в массі своїй.
А книжку можна не дочитувати - все одно американські бабусі форевер
Мучаю вже другий тиждень. Хоча Кінга люблю... Просто не можу уявити собі 60-літню бабцю, котра намагається накласти на себе руки через те, що її бой-френд одружився з іншою.
В книзі - це сестра головної героїні. Самій же героїні - теж далеко за 50, але вона вважає себе сексуальною, та власне і є нею...
Кривдно за наших жінок - в 50 років вони уже спрацьовані, або виснажені нервово бабусі.
Але до сюжету це не має жодного стосунку.
Сюжет... Ну, класичний для Стіві - тут і божевільний письменник, і паралельний світ, і маньяк-убивця, з якими дві вищезгадані бабусі намагаються впоратись самі, без допомоги копів.
І вони впораються - чомусь я того певен...
Словом - назвати Лізі та Аменду бабусями язик не повертається.
До речі - ще один цікавий момент: американці дуже серйозно ставляться до всяких там депресій, психозів тощо... Тобто - вони вважають, що це є хвороба, і намагаються людину лікувати.
У нас же для подібного лише одні ліки - "Візьми себе в руки"
Одна моя добра знайома приблизно такого ж віку, як американські героїчні бабусі, трохи не наклала на себе руки - у неї була затяжна депресія. Леді нікому не скаржилася - але в поведінці її почали проглядатися певні зриви. Обуренню родини не було меж - та як це так.
Ось рецептура від депресії а-ля совок:
1. Візьми себе в руки... - найперша порада
2. Як ти можеш так себе поводити...(а як людина може себе поводити, якщо вона в глибокій ямі)
3. Ти повинна... (далі іде довгий список)
4.Фізична робота-найкращі ліки.(Авжеж - особливо опісля важкого трудового дня)
5. Що ти все про відпочинок, та про відпочинок - працювати треба...(люблячий чоловік дбає про кохану)
6. Що ти зробила для дому, для родини...(він же...)
7. Ти хвора?Ти постійно хвора...(вся родина)
Я не лікар, тим більше - не психотерапевт, але леді потрібно було вивезти на море, хоча б на тиждень, поселити в комфортних умовах і не рухати взагалі...
Добре, що моя знайома пані має залізну волю - вона виборсалася з цього на одній м ятній настоянці.
Але наслідком був мікроінсульт, і нині вона в лікарні. І щиро вважає, що вона просто не змогла взяти себе в руки...
Все таки американці, незважаючи на всі їхні дурощі є людянішими в массі своїй.
А книжку можна не дочитувати - все одно американські бабусі форевер
четверг, 21 июля 2011
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
среда, 20 июля 2011
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Повний укур від драббликів на тему: Феанорінги умовляють Фінрода не ходити з Береном за Сильмариллами. Тільки тут у мене умовляють зовсім не Феанорінги... Ні, мені явно вадить таке читати )))
Козак Берен і королівна Лутіень.
читати тут
Дума про козака Берена и королевну Лутиэнь
То же самое, но по русски
Козак Берен і королівна Лутіень.
читати тут
Дума про козака Берена и королевну Лутиэнь
То же самое, но по русски
І до віків благенька приналежність переростає в сяйво голубе. Прямим проломом пам'яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе (с)
Слава Богу - Перуну Огнекудрому
Що стріли на ворогів верже
І вірно стезею вперед веде...
Це Божество вважаю своїм покровителем... Він - Сила... Блискавка не темна і не світла - вона сліпуча. Наші Боги не ділили світ на Світло і Тьму, бо самі були і Світлом і Тьмою...
Що стріли на ворогів верже
І вірно стезею вперед веде...
Це Божество вважаю своїм покровителем... Він - Сила... Блискавка не темна і не світла - вона сліпуча. Наші Боги не ділили світ на Світло і Тьму, бо самі були і Світлом і Тьмою...